WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Український інфінітив у структурі простого речення: типологія функцій і семантика - Реферат

Український інфінітив у структурі простого речення: типологія функцій і семантика - Реферат

Інфінітивні речення становлять окремий структурно-семантичний тип у системі українського простого односкладного речення, що підтверджується особливим вираженням в їхній структурі синтаксичних категорій модальності, часу, особи, суб'єкта й агенса. Щодо модальної семантики реальності / ірреальності в інфінітивних реченнях є спеціальний засіб її реалізації – це заповнення синтаксичної позиції головного члена речення інфінітивом без частки би (б) – семантика реальності (Смертям двом, – каже, – не бувати... (А.Малишко) - NegInf. Словами серденька не одурити (Леся Українка) - NegInf) або з часткою би (б) – семантика ірреальності (Може б нам полинути у вирій? (Д.Павличко) - Inf. Шукати б щастя нам усім (А.Яна) - Inf). Категорійнореченнєва семантика реальності / ірреальності може ускладнюватися значеннями необхідності, бажаності, повинності тощо, зумовлене це лексичним наповненням членів речення, способом морфологічного вираження головного члена та інтонацією, пор.: Чом же про те не дбати? (Леся Українка) – (NegInf) семантика бажаності; Мечем до нього прорубати путь (Леся Українка) – (Inf) значення імперативності тощо. Увесь спектр суб'єктивно-модальних значень типу переконаності / непереконаності, сумніву, впевненості / невпевненості, можливості / неможливості реалізується спеціалізованими засобами – модально-вставними елементами, інтонацією та ін., пор.: Звичайно, сидіти мені тут (на баштані – А.З.) до перших морозів (А.Яна) – (Inf) семантика впевненості; Мабуть, бути завтра гарній погоді (О.Слісаренко) – (Inf) семантика передбачення.

Своєрідним є також вираження часу в інфінітивних реченнях, яким не властива полікомпонентна темпоральна парадигма і час в яких реалізується конструктивно-синтаксичними засобами. Значна частина інфінітивних речень характеризується значенням позачасовості, тобто безвідносністю щодо моменту мовлення: Працювати на користь Вітчизни (Нар.тв.) - Inf. Дбати про екологію рідної землі і своєї душі (Голос. України. 2001. 12 січня) – Inf. До значення позачасовості прилягає семантика теперішнього розширеного, для якого властивим є не тільки співвідношення дії з моментом мовлення, а й поширення на попередні і наступні моменти. Здебільшого до таких речень зараховують утворення, в яких синтаксичну позицію головного члена заповнює інфінітив з часткою би (б) і в яких суб'єкт оцінюється, характеризується: Сидіть би вам на печі та жувать калачі (Т.Шевченко) - Inf. Актуалізований теперішній реалізується в інфінітивних реченнях, де відношення висловленого змісту до моменту мовлення простежується в наголошенні певної дії на момент мовлення про неї: Вам тільки б сміятися (М.Стельмах) - Inf.

Персональність в інфінітивних реченнях реалізується конструктивно-синтаксичним способом охоплює відношення висловлення до адресанта, адресата або до третього комуніканта, пор.: Куди мені діватись? Де помочі шукати? Кого просити (І.Котляревський) – Inf (1 – адресант). Тобі б не бригадою командувати,a банно-пральним загоном (О.Довженко) – Inf (2 – адресат). Помовчати б йому в цю хвилину (А.Яна) – Inf (3 – третій комунікант).

