WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Біблійна пропріальна лексика в перекладі святого письма П.Куліша та І.Пулюя - Реферат

Біблійна пропріальна лексика в перекладі святого письма П.Куліша та І.Пулюя - Реферат

Реферат на тему:

Біблійна пропріальна лексика в перекладі святого письма П.Куліша та І.Пулюя

Переклад як один із найдавніших видів мовленнєвої діяльності у ХІХ ст. набуває нового смислового наповнення, стає необхідним компонентом міжетнічної комунікації і своєрідним чинником українського культурного самоствердження. Окреме місце в контексті перекладних традицій займає біблійна пропріальна лексика. Ономастика Новозавітнього канону, безперечно, не в повному обсязі, а відповідно до свого смислового наповнення, частоти використання, контекстуального прочитання, стилістичних увиразнень, символічних напластувань і особливостей мовної рецепції увійшла в мовний простір українського етносу і замінила значну частину давньослов'янського ономастикону.

Мета нашої статті – показати специфіку біблійних пропріатем у тексті перекладу П.Куліша та І.Пулюя.

Пропріальна лексика Святого Письма не залишалася поза увагою української мовознавчої науки, а налічує чимало наукових розвідок – праці І.Огієнка, О.Горбача, В.Німчука, Н.Арполенко, у яких розглядаються окремі фрагменти цієї мовної сутності.

Бібліоніми потрапили в українську мову книжним шляхом (через посередництво перекладних текстів Святого Письма). За своєю природою біблійна пропріальна лексика належить до царини неавтентичних, а тому в перекладі не змогла зберегти ні особливого семантичного наповнення, котре притаманне їй в оригінальному тексті, ні стилістичних доповнень. Однак, як уже зазначалося, упродовж тривалого побутування в корпусі перекладних текстів біблійна пропріальна лексика сформувала значний фрагмент українського іменника. Зважаючи на це, варто окреслити різновимірні процеси, які супроводжували входження біблійних пропріатем в україномовний вимір.

У свідомості носіїв мови існує помилкове уявлення про те, що переклад власних назв не є складною мовною проблемою, бо перехід ономатем в іншомовний вимір, на перший погляд, ніби не спричиняє жодних труднощів. І в науковому світі побутує думка про те, що "іншомовні антропоніми (імена і прізвища), що становлять величезну частину ономастичної лексики не перекладаються" [Бендзар 2000:14]. Однак таке твердження, на нашу думку, не є переконливим. У процесі переходу пропріатеми в чужомовний вимір відбуваються різноманітні трансформаційно-адаптаційні зміни, які супроводжують перекладання.

Для передачі іншомовних онімів у мові перекладу теоретично існує три основні способи: транскрипція, транслітерація, власне переклад [Сидорова : 1]. Найбільш уживаними є, безперечно, транскрипція і транслітерація. Це обумовлене природою пропріатем, які "насправді виникли не як результат процесів пізнання, а задля вигоди комунікації, особливостей мови" [Чесноков 1967:156]. Інакше кажучи, у ономатем "на перший план виступає функція номінативна – називати, щоб відрізнити однотипні об'єкти один від одного, на відміну від загальних назв, головна функція яких – називати, щоб повідомити значення, конотувати" [Суперанская 1967 :153-154].

На думку В.С.Виноградова, ім'я – це завжди реалія, що номінує ... щось єдине і неповторне. У кожному імені, як правило, знаходимо інформаці. про локальну і національну віднесеність об'єкта, який воно номінує [Виноградов 2004 : 152].

Транскрибовані власні імена поряд з іншими реаліями є тими небагатьма елементами перекладу, які зберігають певну національну віднесеність у своїй словесній звуковій формі [Виноградов 2004: 152]. У перекладах Святого Письма цей спосіб передачі майже не використовується, бо сформувалася певна перекладна традиція (під впливом профетичних мов), яка орієнтувалася на транслітеровану передачу оніма. Це стосується і перекладу Святого Письма П.Куліша та І.Пулюя: Нояг [Святе Письмо 1991: 1], Генох[Святе Письмо 1991: 8]

Профетичні мови (давньогрецька, латинська, старослов'янська) суттєво вплинули на оформлення біблійних пропріатем. Сформувалися західна та східна типологія вимов власних назв у грекомовному оформленні, наприклад: Марта і Марфа, Абель і Авель і под.

