WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → "Гуцульщина" Володимира Шухевича в оцінці Івана Франка - Реферат

"Гуцульщина" Володимира Шухевича в оцінці Івана Франка - Реферат

Як відомо, назва "Rutene", "rutenisch" була штучно утворена шляхом латинізації давнього українського етноніму "русин", "руський" і широко використовувалася у німецькомовних, головно австрійських, документах на позначення винятково тієї частини українського народу, що проживала у захоплених Австрійською імперією Галичині, Буковині та Закарпатті. Вживши у рецензії сполучення "Rutene (Ukrainer) in sterreich-Ungarn sowie in Russland" ("русини (українці) в Австро-Угорщині та Росії"), І. Франко назвав цим зрозумілим для тодішнього німецькомовного читача етнонімом не лише українців в Австро-Угорській імперії, а й у Росії і, отже, недвозначно дав зрозуміти, що по обидва боки австро-російського кордону живе один народ, справжнє ім'я якого – українці.

Далі у рецензії І. Франко інформував про науково-організаційну та видавничу діяльність Етнографічної Комісії НТШ. Він, зокрема, вказав на два напрями її народознавчих студій: "традиціоністику (такі витвори народної фантазії, як народні пісні, казки, жарти, прислів'я, загадки, заклинання і таке інше)" та "описову етнографію разом з археологією й антропологією" [3, c. 199]. Таке виокремлення усної народної творчості (традиціоністики) з кола інших предметів етнографічних досліджень, створення спеціального наукового видання ("Етнографічного збірника") для вивчення й публікування фольклору було важливим кроком уперед на шляху становлення української фольклористики як самостійної науки, сприяло виробленню власної методики дослідження з урахуванням специфіки свого предмета і, зрештою, поставило українську науку про усну народну словесність в один ряд з кращими досягненнями європейської фольклористики кінця ХІХ – початку ХХ ст. Не перебільшував В. Гнатюк, коли у праці "Українська народна словесність" зазначав, що в загальному розвитку тогочасних європейських народознавчих студій українська фольклористика "не тільки не полишалася позаду..., але в не однім напрямі вибилася наперед і випередила інші народи" [7, c. 3].

Багато уваги в інформаційній частині рецензії І. Франко приділив діяльності наукових видань Етнографічної Комісії. Зокрема, навів огляд найбільш важливих збірок, що були надруковані у перших 12 томах "Етнографічного збірника", а також готувалися до його подальших випусків. При цьому він детально зазначив жанр фольклорних матеріалів, їх кількість, що давало підставу для залучення українського фольклору до загальноєвропейських порівняльних студій.

Характеризуючи другу серію народознавчих видань Етнографічної Комісії – "Матеріали до українсько-руської етнології", І. Франко з-поміж інших монографій про різні прояви народного життя виділив працю В. Шухевича "Гуцульщина", назвавши її "першою вичерпною роботою про дійсно своєрідний тип людей – гуцулів" [3, c. 200]. Тут же коротко ознайомив читачів з об'єктом дослідження у рецензованій праці, її автором та змістом перших трьох частин, які стали предметом рецензії.

На цьому І. Франко закінчує інформаційну частину рецензії і переходить до критичного розгляду "Гуцульщини". Франкові зауваження та уточнення корисні не лише як виправлення допущених у праці недоліків, заповнення прогалин та ін. Вони найперше цінні у плані методологічного забезпечення комплексних етнографічно-фольклористичних досліджень окремих етнографічних регіонів. Висловлені ще на початку нашого століття, вони не втратили своєї наукової ваги та актуальності й по наш час, і до них не завадило б прислухатися сучасним етнографам та фольклористам.

Насамперед І. Франко звертає увагу на найістотніше у будь-якій науковій праці – метод дослідження, вважаючи недоцільним обмежуватися у дослідженнях такого типу тільки описовим методом. І тому цілком справедливо висловлює сумнів стосовно наукового характеру монографії, у якій "автор не ставить питань, щоб дати на них ту чи іншу відповідь, не запитує про значення, походження тієї чи тієї деталі – він тільки описує пункт за пунктом, звертаючи особливу увагу на термінологію" [3, c. 203]. Це, звісно, не означає, що І. Франко відкидає описовий метод у етнографічних дослідженнях. Етнографія приділяла і буде приділяти багато уваги опису явищ і предметів народної культури. Рецензент указав на ті позитивні результати, яких автор "Гуцульщини" досягнув, використовуючи опис, зокрема на високий рівень точності й достовірності запису гуцульських господарських термінів та ін.: "Він дослухається до назви кожної речі, кожної частинки якогось предмета, посудини, кожного моменту спеціальної діяльності і, за змогою, точно передає цю назву. Господарська та промислова руська термінологія буде мати у його праці першокласне джерело" [3, c. 203]. Однак повне ігнорування порівняльного методу дослідження, на думку І. Франка, не дало змоги вченому виявити своєрідності гуцулів з-поміж інших, українських та неукраїнських горян, пояснити спільні та відмінні прикмети їхніх культур. Звідси, резюмує рецензент, може скластися враження, "що все зображене є типовим і властивим лише для гуцулів, тоді як ідеться часто все-таки про загальнопоширені явища" [3, c. 205].

