WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лексика на позначення форм організації навчально-виховного процесу в українській мові ХVІ–ХVІІІ ст. - Реферат

Лексика на позначення форм організації навчально-виховного процесу в українській мові ХVІ–ХVІІІ ст. - Реферат

В українську мову з латині через польське посередництво увійшов іменник діспутація (СУМ ХVІ–ХVІІ, 8, 24). У мові-джерелі слово disputatio побутувало у значеннях 1) розгляд, розрахунок; 2) наукове дослідження; 3) обговорення (Дворецьк., 258). Лексикографічні праці XVII ст. фіксують лат. disputatio, стязаніє, любопрhнїє, а також disputator, стязатє(л), бєсhдникъ (168). Лексема діспутація вжита в перекладній частині "Лексикону" П.Беринди: съст#занiе: Дiспuтацiа (129); ст#занiе: възысканiе, выпитова(н)е, выбадова(н)ес#. Дiспутацi#, гадка, спира(н)е, пыта(н)е, розважа(н)е, розбира(н)е, гада(н)е(124).

Фрагмент тексту із твору І.Вишенського виразно ілюструє значення слова діспутація: Сие писание зовется зачапка мудраго латынника с глупим русином в диспутацию, а попросту глаголющи, в гадание или бесhду: вопрос и отвhт (Виш. Зач., 148). Отже, диспутація – це бесіда, побудована у формі запитань і відповідей. У досліджуваний період цю лексему вживали як назву суперечки між уніатами чи католиками та оборонцями православної віри. У картотеці Словника української мови XVI – першої половини XVII ст. наведено такі контексти: а тут до нас прihзждаючи, жадных диспутаций зъ иновhрными не чинять и съ письма божiяго отвhтовъ хотябъ хто и потребовал, зъ ними мhти не хотять (Новгородок, 1594, МСSL); Еретических книгъ не читати, до зборовъ ихъ не ходити и казаня слухати, как жь небудuчи оученымъ в диспuтацii з ними невдаватис# (1646, Львів, Зобр. Науки, 37 зв.). Мистецтву вести диспути навчали в тогочасних школах. Праці дослідників свідчать, що за Петра Могили однією із форм навчально-виховних заходів в українських православних закладах була організація прилюдних диспутів, запозичена із практики латинських шкіл [Маслов 1993: 334], у яких диспути були однією з форм перевірки знань: клас ділили на дві групи, які конкурували між собою у відповідях [Яковенко 1997: 18]. Отже, лексема диспутація увійшла до системи педагогічної лексики як спеціальне найменування форми організації шкільного навчання: першею ωказыею мне было з сuптельнихъ и якъ маю мовит з вhтре(н)ных школных диспuтаций (1616, Ев'є. Прич. // СУМ XVI–XVII, 6, 165); ишолъ до школ и почалъ всhх наукою и диспутацiею перевшати (1665, Львів, Галят. Небо, 272).

Пізніше з'являється варіант диспут. На нашу думку, він виник внаслідок втрати у процесі засвоєння лексемою диспутація латинського формального показника -tio. За даними П.Цимбалістого, диспут ( лат. disputo) зафіксовано вперше в українській мові в 1699 р., а в російській – у 1713 р. [Цимбалістий 1991: 141]. У науковій літературі є відомості, що в той час іменник диспут позначав як процес навчання у школі, так і матеріал, який викладали. Це слово в "Історії української мови" проілюстровано прикладом із твору Г.Сковороди: с диспут студенту трещит голова (169) [ІУМЛФ 1983: 304]. Лексема диспут функціонує в сучасній педагогічній терміносистемі [Гончаренко 1997: 93]. М.Сокаль відзначає, що в російській мові лексема диспут з'явилася в петровську епоху, а була включена у сферу педагогіки у ХІХ ст. [Сокаль 1994: 46].

Формою організації навчально-виховного процесу в українських закладах освіти, також взятою з практики єзуїтів, була шкільна драма [Чепіга 2002: 23]. Н.Яковенко зазначає, що єзуїти надавали менше уваги богословській лектурі, а намагалися виховувати побожність шляхом впливу на емоційну сферу – через залучення молоді до яскравих церковних процесів, театралізованих вистав [Яковенко 1997: 13]. Як відомо*, спочатку драма формувала релігійні знання, а потім знання з вітчизняної історії – такими були у ХVІІІ ст. драми "Владимиръ", "Милость Божія". Отже, слово драма, позначаючи вид мистецтва, конкретизувало у собі і педагогічне значення. У пам'ятках писемності ХVІІ–ХVІІІ ст. лексема драма не засвідчена. Тоді на позначення театралізованого дійства вживали запозичене слово комедія [Цимбалістий 1991: 203]. Воно засвідчене в І.Вишенського: Латинских басней ученицы, зовемые казнодhи трудитися в церкви не хочют, толко комедии строят и играют (Виш. До Домн., 163). Назву комедія на позначення шкільної драми вживає К.Транквіліон-Ставровецький: Такъ же в школах будучіи студенти могут себh съ тои книги выбирати вhршh... и на комедї#хъ дх̃овны(х) (1699, Могилів, Ставр. Перло, 2 зв). Різновидом драматичного мистецтва були декламації. Вони призначались для публічного виконання у церквах і школах під час різдвяних та великодніх свят та інших визначних подій. Декламації також були складником навчального процесу [Довідник 2000: 82]. Пам'ятки писемності ілюструють функціонування дієслова декламувати: Книжечкоу тоую... Котра# то презъ дhтокъ есть декл#мована (1616, Львів, Бер.В. 66 // СУМ ХVІ–ХVІІ, 7, 224), а іменник декламація не зафіксований у ХVІІ ст. У пам'ятках засвідчено сполуки орації творити й орації мовити: Такъ же в школах будучіи студенти могут себh съ тои книги выбирати вhршh на свою потребу и творит з ни(х) wрації розмаитыи...; Похвала... маетс# мовити презъ п#ть wтроковъ... мает якїй млодене(ц) мовити wрацію сію до слuхачовъ поважне (1699, Могилів, Ставр. Перло, 2 зв, 70; 72 зв). У досліджуваних джерелах на позначення театральної вистави зафіксована сполука публичный діалог: Сценiческий дiалогъ, в честь царя и Великого князя:... представленый през шляхетную молодь студентскую в Колегiумh Кiево-Могилианском на публичном диалогу (1674, Київ, МІКСВ, с.у̃кґ). Лексема діалог, запозичена з грецької мови, подана в Словнику української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст. (8, 8), проте значення, пов'язане з педагогічною діяльністю, не зафіксовано. П.Цимбалістий стверджує, що у стінах Києво-Могилянської академії викладачі з учнями складали діалоги і публічно їх виголошували. Отже, лексема діалог позначала один із видів навчальної діяльності [Цимбалістий 1991: 139].

