WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лексика на позначення форм організації навчально-виховного процесу в українській мові ХVІ–ХVІІІ ст. - Реферат

Лексика на позначення форм організації навчально-виховного процесу в українській мові ХVІ–ХVІІІ ст. - Реферат

Реферат на тему:

Лексика на позначення форм організації навчально-виховного процесу в українській мові ХVІ–ХVІІІ ст.

Вивчення історії формування словникового складу мови є актуальним у сучасній мовознавчій науці. Лінгвістичними студіями вже охоплено широке коло лексики, яка відображає різноманітні сторони життя і діяльності людей. Поза увагою діахронного вивчення як самостійна тематична група досі залишалася лексика педагогічна. Певна увага приділена їй в академічній монографії "Історія української мови. Лексика і фразеологія" (К., 1983), окремі лексеми, семантика яких пов'язана з педагогічною діяльністю, розглядаються в інших мовознавчих працях.

Ми поставили собі за мету проаналізувати педагогічну лексику ХVІ–ХVІІІ ст., зафіксовану українськими пам'ятками писемності. Саме з другої половини ХVІ ст. в Україні починається якісно новий етап розвитку освіти, пов'язаний із виникненням братських шкіл, створенням вищих навчальних закладів. Розглянемо лексику на позначення форм організації навчально-виховного процесу в українській мові ХVІ–ХVІІІ ст.

До нашого часу дійшла невелика кількість українських текстів ХVІ–ХVІІІ ст. спеціального педагогічного спрямування. Зовсім відсутні праці, присвячені проблемам методики. Тому, послуговуючись опосередкованими даними, можемо незначною мірою встановити склад лексики на позначення форм передачі знань, організації навчального процесу, форм контролю тощо.

Відомо, що релігія була визначальним чинником у тогочасному духовному житті. Засвоєння релігійних знань, виховання побожності було одним із найголовніших завдань тогочасної школи, що регламентувалося шкільним статутом: спудей кождий межи науками визволеними того первhй учитися маеть, што ему есть спасено. П.Могила піклувався, щоб у серцях спудеїв: Побожность... впа#на и засhвана бла (1636, Київ, Мог. Ант., с.т̃зі).

Формою передачі знань релігійного змісту були проповіді, або казання, в яких тлумачили норми християнської моралі записані в євангельських текстах. Однак у період зародження релігійної освіти такі поняття, як "грамотність", "освіченість", "знання Святого Письма" існували неподільно, а саму проповідь оцінюють як своєрідну лінгводидактику [Васильев 1994: 147]. Порівняймо такі фрагменти текстів: 1) нhсть у нас учителя, иже бы наказал и поучал нас ... не разумhем бо ни гречьску языку ни латыньску... (ПВЛ,15–17);2) маеть дидаскал... учити их волh божой, Евангелiю и Апостолу (1586, Львів, Поряд. шк., 39). Поза широким контекстом важко зрозуміти, чи йдеться про діяльність проповідника, чи педагога. Писемні джерела засвідчують, що слова педагогічної сфери сполучались із тим же колом слів, що й лексеми понятійного поля "проповідництво": проповhдь слова Б̃жого невhдаючих научает (1637, Київ, МІКСВ, с.г̃кд); С̃н Б̃жiй Ĩис Х̃с... всhх научал: на wстатокъ распuщаючи школу свою приказал Ап̃(с)лом абы шли и наuчали вси народы... ше(д)ши оубо наuчили вс# языки (Там само); Збавите(л) нашъ ныколи в школh жидовской диспоутuючи и розuмhня... ω собh выпытuючи (поч. XVII ст. Проп. р., 147 // СУМ XVI–XVII, 6, 11).