Наступне зауваження І. Франка стосується не менш важливого питання організації наукового дослідження – згромадження повноти матеріалу для якомога вичерпнішої характеристики предмета вивчення, урахування того, що вже було зроблено попередниками. Тут рецензент констатує, що дослідник, по суті, знехтував усім до нього написаним про гуцулів і обмежився лише власним матеріалом. Таку позицію можна пояснити метою, яку поставив перед собою В. Шухевич: "У ній (у "Гуцульщині".– А.В.) подаю все те, що я сам бачив, чув, зібрав або списав" [8, c. 25]. І. Франко певною мірою погоджується з автором: більш давні праці про гуцулів (І. Вагилевича і С. Витвицького) подекуди містять "всілякі фантастичні теорії та погляди, звернення до яких для серйозного дослідника було б даремною тратою сил" [3, c. 203]. Проте вважає неприпустимим відкидати "ряд серйозних та хороших" праць про гуцулів Б. Гакке, Л. Голембйовського, В. Поля, Я. Головацького, Г. Бідермана, А. Бєльовського і Р. Кайндля. Ці розвідки "істотно розширили б поле зору нашого автора, у багато разів загострили б його спостереження та підвели б до цікавих подробиць" [3, c. 203].

У рецензії І. Франко двічі звернув увагу на ті вади праці В. Шухевича, які виникли внаслідок нехтування доробку інших дослідників гуцульського краю. Перший недолік полягає у невідповідності назви праці вміщеному у ній матеріалу. Заголовок книги начебто обіцяє розвідку про всіх гуцулів, про Гуцульщину загалом, однак уже в передмові В. Шухевич зазначив, що його "праця обнимає цілу галицьку Гуцульщину" [8, c. 25]. Франко, звісно, не вітав такого звуження предмета дослідження, мотивуючи це тим, що, з одного боку, вже тоді існувала низка цінних етнографічних праць проф. Р.Ф. Кайндля, звернувшись до яких Шухевич зміг би розширити поле своїх досліджень ще й на буковинських гуцулів. З іншого боку, гостро постала потреба вивчення традиційної культури закарпатських гуцулів, які, за словами І. Франка, "залишаються для дослідників "terra incognita" [3, c. 205]. Другий недолік пов'язаний зі статистичним оглядом Гуцульщини. І. Франко критикував В. Шухевича за те, що той, черпаючи увесь необхідний статистичний матеріал із сучасних йому урядових джерел, не порівняв його з більш давніми статистичними відомостями про гуцулів та Гуцульщину (зокрема у дослідженнях В. Поля та Я. Головацького) і, як наслідок, не помітив та не проаналізував істотних розбіжностей, що виникли між ними як в обчисленні кількості заселених гуцулами громад, так і у визначенні чисельності гуцулів. Праця В. Шухевича, таким чином, не внесла ясності у питання статистики гуцульського краю. Тут, писав з цього приводу І. Франко, "ми опинилися перед рядом суперечностей та неясностей, для розв'язання яких потрібно нового дослідження" [3, c. 205].

Суттєве зауваження І. Франко висунув також до методу збирацької роботи В. Шухевича. Він відзначив майже повну відсутність чіткої фіксації місцевості, де проводився збір фольклорно-етнографічного матеріалу. Причиною цього рецензент назвав "повільне зростання праці" [3, c. 204]. Як відомо, матеріали до свого дослідження В. Шухевич призбирував, починаючи з 1874 р., упродовж понад 20 років. А на початку цієї роботи, зізнається вчений у передмові до "Гуцульщини", "не вважав я річию потрібною записувати місця або особи, від яких удалось мені що почути чи списати або зібрати..." [8, c. 26]. Лише у матеріалах, зібраних в останні роки роботи над "Гуцульщиною", безпосередньо під час підготовки окремих частин, В. Шухевич, мабуть, не без вказівки І. Франка, В. Гнатюка, які брали участь у редагуванні праці, подекуди зазначив особу та місцевість запису.

Зрозуміло, що такий ненауковий підхід до питання паспортизації фольклорно-етнографічних матеріалів негативно позначився і на подальшому його опрацюванні в монографії. "Будь-яку деталь, звичай, назву, які він (В. Шухевич.– А.В.) знаходить чи спостерігає в одному селі, в одному гірському закутку, він вносить у свій опис як типове для усього регіону" – так охарактеризував І. Франко метод осмислення народознавчого фактажу у праці і, певною мірю, визнав його придатним для відносно малого простору досліджуваної території [3, c. 204]. Проте заперечив його доцільність під час вивчення гірських місцевостей, де специфічні природно-географічні умови проживання народу (значні відстані між населеними пунктами, важкодоступність та ін.) спричиняються до утворення та тривалого збереження різноманітних варіантів тих чи тих реалій духовної й матеріальної традиції. "Так що цілком можливо,– резюмує І. Франко, – що, приміром, гуцули з верхів'їв Пруту в чомусь подекуди різняться від гуцулів з Черемоша – у праці професора Шухевича всі локальні варіанти перемішані" [3, c. 204]. Лише відсутністю чітких науково-методологічних засад як у збиранні, так і при теоретичному осмисленні фольклорно-етнографічних матеріалів можна пояснити, чому В. Шухевич не зміг виявити та проілюструвати локальні відмінності гуцулів, хоч добре знав, що такі існують, про що свідчать його слова у передмові: "...деякі звичаї, обряди і пр. не всюди однакі, бо як каже гуцул: "У нас (гуцулів) що ґрунь, то інша установа" [8, c. 26].

Loading...

 
 

Цікаве