WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Шкільне навчання в умовах українсько-російської двомовності – один із актуальних аспектів соціолінгвістики - Реферат

Шкільне навчання в умовах українсько-російської двомовності – один із актуальних аспектів соціолінгвістики - Реферат

Реферат на тему:

Шкільне навчання в умовах українсько-російської двомовності – один із актуальних аспектів соціолінгвістики

Актуальність статті полягає в тому, що в Україні широко використовувались і використовуються в спілкуванні дві мови (українська й російська), що зумовлено історичними, генетичними та структурно-типологічними чинниками. Вся історія україно-російських стосунків відображає прагнення рівних державних прав, але російський імперський уряд протистояв цим намаганням. Тому національно-мовні проблеми протягом століть мали особливе значення на території сучасної України. У наш час визначення й вирішення проблеми двомовності є вирішальним як для мовної політики, так і для державної політики в цілому. У цьому плані дослідження двомовної ситуації в галузі освіти, яка склалася в окремих містах, регіонах України, має велике значення для держави.

Головна мета дослідження – аналіз та визначення особливостей білінгвізму в умовах навчання. Дослідження продовжує роботу, пов'язану з вивченням особливостей мовної ситуації в Україні, але на відміну від попередніх спроб, ми аналізуємо шкільне навчання в умовах україно-російської двомовності в межах певного географічного регіону.

Білінгвізм – явище поширене, притаманна різним історичним епохам. Там, де є тісне соціально-економічне спілкування й співіснування двох або більше народів, що говорять різними мовами, часто спостерігається білінгвізм.

Існує багато визначень двомовності. Білінгвом прийнято називати особу, яка досконало володіє двома мовами і вільно переходить у користуванні від однієї до іншої [Степанов1976 : 30, Жлуктенко 1988:3].

У лінгвістичному аспекті двомовність визначають як однаково досконале знання двох мов. Можна погодитися з думкою С.І.Трєскової, що другу мову часто вивчають як засіб спілкування (контактно в сім'ї) або як іноземну мову з обмеженим використанням (неконтактно в школі) [Трескова 1989 : 7-30].

На думку В.Ю.Розенцвейга, білінгвізмом, або двомовністю, слід вважати володіння двома мовами й почергове їх користування ними залежно від умов мовленнєвого спілкування, а носіїв двомовності – двомовними індивідами (білінгвами) [Розенцвейг 1972].

Двомовність часто визначають не в соціальному, а в індивідуальному аспект. Наприклад, У. Вайнрайх визначає двомовність як практику альтернативного вживання двох мов, а багатомовність – двох, трьох і більше мов [Weinreich 1953]. Е.Хауген, який двомовним вважає кожного, хто розуміє другу мову, критикує це визначення, тому, що воно: 1) не уточнює, як треба володіти цими мовами, 2) який діапазонрозходження між ними і 3) які створюються умови щодо їх вживання [Haugen 1958 : 771-775].

Ю.М.Караулов [Караулов 1987] зауважував, що для більшості індивідів рідною є перша мова, яку вони найширше використовують, а вторинна мова й інші – допоміжні. Щоправда, поняття рідної мови включає й особливості менталітету даної особи – через вроджену певну частину коду, яка співвідноситься з культурою нації і складає разом з нею ядерну, інваріантну частину деякої національної домінанти.

Як відзначає В.Ю.Михальченко: „І для суспільства, і для індивіда комфортним є користування однією мовою, переважно рідною, засвоєною у дитинстві, тому що не потрібно прикладати зусиль під час засвоєння другої і третьої мови" [Михальченко 1994 : 223].

Якщо людина здатна думати будь-якою мовою – це адекватна двомовність, а якщо вона користується цими мовами вільно й активно, але процес мислення відбувається тільки одною з них, то це неповна, часткова, або неадекватна двомовність. У таких випадках двомовності є всі підстави говорити про існування двох рідних мов, але найчастіше людина обирає рідну мову тієї національності, до якої зараховує себе. Найчастіше адекватна двомовність поширена серед осіб з вищою освітою (у ситуації з підготовленим усним мовленням), а неадекватна двомовність характерна для осіб виключно з середньою й незакінченою освітою (у ситуаціях зі спонтанним мовленням).

В.М.Алпатов наголошував, що в одномовному суспільстві люди рідко замислюються над мовними проблемами. Ситуація змінюється тоді, коли людина зіштовхується з тим, що вона та її співрозмовники спілкуються різними мовами. Дві природні потреби для кожної людини – ідентичність і порозуміння завжди взаємодіють у багатомовному суспільстві [Алпатов 2000 : 11].

