WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Український інфінітив у структурі простого речення: типологія функцій і семантика - Реферат

Український інфінітив у структурі простого речення: типологія функцій і семантика - Реферат

Реферат на тему:

Український інфінітив у структурі простого речення: типологія функцій і семантика

Реченнєвокатегорійну інфінітивність слід витлумачувати як маркувальну ознаку певного структурного і функціонального різновиду речення або як семантико-синтаксичний ускладнювач структури останнього, оскільки в ранзі ускладнювача інфінітив завжди постає носієм окремої пропозиції (під пропозицією маємо на увазі зображувану ситуацію позамовної дійсності). Реченнєвокатегорійна інфінітивність охоплює прості двоскладні й односкладні речення, поширюючись також на складні речення.

У своєму загальному вимірі реченнєвокатегорійна інфінітивність ще не була об'єктом окремих лінгвістичних студій. Спробуємо встановити основні / неосновні категорійні виміри реченнєвої інфінітивності, яка постає конститутивною ознакою речення, пор. VfInf і PraedCopfInf, поль. Jestmiłoodpocząć і Trzebaiść або InfCopfInf i InfCopfAdj1/5:Жити – постійно удосконалювати себе (Нар.тв.). Переконувати його у чомусь було зайвим / зайве.

За структурними особливостями реченнєвокатегорійна інфінітивність охоплює двокомпонентні моделі типу 1) InfCopfN1/5 (Працювати освітянином – справа відповідальна і копітка (Голос України. 2000. 12 січня)); 2) InfCopfAdj1/5 (Вмовляти її сьогодні було зайве (В.Підмогильний)  *Вмовляти її сьогодні було зайвим); 3) InfCopfInf (Жити – Вітчизні служити (Нар.тв.)); 4) InfCopfAdvpr (Доглядати молодий сад в таких умовах – відповідально (Урядовий кур'єр. 2001. 16 липня)); 5) InfCopfN2pr (Йти не в змозі, зупинитися ж – поза межами сил (О.Слісаренко)); 6) InfVf (Відступати забороняється; Порушувати дисципліну забороняється), де інфінітив займає лівобічну синтаксичну позицію підмета, входить до граматичного центру двоскладного речення, перебуває з присудком у предикативному двобічному координативному зв'язку і маркує реченнєву структуру за особливостями вияву підмета як інфінітивний блок, та однокомпонентні структурні схеми, репрезентовані, як правило, в односкладних (одноядерних, за термінологією А.М.Мухіна, І.І.Слинька, Н.В.Гуйванюк, М.Ф.Кобилянської) інфінітивних реченнях типу 7) CopfInf (Завтра мені їхати в гості), односкладних безособово-інфінітивних реченнях типу 8) PraedInf / CopfPraedInf (Доцільно розглянути й це питання / Було б доцільно розглянути й це питання), в яких інфінітив входить до складу граматичної основи односкладного речення і маркує його однокомпонентний вияв. Щоправда, до сьогодні погляди на останнього типу структури не усталилися, оскільки їх розглядають то як двоскладні (інфінітив маркований категорійною семантикою підмета, а слово категорії стану виконує функцію присудка (І.П.Распопов)), то як безособово-інфінітивні (І.І.Слинько, Н.В.Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська), то як суто інфінітивні, де слово категорії стану виконує допоміжну функцію (О.В.Падучева).

Проблема місця і статусу інфінітивних двоскладних (таке тлумачення є цілком мотивованим з огляду на кваліфікаційний статус підмета як маркувального компонента) й односкладних інфінітивних речень залишається у лінгвістиці дискусійною, оскільки часто увагу звертають або тільки на нерегулярне заповнення інфінітивом синтаксичної позиції підмета (двоскладне речення), або лише констатують особливість морфологічного вираження головного члена (односкладне речення). Це почасти мотивовано двоїстим статусом самого інфінітива в системі частин мови, де часто його витлумачують як компонент, що одного кроку не зробив до імені. Саме тому особлива категорійна семантика інфінітива дає змогу виконувати різноманітні синтаксичні функції: підмета (Працювати на совість – це справа благородна. Відпочивати тут одне задоволення (InfCopfN1)), присудка – у двоскладному реченні (А люди тікати від небезпеки (О.Слісаренко) (N1Inf), головного члена речення – в односкладному реченні (Полежати б на цій суничній галявині (О.Приходько) (CopfInf) та реалізовувати синтаксичні функції додатка, означення, обставини.

