WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → "Гуцульщина" Володимира Шухевича в оцінці Івана Франка - Реферат

"Гуцульщина" Володимира Шухевича в оцінці Івана Франка - Реферат

Реферат на тему:

"Гуцульщина" Володимира Шухевича в оцінці Івана Франка

1997 р. Українське об'єднане товариство "Гуцульщина", редакція журналу "Гуцульщина" та філія "Гуцульщина" Інституту українознавства Київського національного університету ім. Т. Шевченка за фінансової підтримки гуцула з США Танасія Опарика розпочали перевидання етнографічної праці Володимира Шухевича "Гуцульщина". Справа ця вельми корисна й потрібна, оскільки повертає широкому колу читачів книгу, яка й понині залишається чи не найповнішим дослідженням традиційної культури гуцулів. Окрім того, наближається ювілей – 150 років з дня народження автора "Гуцульщини", який не завадило б зустріти повним виданням п'ятитомної монографії та інших етнографічних праць дослідника. На разі видавці спромоглися перевидати репринтним способом перші дві частини "Гуцульщини" і сподіваються, що знайдуться ще й інші жертовні люди, які допоможуть перевидати і три наступні.

Репринтне відтворення видання 1899 р. супроводжує розгорнута вступна стаття П. Арсенича "Народознавство Володимира Шухевича", у якій автор розглянув культурно-громадську діяльність ученого, зупинившись окремо на таких важливих моментах останньої, як етнографічні зацікавлення й дослідження, влаштування виставок, збирання виробів гуцульських домашніх промислів та створення музеїв. Третя частина вступної статті присвячена "Гуцульщині" – найбільшому доробкові багаторічної етнографічної праці В. Шухевича. На завершення П. Арсенич розглянув численні оцінки й рецензії, якими відгукнулися на появу дослідження вітчизняні та зарубіжні діячі науки і культури. Окрім інших, автор вступної статті коротко згадав і написану німецькою мовою рецензію Івана Франка на три частини "Гуцульщини" В. Шухевича.

Для широкого кола науковців ця рецензія тривалий час залишалася маловідомою. Опублікована німецькою мовою в австрійському народознавчому журналі "Zeitschrift fr sterreichische Volkskunde" ("Часопис австрійського народознавства") ще у 1902 році, вона з того часу більш ніде не передруковувалася. Не увійшла ні до книги "Іван Франко. Вибрані статті про народну творчість" (Київ, 1955), ні до збірки праць ученого, писаних німецькою мовою, "Ivan Franko. Beitrge zur Geschichte und Kultur der Ukraine. Ausgewhlte deutsche Schriften der revolutionren Demokraten. 1882-1915" (Berlin, 1963), ні до зібрання творів І. Франка у 50 томах. Уперше в українському перекладі (досить недосконалому) рецензія з'явилася лише у 1992 р. [1, c. 271-283] Причина того, чому рецензію за радянських часів так уперто не помічали чи то – не хотіли помічати [2], була та ж сама, чому забороняли і не перевидавали й саму "Гуцульщину". Усе через те, що автор монографії – Володимир Шухевич – доводився дідусем генералові Української повстанської армії Романові Шухевичу (Тарасу Чупринці).

З цих причин вважаємо за потрібне розглянути рецензію детальніше. Вона цінна для нас з декількох поглядів. Насамперед, рецензія є важливим документом, який відкриває ще один ракурс у науковій співпраці І. Франка з іноземними народознавчими установами, у даному випадку – з Австрійським народознавчим товариством у Відні. По-друге, вона свідчить про зацікавлення віденських етнографів досягненнями українських науковців у дослідженні традиційної культури українців. По-третє, рецензія подає цінний матеріал для розуміння та вивчення методології наукової спадщини І. Франка, вона показує високий науковий рівень, на який учений орієнтував тогочасну українську народознавчу науку. І найважливіше – у рецензії висловлені істотні зауваження та уточнення, які необхідно враховувати, використовуючи працю В. Шухевича. Звертає на себе увагу Франкова рецензія ще й тим, що у ній він прагнув принагідно максимально поінформувати німецькомовного читача про природу, побут, духовне життя і народне мистецтво гуцулів (різьбу, гончарство, мосяжництво, вироби зі шкіри, орнаментування речей домашнього побуту та ін.). З цією метою Франко вмістив у рецензії 36 ілюстрацій з монографії В. Шухевича (24 образки безпосередньо у тексті та 12 на окремих таблицях у кінці номера журналу) і подав до них детальні пояснення.