Розгляд семантичних особливостей інфінітивних речень засвідчує, що вони постають двокомпонентними (не двоскладними у формально-граматичному аспекті), тобто у їхній семантичній структурі простежується співвідношення дії, окресленої інфінітивом, з відповідним суб'єктом. При цьому специфіка номінативного поширювача варіюється, що зумовлено семантикою інфінітива – головного члена речення. Наприклад, у деяких академічних граматиках наголошено, що в семантичній структурі „дія або стан, про які повідомляється в інфінітивних реченнях, завжди співвіднесені із суб'єктом; семантика схеми: „бажаність, необхідність, можливість або неможливість здійснення дії, наявність процесуального стану" [Русская 1980: 373], і суб'єкт заповнює синтаксичну позицію вільно прилеглого суб'єктного детермінанта: Хіба піти самому в хату? (І.Тобілевич) – InfN3; (Сергій:) Мені чекати тебе? (В.Підмогильний) - InfN3. В українській мові досить поширеною є трикомпонентна модель інфінітивних речень з імплікованим суб'єктом, але реальний вияв якого простежується в його потенційному впливі на семантичний об'єкт: Познайомити б їх (Ю.Андрухович). Карати б вас (О.Слісаренко) – N3InfN4. Досить поширеною є трикомпонентна модель, в якій імплікований лівобічний семантичний суб'єкт корелює із правобічним семантичним об'єктним конкретизатором: Проспівати б пісню (І.Багряний). І мені б почути, Білорусіє, мову твою! (В.Герасимчук). Ой не впізнати отчої хати, ні зелен-саду, ані подвір'я (О.Підсуха). Враз чути літака на небі спів (Б.-І.Антонич) – N3InfN4 та трикомпонентна модель із семантичним предикатом, лівобічним семантичним суб'єктом і правобічним локативом: Побігати б лісом (А.Яна). Втекти б до моря голубого (Олександр Олесь) – N3 InfN5loc та Не втекти вже, дарма, від жорстоких цих днів, не втекти вже ні в мрію, ні в пісню (Б.-І.Антонич) – N3InfN5loc. Наведені О.Ф.Калініним трикомпонентних моделей із семантичними конкретизаторами часу, причини, способу перебігу дії або вияву стану [Калинин 2001: 81], то їх треба кваліфікувати як семантично неелементарні і зараховувати до типових виявів певних моделей інфінітивних речень недоречно.

Окрему групу складають чотирикомпонентні моделі інфінітивних речень, які структуруються: 1) семантичним предикатом із залежними лівобічним семантичним суб'єктом (імплікованим чи експлікованим) і двома правобічними семантичними об'єктами – власне-об'єктом й адресатом: (Марія:) Чи розповісти вам казку? (В.Підмогильний) – N3InfN3N4; Порозмовляти б з ним про вчорашнє (М.Стельмах) – N3InfN3N4; 2) семантичним предикатом із залежними лівобічним семантичним суб'єктом (імплікованим чи експлікованим), правобічним семантичним об'єктом і правобічним локативом: у семантичному аспекті тощо.

Семантична відмінність між інфінітивними та безособовими односкладними реченнями, на думку В.І.Рагавцова, полягає в тому, що „більшість безособових речень позначає реальні дії, які виникають і тривають у часі (теперішньому, майбутньому або минулому), незалежно від діяча" [Рагаўцоў 2001: 85], а в інфінітивних реченнях названо потенційну дію, яку повинна виконати певна особа. Структурно-типологічна відмінність інфінітивних і безособових речень полягає в тому, що в безособових реченнях інфінітив постає складником граматичної основи, граматично підпорядковуючись слову категорії стану, а в інфінітивних реченнях він є граматично незалежний, якому підпорядковуються інші реченнєві компоненти: біл. Нам трэба ісці / Не злічыць у небе ясных зорак, не злычыць у сэрцы светлых дум (М.Багдановіч) - PraedInf.