Досить поширеною в лінгвістиці думка про те, що „праслов'янський інфінітив, що виконував у реченні роль непрямого додатка чи обставини, лише згодом набув здатності, подібно до особового дієслова, керувати прямими відмінками іменників", що сприяло формуванню в інфінітивів властивості „групувати навколо себе комплекси другорядних членів речення" [Гуйванюк 1994 : 41]. Останнє найбільшою мірою торкається так званих об'єктних інфінітивів, тобто інфінітивів, які означають дію особи, не ототожнюваної з суб'єктом основної дії (такий суб'єкт здебільшого заповнює синтаксичну позицію лівобічного валентнозумовленого компонента; за традиційним формально-граматичним тлумаченням – це підмет): Хлопець попросив Марійку підійти ближче і допомогти йому перев'язати рану (О.Слісаренко) – (N1Vf3s), де простежується валентнозумовлений лівобічний суб'єкт хлопець, що заповнює синтаксичну позицію підмета, якого стосується дія, позначувана Vf попросив, а об'єктні інфінітиви підійти і допомогти корелюють з правобічним валентнозумовленим об'єктом Марійку, що заповнює синтаксичну позицію прямого додатка: *Марійка підійде ближче і допоможе йому перев'язати рану (N1Vf3s), звідси і назва таких інфінітивів як об'єктних. Саме такі інфінітиви поступово набували поширення в мові й охоплювали другорядну (тобто опосередковану певними виявами первинної дії або стану) дію, хоча часто подібні вияви охоплюють конструкції перехідного типу, в яких статус інфінітива наближається до суб'єктного, що, як правило, зумовлюється відносною синсемантичністю препозитивного дієслівного компонента, пор.: Чугай сидів, не рухаючись, і, видно, не збирався виконувати наказ новоявленого командира (Г.Тютюнник) - N1Vf3s ≈ N1CopfInf. Дві мужні матері-сестри – Співаче, друже мій і брате! – Одної поклялись пори Меча із рук не випускати (М.Рильський) - N1Vf3pl ≈ N1CopfInf.

Заповнення інфінітивом синтаксичної позиції підмета у давньоукраїнських пам'ятках засвідчено тільки поодинокими прикладами: Беззаконно бо есть быти въ цьркъви образу человhчьску, ни иному животну (за [Синтаксис 1983:23]), що згодом розвинулося в староукраїнській книжній мові: Прелесть есть въмhсто истины ложь содержати (за [Синтаксис 1983: .23]), що зумовлено похідністю інфінітива, втягуванням його в систему дієслова і набуттям здатності реалізовувати невластиві йому раніше модальні значення [Мельничук 1966: 101]. Цілком викінченою постає думка О.С.Мельничука про те, що слов'янський інфінітив почав виконувати функцію підмета тільки тоді, коли „остаточно позбувся своєї колишньої семантики давального відмінка віддієслівного імені" [Мельничук 1966: 125-126]. У подібних випадках значно раніше інфінітив осмислювався як непрямий додаток або обставина.

Односкладні інфінітивні речення постали внаслідок набуття інфінітивом незалежного статусу, оскільки „Саме із здатністю інфінітива виконувати функцію незалежного предикативного члена речення пов'язаний розвиток нового синтаксичного засобу для вираження модального значення волевиявлення... Речення з незалежним інфінітивом сформувалися в той час, коли інфінітив почав вживатися у контексті, в якому називалися дії, що мусили бути виконані групою осіб або окремою особою... Це ... викликалося необхідністю чітко і коротко перерахувати в грамотах обов'язки і права певної юридичної сторони, категорично вказувати на необхідність виконання дії [Синтаксис 1983: 273]. Уже в давньокиївській мові виявився цілий ряд семантичних різновидів речень з незалежним інфінітивом, які групувалися навколо понять реальності – ірреальності – гіпотетичності дії, при цьому найпоширенішими, на думку дослідників, були значення категоричного волевияву, спонукання до виконання певних дії (за [Синтаксис 1983: 273-274]). Попри свою тяглість розвитку інфінітивні односкладні речення і сьогодні неоднозначно кваліфікуються в лінгвістиці. Одні лінгвісти розглядають їх в межах безособових (О.Х.Востоков, О.О.Потебня, К.М.Галкіна-Федорук та ін.), інші учені виокремлюють їх як особливий різновид односкладних речень (О.М.Пєшковський, П.С.Дудик, К.О.Тимофєєв), основним аргументом вважаючи вираження синтаксичної позиції головного члена односкладного речення незалежним інфінітивом з часткою би (б) або без неї: Як не згадать материнську сльозу (Д.Головко) - NegInf. Бодай би вік не бачить цих бояр (Л.Костенко) – CopfInf. І стежка в житі, і хмарка в зеніті, і жить би та жити на білому світі (М.Луків) - Inf.

Loading...

 
 

Цікаве