Проповідництво неодмінно супроводжувалося прищепленням норм моралі, життєвих принципів. Отже, крім релігійного, проповідь мала дидактичний характер. Особливо це стосувалося проповідей нового типу з великим елементом панегіризму, що передбачав уславлення видатних людей [Чепіга 1996: 25], у них закликали наслідувати гідні вчинки своїх співвітчизників. І.П.Чепіга відзначає, що теоретичні засади таких проповідей розробив І.Галятовський. Його книга "Ключ разумhнi#" і вміщений у ній трактат "Наука, албо способ зложення казаня" є першим підручником із гомілетики [Там само]. Процитуємо уривок із праці І.Галятовського: Уста сутъ проповhдники и учителh, которе слово Бж̃ое проповhдують и людей вhрh православноh и учинков добрх научають. Отже, проповідник, або учитель, передавав знання і навчав "добрим вчинкам", тобто виконував функції педагога – виховував. А проповідь була однією з форм передачі знань релігійного змісту. Однак, зважаючи на те, що через проповіді формувалися моральні переконання, її можна зарахувати до методів виховання, які ґрунтуються на емоційно-словесному впливі [Мойсеюк 1999: 300].

Саме дидактичним характером проповідництва мотивовано стійку сполуку читати проповідь "повчати" (ФСУМ, ІІ, 849), яка і функціонує в сучасній українській мові, втративши асоціації з конфесійною сферою.

І в релігійній, і в світській сферах функціонувало запозичене з латинської мови слово лекція, зафіксоване у перекладній частині "Лексикону" П.Беринди: акрωама: слuханье, лекцiя (ЛБ, 173). У картотеці словника XVI – першої половини XVII ст. засвідчено такий контекст: ... по пса(л)ме(х) двh лекцiи, е(д)нu з старого, дрuгuю з нового завhтu ωдправuютъ (сер. XVII ст. І. Кас. Оуст. 11 зв. – 12). Отже, іншомовна лексема лекція була синонімом до слова проповhдь. У системі педагогічної лексики вона функціонує як назва форми організації навчального процесу.

У картотеці Словника української мови XVI – першої половини XVII ст. задокументовано єдиний випадок фіксації лексеми лекція у спеціальному тексті – "Граматиці" М.Смотрицького: читан будуть звклм шкwлъ способо(м) славенскiй лекцiи (Єв'є, 1619, См., Грам., 3). Цей же контекст наводиться в академічному виданні "Історія української мови. Лексика і фразеологія" [ІУМЛФ 1983: 304]. Але незважаючи на поодинокі приклади вживання у відомих на сьогодні пам'ятках ХVІІ ст., це слово, без сумніву, належало до активного словника. Воно увійшло до лексичних систем усіх східнослов'янських мов. У шкільній та вузівській практиці лексемою лекція називають одну із форм подачі програмового матеріалу [Гончаренко 1997: 189], це слово відоме і в складі стійкої сполуки читати лекції „повчати" (ФСУМ, 2, 949).

М.Сокаль аналізує функціонування іменника лекція у джерелах ХІХ ст., вказуючи, що він з'явився в російській мові в епоху Петра І [Сокаль 1994: 42]. П.Цимбалістий доводить, що цей іменник був засвоєний російською мовою з української [Цимбалістий 1991: 224].

Спеціальні тексти досліджуваного періоду свідчать, що учитель проводив з учнями виховні бесіди: По вечерни в суботу маеть дидаскал з дhтьми намовлятися час не малий, ...учачи их страху божiю и обичаем встидливим младенческим, яко мают бити во церкви против Богу, дома против родичов своих (1587, Львів, Поряд. шк., 40). Для номінації засобу словесного впливу, позначуваного в наведеному фрагменті дієсловом намовлятися, вживалося питоме слово бесіда. Дидактична семантика цієї лексеми, вірогідно, розвинулася спочатку у сфері релігійній, про що свідчать назви конфесійних творів, метою яких було роз'яснення, тлумачення апостольських учень: iже въ с̃тхъ о̃ца н̃шого Iwанна Златоустого... Бесhд на [14]... Посланiй ап̃(с)ла Павла. Имут же Бесhд книги сея... Истолкованiе Ап̃(с)лкагw таинственнагw разuма (1623, Київ, МІКСВ, с.н̃г). Слово бесhда вживалося й у творах спеціального педагогічного призначення: "Беседа избранна# w въспитанiи чад" (1609, Львів, тит. арк.). Отже, на основі загальномовного значення "розмова" і дидактичного, яке розвинулося у конфесійній сфері, виникає спеціальне значення "розмова повчального, виховного змісту": Честнми бесhдами наставляй дhти (1760, Чернігів, Перв. уч., передм.). У сучасній педагогічній лексиці лексема бесіда функціонує як педагогічний термін [Гончаренко 1997: 39].

