WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Значення слова і контекст: лексична сполучуваність - Реферат

Значення слова і контекст: лексична сполучуваність - Реферат

Реферат на тему:

Значення слова і контекст: лексична сполучуваність

Сучасних дослідників дедалі більше цікавить мовний тип соціуму, національномовні моделі світу. Як таку картину світу розглядають як "базисне поняття теорії людини" [Постовалова 1988: 18], "універсальний орієнтир людської діяльності, що визначає загальний перебіг усіх процесів у суспільстві, все його соціокультурне життя" [Постовалова 1988: 27]. В основу цих досліджень покладено ідеї В. фон Гумбольдта, О.О.Потебні та їхніх послідовників, які розглядали закономірності розвитку мови в тісному зв'язку з "народним життям", "народною психологією", вважаючи, що через мову все створене народом у минулому впливає на індивіда.

Розвиток науки останнім часом примусив по-новому поглянути на стару проблему значення. Значною перешкодою в розвитку семантичної теорії є відсутність глибокого проникнення в природу контексту. Зміст терміна контекст ще більшою мірою, ніж значення, на різний лад модифікується в лінгвістичній літературі: від безпосереднього словесного оточення до суми всіх знань людини про світ. Для теорії комбінаторики значень слів важливим є розрізнення таких понять, як значення і смисл [Васильев 1973: 132—135]. Досі термін смисл не має єдиного тлумачення. У багатьох дослідженнях поняття значення і смисл не розрізняються, хоч без такого розрізнення нині неможливий подальший розвиток семантики.

Л. А. Булаховський писав, що "природа слова мало не в кожній новій фразі дає про себе знати новими відтінками стосовно до інших сполучень, у яких слово це вже сприймалось"[Булаховский 1952: 40]. Про правила складання смислів, що "дають не суму смислів, а нові смисли", говорив і Л.В.Щерба [Щерба 1965: 68].

Для утворення смислу потрібно, щоб у слові відбувся процес ослаблення значення, а цей процес починається при утворенні будь-якого словосполучення. У словосполученні відбувається специфікація значення, яка опирається на знання понять, реалій, і через те остання не є власне лінгвістичним процесом. При специфікації варіюється концептуальне ядро значення, відбувається деяка зміна семного складу [Куликова 1973: 39]. Перехід від слова до словосполучення в поняттєвому плані означає здійснення процесу мислення, а суть мислення полягає в комбінуванні або поєднанні ідей [Адамар 1970: 31—32].

Утворення смислів можливе лише в контексті. Оскільки комбінаторика значень слів є вже в будь-якому словосполученні, то словосполучення треба вважати мінімальним контекстом [Кодухов 1973: 22—23], а сполучуваність слова — його систематизованим, узагальненим синтагматичним контекстом.

У мовознавчій літературі для окреслення кола проблем, пов'язаних з вивченням сполучуваності лінгвістичних елементів, використовуються терміни сполучуваність, валентність, дистрибуція, рідше конотація, інтенція, семантична вибірковість, синтаксичні потенції, конфігурація та ін. У дослідженнях з лексемотактики ці терміни часто вживаються як абсолютні синоніми, що заважає однозначному їх розумінню. Різні дослідники, хоч і диференціюють значення зазначених термінів, проте вкладають у них неоднаковий зміст.

Сполучуваність — це поєднання за певним синтаксичним зв'язком будь-яких слів, тому як різновид дистрибуції вона охоплює не тільки валентні, а й невалентні зв'язки (узуальні й оказіональні). Якщо валентні зв'язки синтаксично оформляють як підрядні, то сполучуваність охоплює і сурядні зв'язки. Нарешті, якщо валентні зв'язки слова можна (і треба) описати вичерпно, то сполучуваність описати вичерпно неможливо "не тільки тому, що коло відповідних сполучень безмірно велике, а й тому, що воно взагалі необмежене й не замкнене суто лексично. Можна визначити загальні синтаксичні й лексичні умови, в яких ці значення реалізуються" [Шмелев 1973: 267].

Лексичну сполучуваність розуміємо як контекстуальну здатність слова вступати в зв'язки з іншими словами. Залежно від факторів, які впливають на поєднання слів, розрізняють лексико-синтаксичну та лексико-фразеологічну сполучуваність. Лексико-синтаксична сполучуваність — це набір і умови реалізації синтаксичних зв'язків слова, це сполучуваність певних граматичних розрядів слів. Наприклад, у слов'янських мовах прикметники і слова, що вживаються в їх функції, можуть сполучатися передусім з іменниками, дієслова — з іменниками, прислівниками і т. ін. Для визначення лексико-синтаксичної сполучуваності достатньо знати, до якого граматичного класу належить слово. Сама граматична характеристика слова свідчить про сполучуваність з іншими розрядами слів.