Існують різні підходи до передачі грецьких онімів у перекладній практиці. У церковній літературі власні імена передаються в транскрипції, що ввідображає середньогрецьку вимову, в науковій літературі – в транскрипції, що відображає вимову класичного періоду. Яка з них точніше відображає вимову І ст. після Р.Х. не завжди вдається з'ясувати, оскільки фонетична будова грецької мови змінювалася поступовою, а в І ст. перехід від давньогрецької до середньогрецької ще не був завершений Левинская 1999 : 9.

Як зазначає М.Н.Славятинська, крім еразмової і рейхлінової вимови в слов'янських країнах протиставлялася вимова канонічна і неканонічна, тобто літературна і розмовна Славятинская 1988: 161, наприклад: Йоан і Іван, Петр і Петро. У перекладі Святого Письма П.Куліша та І.Пулюя, який задля особливої мовної патетики був щедро декорований старослов'янізмами, звичайно переважає "літературна" вимова: Іоан [Святе Письмо 1881: 164], Петр [Святе Письмо 1880 : 84].

У графічній системі перекладу Святого Письма (видання 1880 року) автори використовують грецьку графему тхету, що передавалася як т або ф, відповідно до "західної" – "східної" перекладних традицій: еофиле Святе Письмо 1880: 212, Мара Святе Письмо 1880: 189. У виданні Святого Письмо 1991 графема тхета під впливом "західної традиції була замінена на українську т: Теофиле Святе Письмо 1991:115, Марта Святе Письмо 1991:103

П.Куліш та І.Пулюй упродовж тривалої праці над текстами перекладу Святого Письма змушені були витворити власну перекладну методу, яка ґрунтувалася на попередній традиції перекладання, що була доволі хаотичною і потребувала нових підходів. Перекладачі лавірували між двома напрямками в передачі імен: автентичним (оригінальне написання пропріатеми) і традиційним (церковна передача імен, що увійшла в загальнокультурну традицію), наприклад: Нояг[Святе Письмо 1991: 9], Ной [1880: 34].

Під впливом тенденції до народної стилізації, яка побутувала у перекладній практиці ХІХ століття, П.Куліш та І.Пулюй представили приклади зукраїнщення біблійних пропріатем, які, на нашу думку, дещо спростили врочисту патетику перекладу. Із цим явищем ми зустрічаємося в тексті перекладу Святого Письма Старозавітного канону П.Куліша та І.Пулюя, наприклад: коло дубів Мамрія Аморієнка [Святе Письмо 1991: 15], Милка Гаранівна [Святе Письмо 1991: 14], на Сиддим-долині [Святе Письмо 1991:15].

В аналізованому тексті перекладу трапляються і певні недоречності, яких припустилися автори. Ці помилки зумовили появу так званих "темних місць", що виникли або в результаті недостатнього розуміння оригіналу Святого Письма перекладачами, або під впливом усталеної традиції використання бібліонімів у перекладних текстах.

Пропріатема "Кандакия" в перекладі Святого Письма П.Куліша та І.Пулюя є насправді титулом, яким номінували ефіопських правителів (пор. фараон у Давньому Єгипті) [Ринекер 1999: 445]. Під впливом перекладної традиції, яка внаслідок мовної помилки передавала цей титул як онім, з одного боку, та, зважаючи на особливості грецької мови (назви титулів пишуться з великої літери), з іншого боку, перекладачі оформили номінацію "Кандакія" як онім.

Вираз "Господь Саваот" [Святе Письмо 1880: 374], що сприймається в новозавітньому тексті як одна із номінацій Вищої Божественної Сутності є насправді титулом Бога. Слово "Саваот" є формою множини від слова "цава", яке у перекладі з єврейської означає "військо", "армія". Тому доречно було б перекласти цей вираз "Господь військ". Це б спростило перекладний текст, зробило його зрозумілим і доступним для широкої читацької аудиторії.