М.Сокаль, досліджуючи педагогічну лексику російської мови ХІХ ст., відзначає, що це слово зазнало педагогічної термінологізації і в російській мові. Педагогічний варіант значення вказаної лексеми, на її думку, розвинувся на основі спеціалізації семантики внутрішньослівних гіперо-гіпонімічних смислових зв'язків: бесіда "розмова, тобто обмін думками" → "навчальна бесіда, тобто обмін думками між вихованцями та учителем" [Сокаль 1994: 49].

У системі педагогічної лексики спеціального значення набувають лексеми із загальномовною семантикою "запитувати", "відповідати". Насамперед форма запитань і відповідей була одним із провідних прийомів подачі матеріалу, необхідного для засвоєння, тому саме в такий спосіб побудована шкільна граматика Лаврентія Зизанія [Німчук 1985: 72], а також інші підручники, які використовували в шкільній практиці, наприклад, катехізис "Събране короткой Науки w артыкулах вhры...", "Первое учение отрокамъ" тощо. Імовірно, цей спосіб був апробований у сфері релігійної освіти, бо таким чином тлумачили євангельські тексти. Наведемо приклад із Луцидару: Найпервhй оучень питаетъ, якъ естъ вhрити в б̃га (1636, Луц., 524).

Опитування учнів було формою перевірки знань, яка названа дієсловом вопрошати: А церковники и прочiе отроковъ учащiи... научивъ их вопрошати отвhта ... Того ради должны есте ихъ часть вопрошати: вhдаютъ ли, памятуют ли (1760, Чернігів, Перв. уч., передм.). Знання учнів перевіряли шляхом запитань і відповідей, які вони ставили один одному. Опитування як вид навчальної роботи задокументовано в шкільних статутах: А в школh научившись, от трудных слов их спитовати мають един другого, тоесть диспутоватися (1586, Львів, Поряд. шк., 40); Та(к) же уча(т) на ка(ж)ды де(н), аби дhти еди(н) дрuгого пита(л) по гре(ц)кu, аби емuо(т)повhда(л) по слове(н)скu, и ты(ж) питаю(т)ся по слове(н)скu, абы имъ о(т)повhдано по простои мовh (1624, Луцьк, Поряд. шк., 115). Наведений нижче контекст яскраво ілюструє, що організовану таким способом навчальну діяльність називали дієсловом диспутоватися, утвореним на власномовному ґрунті від лат. disputare "сперечатися" [Цимбалістий 1991: 142] і засвідченим у писемних джерелах не тільки в спеціальному педагогічному значенні: воно трапляється і в текстах, у яких ідеться про суперечку стосовно догматів віри: Збавите(л) нашъ ныколи в школh жидовской диспоутuючи и розuмhня... ω собh выпытuючи (поч. XVII ст. Проп. р., 147 // СУМ XVI–XVII, 6, 11). Ця лексема зафіксована у словниках досліджуваного періоду: лат. disputo у "Лексиконі латинському" Є.Славинецького перекладено словом состязаю(с)(168), у "Лексиконі" П.Беринди реєстровому състязаюс# відповідають: Дiспuтuюс# посполu, выпытuюс# взаемъ (129).

Loading...

 
 

Цікаве