WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → "Гуцульщина" Володимира Шухевича в оцінці Івана Франка - Реферат

"Гуцульщина" Володимира Шухевича в оцінці Івана Франка - Реферат

Метод, яким послуговується проф. Шухевич, майже виключно описовий. Це не глибоко наукова монографія, автор не ставить питань, щоб дати на них ту чи іншу відповідь, він не запитує про значення, походження тієї чи тієї деталі – він тільки описує пункт за пунктом, звертаючи особливу увагу на термінологію. Він дослуховується до назви кожної речі, кожної частинки якогось предмета, посудини, кожного моменту спеціальної діяльності і, за змогою, точно передає цю назву. Господарська та промислова руська термінологія буде мати у його праці першокласне джерело. Хоч автор за фахом природознавець, то все ж таки чисто технічне майже всюди виступає біля філологічного на другому плані. При цьому також обділено увагою й етнологічне, тоді як саме тут порівняльне вивчення техніки часто приводить до найважливіших результатів. Це, звичайно, не повинно бути докором авторові; він лише поставив собі за мету – просто й достовірно передати власні спостереження.

Менше можна похвалити другий пункт, який теж зумовлений тією ж метою дослідження: автор подумав, що може знехтувати усім дотепер писаним про гуцулів і обмежитися лише власним матеріалом. Певною мірою це може мати свій сенс; так, особливо у давніших працях про гуцулів Вагилевича і С. Витвицького, висловлені всілякі фантастичні теорії та погляди, звернення до яких для серйозного дослідника було б даремною тратою сил. Та, незважаючи на це, є також ряд серйозних та добротних праць про гуцулів, свідчення яких істотно розширили б поле зору нашого автора, у багато разів загострили б його спостереження та підвели б до цікавих подробиць. Дослідження, спостереження і зібрання матеріалів Гакке, Голембйовського, Вінцентого Поля, Головацького, Бідермана, Бєльовського і Кайндля не можна так попросту залишати осторонь, особливо тому, що вони, хоча й у вужчому полі зору, зате опиралися на значно кращі джерела, містять старіший та достовірніший матеріал, а їх автори у своїх дослідах дотримувалися почасти інших поглядів.

Варто було б згадати тут ще одну, також не зовсім відрадну особливість методу шановного автора: він трактує всю Гуцульщину як наскрізь одноманітний тип. Будь-яку деталь, звичай, назву, які він знаходить чи спостерігає в одному селі, в одному гірському закутку, він вносить у свій опис як типове для всього регіону. Чітко його свідоцтва майже не локалізовані. У більшості випадків це може бути правильним при відносно малому просторі досліджуваної території, а може й не бути. Ми ж знаємо, що в горах, на значно віддалених та відмежованих одна від одної долинах, з часом витворюються і тривко заховуються варті уваги варіанти одного й того ж типу; так що цілком можливо, що, приміром, гуцули з верхів'їв Пруту в чомусь подекуди різняться від гуцулів з Черемоша – у праці професора Шухевича всі локальні варіанти перемішані; тому ще більше шкода, коли у передмові автор сам визнає, що "деякі звичаї, обряди і таке подібне не всюди однакові, та й самі гуцули мають за звичай говорити: "У нас на кожному узгір'ї інший звичай". Прецінь матеріали його збиралися звиш 20 років, а у ті попередні роки Шухевич збирав, як він зізнається у передмові, без точного методу і майже не нотував місцевості, де йому лучалося дещо почути чи побачити, так що ця помилка є також органічним наслідком повільного виростання його праці.

І ще одне зауваження. Заголовок начебто обіцяє працю про всіх гуцулів, про всю Гуцульщину, та вже у передмові автор інформує нас, що він займається лише галицькими гуцулами. З одного боку, така парцеляція предмета гідна жалю. Так, зокрема, про буковинських гуцулів існує довгий ряд цінних праць проф. Кайндля, та вони здебільшого порозкидані по різних брошурах та фахових часописах, опрацьований у них матеріал сильно перемішаний з негуцульським, і взагалі проф. Кайндль, пишучи ці статті, навряд чи думав над системним та вичерпним викладом гуцульської етнографії. Угорські гуцули, натомість, і досі залишаються для дослідників "terra incognita". З іншого ж боку, це робить професору Шухевичу честь, що він охочіше зважився на те, щоб написати частинну роботу, але на ґрунті власних, точно спостережених та контрольованих матеріалів, аніж скомпілювати цілісну з чужого, часто ненадійного, сумнівного і неповного матеріалу.

І ще одне. Автор описує зовсім просто і наївно; так само, як давніша література з цього предмета, він ігнорує також усіх інших, руських і неруських, сусідів гуцулів і ніде не застосовує порівняльного методу, чи то щоб дати яскравіше проявитись своєрідності гуцулів, або ж мотивувати глибшими фізіографічними чи національними відносинами певні тотожні та ідентичні явища. Це надає його описам певного спокою та комфорту, зате легко може також створити ілюзію, що все зображене є типовим і властивим лише для гуцулів, тоді як ідеться часто все-таки про загальнопоширені явища.