На наш погляд, білінгвізм як стан мовної ситуації – категорія динамічна, що розвивається й змінюється. Для мовної ситуації в Україні характерна контактна двомовність, яка виникає в умовах спільного повсякденного життя двох народів або їхніх частин. Контактні типи двомовності бувають, як правило, більш стійкими й постійними, ніж неконтактні. Вони звичайно передаються з покоління в покоління. Контактні типи двомовності створюють найбільш сприятливий ґрунт для взаємозбагачення мов за відповідних умов.

Для виникнення білінгвізму як стану мовної ситуації, особливо групового і масового, насамперед важливе прагнення й бажання носіїв мови опанувати другу мову. Народи, що входили до складу Російської імперії, теж мали контакт із мешканцями, які розмовляють російською мовою, але, незважаючи на спроби шляхом адміністративного впровадження її в середовище цих етнічних груп, російська мова не стала для них другою мовою, як це сталося потім.

Активний білінгвізм передбачає володіння другою мовою в її усній і письмовій формах. До числа тих, хто активно володіє другою мовою, відносяться мовці, які можуть спілкуватися іншою мовою з незначними відхиленнями від норми, що не перешкоджає їм, проте, бути зрозумілими.

В.А. Аврорін під пасивним білінгвізмом розуміє часткове (неповне) володіння другою мовою; це – вміння зрозуміти, але не відповісти або вміння передати текст, не розуміючи його змісту [Аврорін 1972 : 49-62].

В Україні були різні умови, які створювали ґрунт для формування двомовності як стану мовної ситуації. На нашу думку, вони виникали:

  1. у районах, де постійно змішано проживають носії різних мов;

  2. на заводах і в громадських організаціях, де працюють представники різних національностей;

  3. у школах, де навчаються діти, які говорять різними мовами;

  4. у сім'ях, де мати та її рідня, з одного боку, а батько та його рідня, з іншого, говорять різними мовами;

  5. у місцях, куди приїжджають представники різних національностей для виконання сезонних робіт;

  6. у міжнародних, політичних, культурних та наукових зв'язках.

Таким чином,двомовність можна охарактеризувати з точки зору:

  1. Обсягу функціонування двох компонентів двомовності в суспільстві в різних галузях (книгодрукування, викладання в школі, загальноосвітніх, середніх та вищих навчальних закладах, оформлення документації).

  2. Різного рівня володіння другою мовою.

  3. Взаємодії мов.

У статті ми розглянемо особливості існування двомовності в освітній галузі. Закон про мови набрав чинності з 1 січня 1990 року, і його дія була розрахована на 10 років, тобто до 1 січня 2000 року. Він передбачав всебічний розвиток української мови та її повноправне функціонування в усіх сферах суспільного життя в тому числі і в загальноосвітніх школах. Багатьом людям подобається українська мова, але тільки тоді, коли вона звучить з уст когось іншого, коли вона не є мовою, якою треба спілкуватись на роботі, під час навчання. Сучасна мовна ситуація, яка склалася в м. Бердянську (Запорізька область) – унікальна, значна частина населення й зараз не відчуває потреби вивчати державну мову, погано володіє нею; ставиться до української мови як до нав'язуваної, чужої, непотрібної, що викликає масові порушення чинного закону про мови. А засилля російської мови практично в усіх галузях суспільного життя продовжується. Подумаймо, з чого починається формування особистості? Напевно, ще зі школи, де дитині вкладають в голову дуже багато того, що згодом може вплинути на весь її світогляд. Але чи багато корисного дитині може дати сучасна школа? Наша праця базується на анкетуванні, проведеному в різних загальноосвітніх школах міста Бердянська. Для дослідження були обрані дві міські загальноосвітні школи (ЗОШ № 20 – україномовна й ЗОШ № 6 – російськомовна). Всього проанкетовано 505 школярів.

Наведемо, на наш погляд, найцікавіші результати.

На питання "Якою мовою ви спілкуєтеся в школі" усі учні ЗОШ № 6 відповіли "виключно російською", відповідь учнів ЗОШ № 20 має такий вигляд:

- тільки українською – 20%; - переважно українською – 26%; - українською й російською однаковою мірою – 54%.

Коли саме використовують учні українську мову?

Російськомовна школа: Україномовна школа:

тільки на уроках української мови тільки на уроках – 55 %

й літератури – 100 % на перервах – 45 %

В одному із питань пропонувалося оцінити загальний ступінь свого володіння російською мовою балом від 10 (найвищий) до 1 (найнижчий). Діаграми 3.1., 3. 2. відображають завищену самооцінку учнів, як в російськомовній так і в україномовній школах.