На позначення форми контролю знань учнів із латинської мови було запозичено слово екзамен: мае(т) игuме(н) ректоромъ ωбрати который якъ дидаскала такъ спудеевъ в их повинностехъ на каждый денъ постерhгати, вчотыри неделhекзамhн от них... жадное заплаты за науку неберuчи (1624, Луцьк, ПВКРДА, І Л, 67, 69 // Карт. СУМ XVI–XVII). С.П.Гриценко, яка досліджувала латинські запозичення, відзначає, що в лексикографічних працях подано різні відомості про шляхи засвоєння цього слова лексичною системою української мови. Є.Тимченко, наприклад, вказує на польське посередництво, а укладачі ЕСУМу виводять це слово безпосередньо з лат. examen "рій (пер. бджіл); стрілка терезів; ваги (перен. зважування); іспит, дослідження" (ЕСУМ, 2, 158) [Гриценко 1996: 171].

За даними М.Сокаль, у російській мові іменник екзамен з'явився у першій чверті XVIII ст. [Сокаль 1994: 60]. П.Цимбалістий визначає першу фіксацію у російській мові – 1759 рік [Цимбалістий 1991: 153]. Ця лексема збереглася в обох мовах, де функціонує як педагогічний термін [Гончаренко 1997: 110]. Крім іменника екзамен, з латинської мови у ХVІІ ст. запозичене слово екзаменатор, яке з української мови увійшло до лексичної системи російської мови [Цимбалістий 1991: 154]. На слов'янському мовному ґрунті утворене дієслово екзаменувати, яке в аналізованих текстах засвідчено в значенні "перевіряти", але не стосовно педагогічної діяльності [Цимбалістий 1991: 154]. Безумовно, що воно функціонувало в системі педагогічної лексики, але у відомих пам'ятках не зафіксоване.

Отже, в лексичній системі української мови ХVІ–ХVІІІ ст. сформувалася спеціальна мікросистема на позначення понять, пов'язаних із навчально-виховним процесом. Однією з її складових частин є лексика на позначення форм організації навчально-виховного процесу.

Література

  1. Васильев А.Д. Историко-культурный аспект динамики слова. Красноярск, 1994. 196 с.

  2. Гончаренко С. Український педагогічний словник. К., 1997. 376 с.

  3. Гриценко С.П. До проблеми латиномовних запозичень у мові українських пам'яток XVII ст. // Українська історична та діалектна лексика. Львів, 1996. С. 166-173.

  4. Українська література у портретах і довідках: Давня література ХІХ ст.: Довідник / Редкол. С.П.Денисюк, В.Г.Дончик, П.П.Кононенко та ін. К., 2000. 360 с.

  5. Історія української мови. Лексика і фразеологія. К., 1983. 743 с.

  6. Маслов С. Культурно-національне відродження на Україні в кінці XVI і в першій половині XVII ст. // Європейське Відродження та українська література XIVXVIII ст. К., 1993. С. 319-342.

  7. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. К., 1999. 350 с.

  8. Німчук В.В. Мовознавство на Україні в XIVXVII ст. К., 1985. 224 с.

  9. Сокаль М.А. Розвиток педагогічної лексики в російській літературній мові ХІХ ст.: Дис... канд. філол. наук. Одеса, 1994. 184 с.

  10. Cymbalistyj P. Ukrainian linguistic elements in the Russian language, 1680-1760. Published by The School of Slavonic and East European Studies University of London, 1991. 436 р.

  11. Чепіга І.П. Початки барокового проповідництва // Мовознавство. 1996. №6. С. 2529.

  12. Чепіга І.П. Співвідношення літературно-писемного й народнорозмовного джерел у перших українських драматичних текстах (кінець ХVІ ХVІІ ст.) // Українська мова. 2002. №3. С. 23-28.

  13. Яковенко Н. Латинське шкільництво і "шкільний гуманізм" в Україні кінця ХVІ середини ХVІІ ст. // Київська старовина. 1997. №2. С. 11-27.

* У вітчизняній науці є велика кількість досліджень, присвячених шкільним драмам. Класичними є праці М.Петрова, вміщені у "Трудах Киевской духовной академии", та В..Рєзанова.

Loading...

 
 

Цікаве