Дозволю собі вихопити з багатого змісту на сьогодні надрукованих трьох частин твору Шухевича деякі цікаві пункти чи то щоб схарактеризувати його метод роботи, чи також додати сюди деякі цікаві для загалу зауваги.

Розділ І, С. 17. Назва гори Присліп або Прислоп вказує на сліди прадавнього мисливства. Ця назва часто трапляється по всіх Карпатах; так називають деякі села в Ліськовському, Турківському, Калуському повітах; так само називаються також численні місцевості, певні частини гір та полонин, звичайно тіснини поміж двома проваллями в густому лісі або також близько біля них розташовані малі безлісі рівнини. Досить часто трапляються теж прізвища Прислуп, Прислопський. Мені доводилось чути, що такі "прислопи" у певні дні стають місцями збору гуцульських мисливців; тут випивають, танцюють і стріляють. Детальніше про це наразі я дізнатися не зміг, але у Турківському повіті бойки пояснили мені значення цієї назви: прислоп – це місце поблизу слупа, а слуп – це велика пастка, за допомогою якої колись у горах ловили ведмедів. На високому перевалі глибоко в горах, де було багато ведмедів, межи двома соснами, які росли на віддалі 1 до 11/2 м одна від одної, на висоті від 2 до 3 м на двох кілках так міцно закріплювали величезну колоду, що при дещо сильнішому порухові вона мусила впасти вниз. Від цієї колоди йшов шнур вниз до землі, де до нього живцем зі спутаними ногами прив'язували якусь малу домашню тварину, звичайно ягня або порося. Коли ведмідь, принаджений голосом тварини, хапав її, сильно шарпнувши при цьому за шнурок, то колода падала вниз і вбивала його. Можна собі легко уявити, що смерть такого заклятого ворога усього пастушого життя була святковою подією, а місцини поблизу таких пасток (прислоп – буквально "при ведмежій пастці") ставали місцями для мисливських зборів та святкувань. Було б дуже цікаво цей слід, що зовсім уйшов уваги нашого автора, простежити, наскільки це можливо, у народній традиції.

Розділ І, С. 24. Серед риб, які водяться "у потоках і ріках Гуцульщини", автор без будь-яких застережень називає також і головатицю (Salmo Hucho). У такій формі це речення неправильне. На Гуцульщині є чотири основні річки (Бистриця – притока Дністра, Прут, Рибниця – притока Пруту і Черемош зі своїми притоками). Так ось лосось не водиться ні в Бистриці, ні у Пруті, ні в Рибниці, а лишень у Черемоші. Його наявність у цій ріці констатував у шістдесятих роках минулого віку руський зоолог Іван Верхратський, вона являє собою дуже цікаве зоологічно-географічне явище. Лосось, як відомо, творить характерну прикмету Верхнього Дунаю та його приток у Альпах. Чим же пояснити те, що з усіх річок, які з Карпат течуть униз на північ, ця риба водиться тільки у Черемоші, тоді як у Пруті, теж притоці Дунаю, її не виявлено? Це питання, на мою думку, стоїть у тісному зв'язку з цікавим питанням про своєрідне поширення лососевих у наших водоймах і може бути тут тільки поставлене, але не розв'язане.

Розділ ІІІ. Статистика гуцулів. Дуже шкода, що наш автор залишив поза увагою давніші розвідки з цього питання, особливо зіставлення В. Поля і Я. Головацького, бо сьогодні ми опинилися перед рядом суперечностей та неясностей, для розв'язання яких потрібно нового дослідження. Проф. Шухевич знає у Галичині лише сорок кадастральних громад, заселених гуцулами, а саме 24 у Косівському, 11 у Коломийському (автор помилково називає Печеніжинським – однак такого повіту немає) і 5 у Надвірнянському повітах. Проте Поль і Головацький називають гуцульськими додатково ще 24 громади, крім поданих у проф. Шухевича. Важливо було б усе-таки звернути увагу на ці розбіжності і так чи інакше їх пояснити. Чи ті попередні дослідники помилилися і зарахували до гуцульських негуцульські громади (що, здається, подекуди дійсно могло бути), чи справді маємо справу зі зменшенням кількості та вимиранням гуцулів? Так само, як із чисельністю населених пунктів, стоїть справа і з кількістю населення. Поль нарахував 1850 року в Галичині 61104 гуцули, Головацький в 1874 році подав їхнє число 79 034; проф. Шухевич для 1880 року наводить цифру 54 049, а для 1890 – 63 265. Оскільки у деталізованих документах проф. Шухевича (І, 56-57) зменшення кількості населення за десятиліття 1880-1890 виступає лише як виняток і загалом є незначним, то стає очевидним, що розбіжності між старими та новими обрахунками виникли тільки тому, що проводились вони за відмінними принципами. На жаль, проф. Шухевич не розповів нам докладніше про той метод обрахунку, яким він послуговувався.

Loading...

 
 

Цікаве