Діаграма 3. 1.

Ступінь володіння російською мовою в російськомовній школі

80 % учнів поставили 10 балів, 10 % - 9 балів, 10 % - 8 балів щодо володіння російською мовою, але майже такі самі результати спостерігаємо в ЗОШ № 20.

Діаграма 3. 2.

Ступінь володіння російською мовою в україномовній школі

У наступному питанні (№ 21) учням пропонувалося оцінити загальний ступінь свого володіння українською мовою балом від 10 (найвищий) до 1 (найнижчий). Результати можна відобразити за допомогою діаграм 3.3., 3. 4.

Діаграма 3. 3.

Ступінь володіння українською мовою в російськомовній школі

50 % учнів поставили 7 балів, 30 % учнів – 6 балів, 15 % учнів – 5 балів, 5 % учнів – 5 балів.

Діаграма 3. 4.

Ступінь володіння українською мовою в україномовній школі

70 % учнів поставили 9 балів, 20 % учнів – 8 балів, 10 % учнів – 7 балів. Ці результати дають підставу стверджувати, що, відповідаючи і на це питання, учні завищили самооцінку.

На питання "Чи з'являється у вас потреба вставити в українську фразу якесь російське слово (слова) ?" було одержано такі відповіді учнів:

Російськомовна школа Україномовна школа

Так – 95 % Так – 50 %

Буває – 5 % Буває – 50 %

Коли ми підрахували всі результати й майже закінчили роботу, трапився дуже цікавий випадок у загальноосвітній школі № 20. Десятий клас у 2002-2003 навчальному році закінчувало 30 учнів, серед них 13 учнів навчалося в 10-А, 17 – в 10-Б. Хочемо наголосити на тому, що 10-А – перший український клас, відкритий ще 10 років тому. У кінці року постановою міськвно було оголошено, що у 2003-2004 навчальному році ці класи будуть об'єднані. Це викликало обурення серед учнів, батьків, учителів. Адміністрація школи пішла на компроміс. У наступному році 11 клас було відкрито як україномовний, але з наданням права учням з минулого 10-Б відповідати на уроках російською мовою.

Ситуація й результати анкетування серед учнів першого українського класу, які провчилися три місяці в 11 класі разом з російськомовним оточуванням різко змінилися.

Якщо всі 100 % на кінець 10 класу розмовляли на уроках і на перервах виключно українською мовою, то за три місяці навчання в 11 класі, тільки 60 % віддали перевагу українській мові, зазначаючи, що ситуація, яка склалася в класі, змушує їх розмовляти російською мовою, особливо на перервах.

Також, змінилися результати відповідей на питання № 18, 21, 23 у бік підвищення показників російської мови. Дані результати, на нашу думку, не потребують коментарів. За допомогою анкетування ми визначили, що українська мова як державна ще не посіла належного місця в галузі освіти. У місті Бердянську внаслідок мовної політики встановилась "гармонійна двомовність" – стійке, врівноважене функціонування української й російської мов, звідси – і вільне володіння цими мовами.

Результати дослідження можуть бути використані для подальшої розробки соціолінгвістичних проблем щодо мовної ситуації, білінгвізму; для планування мовної політики обласної, районних та міських адміністрацій.

Література

  1. Аврорин В.А. Двуязычие и школа // Проблемы двуязычия и многоязычия. М., 1972. С.49 - 62.

  2. Алпатов В.М. 150 языков и политика /1917-2000/. М., 2000.

  3. Жлуктенко Ю.О. Мова етнічної групи в світлі теорії мовної варіативності // Мовознавство. 1988. № 1. С. 3.

  4. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 263 с.

  5. Михальченко В.Ю. Национально-языковые конфликты в бывшем СССР // Язык в контексте общественного развития. М., 1994. С.223.

  6. Розенцвейг В.Ю. Языковые контакты. Лингвистическая проблематика. Л: Наука, 1972. 80 с.

  7. Степанов Г.В. Типология языковых состояний и ситуаций в странах романской речи. М., 1976.

  8. Трескова С.И. Методика измерения в социолингвистике // Принципы и методы социолингвистических исследований. М., 1989. С. 7-30.

  9. Weinreich U. Languages in contact. 1953.V.1.

  10. Haugen E. Languages in contact. Procceedings of the VIII International Congress of Linguists.Oslo, 1958. Р. 771-775.

Loading...

 
 

Цікаве