Досить цікавим є переклад топоніма Вавилон. У грецькій та єврейській мовах топоніми мають форму жіночого роду, а в українській – чоловічого. У результаті перекладу виникла мовна лакуна, яка могла призвести до втрати багатьох смислових компонентів апокаліптичного тексту, а саме: асоціації "Вавилон = розпусна жінка". Перекладачі, зваживши на функціональне наповнення оніма, елемінували лакуну за допомогою додаткового словосполучення: Вавилон, великий город [Святе Письмо 1880: 452]. У грецькому тексті вираз:  перекладається буквально: "Вавилон велика". У російському критичному виданні Нового Завіту зустрічаємо оригінальний спосіб елімінації подібної лакуни: Пала, пала Вавилонь – великая Новый Завет 2002: 1367.

У грецькому тексті Нового Завіту номінація "" пишеться з великої літери і означає: "викладене каменем місце, де проводилися зібрання" Ринекер 1999: 345. Зважаючи на це, перекладачі сприйняли номінацію як мікротопонім і подали у тексті з великої літери: Литостротос Святе Письмо1880 : 205.

Цікавим за своїм семантичним наповненням і перекладними особливостями є міфонім "Мамона" – арамейське слово, що означає "багатство". Мамона – ім.'я бога сонця і багатства. Ринекер 1999: 426. У грецькому (оригінальному) тексті це слово пишеться з великої літери і номінує міфічну істоту. У перекладі П.Куліша та І.Пулюя це слово пишеться з малої літери, бо трансформувалася у відонімний апелятив: мамоні служити Святе Письмо1880 : 234.

Витворення і функціонування власних назв займає надзвичайно важливе місце у житті соціуму. Багатий ономастичний фонд певної мови свідчить про високу мовну культуру її носіїв. Значну частину іменників європейського регіону сформувала біблійна пропріальна лексика. Внаслідок запозичення через посередництво перекладів бібліоніми потрапили до українського іменника. Трансформаційно-адаптаційні процеси, що супроводжували входження бібліонімів до українського іменника, вплинули на їх звучання і графічне оформлення. Попередня перекладна традиція вплинула на практику П.Куліша та І.Пулюя.

Література

  1. Бендзар Б., Бобинець С. Українська фонографічна передача антропонімів античної, німецько- і франкомовної літератур. Ужгород, 2000, 176 с.

  2. Виноградов В.С. Перевод: Общие и лексические вопросы: Учебное пособие. М., 2004. 240 с.

  3. Левинская И.А. Деяния апостолов. Главы І-VІІІ. Историко-филологический комментарий. М., 1999. 307с.

  4. Люсен И. Книга Есфирь. К истории первого славянского перевода// Studia Slavica Upsaliensia 41. Stockholm, 2001. 397pp.

  5. Новый Завет на греческом языке (с подстрочным переводом на русский язык). СПб, 2002. 1405с.

  6. Ринекер Ф., Майер Г. Библейская Энциклопедия Брокгауза. Пер. с нем.: Иванова В.М., Карельского А.А., Щедровицкого Д.В. Кременчуг, 1999. 1088с.

  7. Святе Письмо Нового Завіту. Мовою русько-українською переклали вкупі П.А.Куліш и Др.И.Пулюй. Відень, 1871. Печатано у Львові в друкарні Товариства имени Шевченка. 1880. 464с.

  8. Святе Письмо Нового Завіту. Мовою русько-українською. Asheville, Orebro, 1991 825 c., 243c.

  9. Сидорова О.Г. Антропоним в тексте перевода // www: proceedings.usu.ru.

  10. Славятинская М.Н. Учебное пособие по древнегреческому языку: культурно-исторический аспект. М., 1988. 237 с.

  11. Суперанская А.В. Языковой знак и имя собственное// Проблема языкознания. Доклады сообщения советских ученых на Х Международном конгреcсе лингвистов. М., 1967.

  12. Чесноков Н.В. Слово и соответствующая ему единица мышления. М., 1967.

Loading...

 
 

Цікаве