Сьогодні проблемним постає визначення речень типу Не було у кого запитати– NegV3sInf; Немає у кого запитати.І все на світі треба пережити (Л.Костенко) – PraedInf. Треба жити повно! Треба любити радісно! (Олександр Олесь) - PraedInf. Може таки треба було плигати за борт і кинутись вплав за човном уздогін (О.Гончар) – PraedCopfInf; Слід усім дбати про екологію рідного краю (Голос України.- 2002.- 15 вересня) – PraedInf, пор. біл. Не было каго папрасіць – NegCopfInf; Мне няма куды паехаць – PraedInf, оскільки у них поєднуються ознаки безособових та інфінітивних речень. Саме тому одні лінгвісти зараховують їх до безособових [Курс 1959: 135], інші вчені вважають їх безособово-інфінітивними, тобто перехідними [Скобликова 1997: 151; Бабайцева 1968: 112-113]. Щоправда, при такому тлумаченні наголошують, що їхня семантична складність мотивується: 1) ототожненням слів категорії стану у сполученні з інфінітивом з простими обставинами, хоча між словами категорії стану й інфінітивом легко вставляється дієслово-зв'язка, що сигналізує про їхній предикативний статус: Неважко помітити її стурбованість (PraedInf) Неважко було помітити її стурбованість (PraedCopfInf). Недоречно нині про це говорити (PraedInf) Недоречно було б нині про це говорити (PraedCopfInf); 2) наближенням до двоскладності, оскільки інфінітив у такому разі заповнює синтаксичну позицію підмета (інфінітив у силу своєї синкретичності уміщує цілий ряд категорійних ознак, що уможливлюють його функціональне навантаження як підмета: бути характеризованим. кваліфікованим, ідентифікованим тощо), а слово категорії стану постає носієм предикативних характеристик, набуваючи інколи аналітичного вираження темпорально-модальних ознак: Грати нецікаво (PraedInf)  Грати стає / стало (було, буде) нецікаво (PraedCopfInf), пор.: Гра нецікава (N1CopfAdj1) Гра стає / стала (була, буде) нецікавою (N1CopfAdj5). „Принципова можливість двоскладних речень з інфінітивним підметом і присудком-словом категорії стану підтверджується існуванням конструкцій з предикативною формою орудного відмінка прикметника..." [Скобликова 1997: 151]: Читати книгу було зайвим (InfCopfAdj5) тощо. Але все-таки ці утворення належать до односкладних безособових (безособово-інфінітивних), оскільки в двоскладному реченні названі підметом предмет або явище постають безпосередніми носіями приписуваної присудком ознаки. Саме тому використання структури двоскладного речення з інфінітивною підметовою позицією переводить зміст у план прямої оцінки дії, позначеної інфінітивом, а, між іншим, у більшості конструкцій з інфінітивом та словом категорії стану (особливо на –о типу важко, пізно) відсутня оцінка самої дії – окреслюються умови її реалізації. Та й навіть більшість слів категорії стану навіть лексично не підходять для прямої оцінки дії або стану. Наприклад, дії типу гуляти, займатися самі не можуть поставати носіями таких ознак, як темно, холодно, рано, пізно та ін. Постійне тяжіння таких конструкцій до безособовості засвідчує і їхній безпосередній зв'язок з яскраво окресленими безособовими конструкціями, де синтаксична позиція головного члена заповнена словом категорії стану, поширення ж граматичної основи інфінітивом надає йому семантики конкретизації, доповнення: А далі всі кинулись врозтіч, бо інакше не можна було (М.Стельмах) (N1Vfpl), (NegPraedVf3s)  *А далі всі кинулись врозтіч, бо інакше не можна було врятуватися(N1Vfpl), (NegPraedVf3s); Важко їй сьогодні тут (О.Слісаренко) – Praed Важко їй сьогодні тут зустрічатися з людьми (В.Підмогильний) – PraedInf. Безособово-інфінітивні речення допускають включення суб'єктного детермінанта, що в цьому разі може бути кваліфікованим як обов'язковий семантичний поширювач, безособові ж речення допускають характеристику обстановки безвідносно щодо суб'єкта, оскільки окреслюється дія, стан, їх доцільність, складність тощо. На думку П.А.Леканта [Лекант 1986:95], у таких конструкціях поєднуються ознаки безособових (при інфінітиві наявні зв'язані дієслова бути у безособовій формі було), й інфінітивних (вжитий незалежний інфінітив): Поговорити ні з ким (Vf3sInf) Поговорити було ні з ким (V3sInf) Поговорити буде ні з ким (Vf3sInf). Диференційною ознакою таких речень, що відрізняє їх від інфінітивних і безособових, вважають наявність заперечних займенників, особливо в тому разі, коли при інфінітиві вживається дієслово бути у безособовому значенні: Ніде було жити (Vf3sInf). Ні з ким було порадитися (Vf3sInf). У таких структурах відчувається відносна втрата автосемантичності дієсловом бути і набуття ним ознак допоміжності, тому деякі лінгвісти розглядають його як дієслово-зв'язку. На відміну від інфінітивних речень безособово-інфінітивним реченням притаманна повна темпоральна парадигма, що зближує їх із безособовими: Тут було над чим подумати (Vf3sInf) / Тут є над чим поміркувати (Vf3sInf) / Tут буде над чим поміркувати (Vf3sInf).

Loading...

 
 

Цікаве