Лексико-фразеологічна сполучуваність постає в наборі та умовах реалізації лексичних поширювачів слова, визначених його індивідуальною семантикою, тому вона завжди накладає обмеження на лексико-синтаксичну. Дихотомія лексико-синтаксична та лексико-фразеологічна сполучуваність випливає з протиставлення синтаксис — фразеологія (наука про сполучуваність). Фразеологія в цьому розумінні вивчає "індивідуальні значення даних конкретних словосполучень, подібно до того як лексика має справу з індивідуальними (лексичними) значеннями конкретних слів; у цьому плані фразеологія корінним чином відрізняється від синтаксису, якиймає предметом свого дослідження "типи словосполучень", "формальне значення словосполучень" [Поливанов 1928: 60-61]. Думку Є. Д. Поливанова останнім часом підтримують деякі мовознавці. Наприклад, А. М. Мухін пропонує назвати одну з галузей лексикології "Вчення про фрази" [Мухин 1967: 16], а М. М. Копиленко фразеологією називає науку про сполучуваність лексем [Копиленко 1973: 10]. До такого використання термінів схиляється Н.З.Котєлова: "Якщо залишити термін "синтаксична сполучуваність", то треба лексичну сполучуваність назвати фразеологічною сполучуваністю, маючи на увазі співвідношення фразеологія : синтаксис. Під фразеологією в такому разі розуміємо синтагматичні одиниці, які складаються із словникових слів, фрази і фраземи, їх типологію, організацію, регламентацію, склад, зв'язки компонентів і т. д. (а також вчення про такі одиниці і їх організацію)" [Котелова 1975: 83]. Термін "лексико-фразеологічна сполучуваність" використовує Е.М.Мєдникова [Медникова 1974: 190], О.C.Ахманова [Ахманова 1967: 46], а "фразеологічна" – О.І.Смирницький [Смирницкий 1957: 53]. У цьому ж розумінні В.В.Виноградов вживав вираз "фразеологічне оточення слова" [Виноградов 1960: 5].

Доводиться лише пошкодувати, що термін "фразеологія" закріпився лише за сталими словосполученнями, оскільки розмежування лексико-синтаксичної та лексико-фразеологічної сполучуваності не означає, що вони не вступають між собою в складні взаємовідношення. У цілому сполучуваність слова — це парадигматика його синтагматичних властивостей, упорядкована сукупність йогосинтаксичних зв'язків, а також слів, що з ним сполучаються.

На особливу увагу заслуговує лексична сполучуваність у співвідношенні зі значенням слова, зокрема питання про те, чи значення слова впливає на сполучуваність, а чи сполучуваність зумовлюється значенням. Відповідь на нього найпeрше залежить від того, визнає чи не визнає дослідник лексичне значення самостійною одиницею мовної системи (питання про семантичну автономію). З цього приводу сьогодні існує три різні думки. Н.М.Амосова, Б. Ю.Городецький, С.Д.Кацнельсон, М.Т.Тагієв, С.Ульман та деякі інші вчені слідом за К.Бальдінгером і Г. Кронассером вважають, що будь-яке слово і поза контекстом має все багатство значень, яке воно може набувати в ньому. Зрозуміло, що прихильники цієї теорії зводять функцію контексту (вужче – словосполучення) у разі полісемії слова до відбору й актуалізації одного зі значень. Оскільки лексичне значення слова постійне, то сполучуваність слова зумовлена його семним складом. У самих значеннях слів уже закладено зв'язки з іншими словами [Виноградов 1954: 8]. Різні сфери вживання слова, експресивно-емоційні фактори створюють лише ефект нового значення в слові, тоді як фактично тут нібито маємо справу з уточненням значення слова шляхом так званої семантичної рекурсії – опори на зазначення інших слів. Тому очевидно, що зміна лексичного значення слова призводить до зміни його сполучуваності.

Інша група мовознавців, що так чи інакше солідаризується з представниками синтагматичного регулятивізму, поділяє позицію К.Фосслера, вважаючи, що слово невизначене в своєму значенні, що значення слів зумовлюється сполучуваністю. Ю.А.Найда [Найда 1962: 50-52] пише: "Жодне слово (або семантична одиниця) не має абсолютно однакового значення у двох різних висловлюваннях". В такому разі слід розглядати слово як ядро необмежених смислових можливостей. У кожному новому контексті воно має різні значення. Тому єдиний спосіб визначити значення слова – описати його дистрибуцію. Згідно з таким трактуванням сполучуваність слугує вирішальною причиною зміни значення слова.

До третьої групи належать мовознавці, що займають серединну позицію; вони слідом за К.Бюлером виводять значення слова з елементів самостійних і елементів, привнесених контекстом. Цю думку особливо пропагує Є.Курилович [Курилович 1962: 18-19]. На його думку, про дійсний вплив контексту на значення можна говорити тоді, коли слово змінює значення так, що воно збігається зі значенням іншого наявного в мові слова чи звороту (лисиця як назва тварини і це ж слово у значенні "хитрун"), а також тоді, коли мовний контекст утворює з цим словом неподільну семантичну одиницю (глобальне значення), яка не відповідає сумі значень елементів контексту. Якщо зважити на те, що межі між вільними і фразеологічними сполученнями визначити дуже важко (між ними є безліч перехідних форм і що вільні сполучення є лише відносно вільними (фразеологічність тією чи іншою мірою розлита по всьому мовленню), то стане зрозуміло, що вплив сполучуваності на значення слова не обмежується факторами, згаданими Є.Куриловичем.

Loading...

 
 

Цікаве