Як уже зазначалося, рецензія І. Франка на перші три частини "Гуцульщини" В. Шухевича була надрукована німецькою мовою 1902 р. в австрійському народознавчому журналі "Zeitschrift fr sterreichische Volkskunde" ("Часопис австрійського народознавства"), що виходив у Відні (з 1896 р.) як орган Австрійського народознавчого товариства [3]. Створене 1895 р. з ініціативи та під керівництвом відомого австрійського етнографа й індолога Міхаеля Габерляндта (1860-1940), це товариство оголосило своїм завданням широкомасштабне дослідження традиційної культури багатонаціонального населення Габсбурзької імперії. З цією метою керівництво товариства прагнуло налагодити ділові контакти з представниками національних наукових осередків. Зрозуміло, що активна діяльність І. Франка в галузі фольклористики та етнографії не могла залишитися поза увагою віденської народознавчої установи. Збереглося листування М. Габерляндта з І. Франком [4], з якого дізнаємося, що вже у 1896 р., тобто в час виходу першого номера часопису "Zeitschrift fr sterreichische Volkskunde", М. Габерляндт, його редактор, запросив І. Франка до співпраці у підготовці бібліографії з народознавства Австрії, яку планувалося щорічно публікувати у журналі. Франкові запропонували скласти огляд досліджень з української етнографії (зрозуміло, що малося на увазі лише Галичини та Буковини), який обіймав би відомості про окремі монографії, а також газетні та журнальні статті з усіх галузей народознавства: діалектології, народного будівництва, побуту, звичаїв, вірувань, фольклору та ін. На жаль, з якихось причин, мабуть, через зайнятість іншими працями, учений не зміг відгукнутися на запрошення австрійського дослідника і не підготував необхідного матеріалу. Таким чином, щорічний бібліографічний огляд праць з українського народознавства, до речі, конче потрібний для утвердження тогочасної української народознавчої думки серед національних етнографічних центрів Австрійської імперії, у журналі "Zeitschrift fr sterreichische Volkskunde" не друкувався.

Наукові контакти Івана Франка з Австрійським народознавчим товариством активізувалися з початком ХХ ст. Саме в цей час, у 1902 р., учений надіслав до редакції часопису розгорнуту рецензію на перші три частини "Гуцульщини" В. Шухевича.

І. Франко, без сумніву, добре знав ситуацію, яка склалася у віденському журналі за відсутності систематичного огляду праць з української етнографії. Про низький рівень ознайомлення німецькомовного читача з досягненнями української народознавчої науки свідчить уже той факт, що з 1896 по 1902 р. (тобто до опублікування рецензії І. Франка) у "Часописі австрійського народознавства" було вміщено лише шість коротких повідомлень, які не давали вичерпної картини етнографічних досліджень в Україні. Це, власне, і пояснює те, чому І. Франко розпочав рецензію досить об'ємною інформацією про Наукове товариство імені Шевченка у Львові – основний центр тогочасних етнографічних досліджень в Україні.

Учений насамперед чітко сформулював головне завдання народознавчих студій у НТШ: "...систематичне збирання, опублікування згідно з науковими вимогами і, нарешті, наукове опрацювання багатих скарбів народної традиції, а також пережитків стародавніх суспільних, культурних і релігійних форм у русинів (українців) в Австро-Угорщині й Росії" [3, c. 199]. Зауважимо, що І. Франко тут особливо наголосив саме на науковому характері досліджень НТШ, підкреслюючи їх комплексність: збирання – опублікування – опрацювання, що також є ознакою науково налагодженої народознавчої діяльності. Це не було випадковим і спрямовувалося проти непоодиноких, особливо поширених у кінці ХІХ ст., закидів деяких австрійських учених-"патріотів", що виступали проти створення та діяльності в Австрії національних етнографічних центрів. Вони, мовляв, "занадто слабкі, щоб забезпечувати високий науковий рівень народознавчих досліджень, проте надзвичайно легко впадають у крайній націоналізм, створюючи цим додаткові перешкоди для остаточного порозуміння народів" Австрійської імперії [5, c. 87]. Неважко здогадатися, що насправді ховалося за такими, на перший погляд, академічними прагненнями витримати етнографічні дослідження на належному науковому рівні. Посилення уваги до вивчення традиційно-побутової культури народу, яке з 80-х років. ХІХ ст. охопило всі "історичні" та "неісторичні" народи Європи і дало поштовх до створення національних етнографічних осередків, товариств та журналів, вело до пізнання глибин історичного буття народу, його культурної самобутності, усвідомлення ним своєї національної своєрідності, свого "я" – звідки крок до виформування ідеї національної самостійності та соборності. А це – саме те, чого найбільше боялися офіціози-централісти Австро-Угорської імперії.

Визначаючи об'єкт народознавчих студій НТШ, І. Франко поряд із вживаним у той час у німецькій мові терміном "Rutene" ("русин") подає у дужках як уточнення етнонім "Ukrainer" ("українець"). Тут спостерігаємо характерне для кінця ХІХ – початку ХХ ст. явище паралельного вживання двох етнонімів: "русин", "руський" та "українець", "український" [6], яке було відображенням бурхливих змін, що на зламі століть охопили український народ. Відбувався процес самоусвідомлення етнокультурної єдності українців на всіх частинах їх пошматованої імперськими кордонами землі. Невіддільною складовою цього процесу був відхід від локальних етнонімів (якою на кінець ХІХ ст. стала назва "русин", "руський", вживана лише на західноукраїнських землях) та утвердження спільноетнічної назви "українець", "український".

Loading...

 
 

Цікаве