WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Нормативний аспект комунікативної діяльності юристів - Реферат

Нормативний аспект комунікативної діяльності юристів - Реферат

Реферат на тему:

Нормативний аспект комунікативної діяльності юристів

У лінгвістиці, психології, соціопсихолінгвістиці, етиці, юридичній деонтології комунікативнудіяльність розглядають у загальних рисах як мовноетикетний вияв вербальної поведінки співрозмовників. Фахове мовлення правників не стало об'єктом системного аналізу з точки зору його нормативності, хоча чимало цінного у цю галузь внесли такі вчені, як Н.В. Артикуца, О.Ф. Юрчук, З.А. Тростюк, С.П. Кравченко, В.Я. Радецька, В.М. Демченко, Б.Р. Стецюк, О.А. Сербенська, В.П. Сімонок, Ю.Ф. Прадід, О.Л. Копеленко, Г.О. Мурашин, Л.І. Аніканова та інші.

Традиційно діяльність – це застосування своєї праці до чого-небудь або праця, дії людей у якій-небудь галузі; виявлення сили, енергії чого-небудь [Великий тлумачний... 2001: 228].

У юридичній діяльності освоєння вказаних елементів відбувається в процесі спілкування працівників органів правопорядку з іншими членами соціальних груп. Комунікативна діяльність виступає складовим компонентом національної комунікативної культури. Остання визначається належним рівнем реалізації у вербальному вимірі комунікативних норм і традицій, що склалися в межах національної та загальнонаціональної культур. Комунікативна діяльність працівників органів правопорядку – це інтелектуально-вербальні та невербальні дії, спрямовані на консенсусну взаємодію із особами різних вікових, гендерних, професійних та культурно-етнічних груп, які переважно виявляють (за несприятливих умов та обставин) негативну реакцію щодо захисту прав і свобод громадян, протиправних посягань на їх життя та здоров'я, державного устрою та громадського порядку.

Серед багатьох чинників, які, крім додержання законодавчих та моральних норм, регламентують комунікативну поведінку правників, особливе місце належить нормам літературного мовлення.

М.Пилинський визначає мовну норму як „реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі мови і становить єдину можливість або найкращий для даного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співвідносних фактів загальнонародної (національної) мови у процесі спілкування" [Пилинський 1976: 94].

Захист мови права як певного самостійного, хоч і пасивного (за визначенням М. Голєва) суб'єкта права, виправданий тим, що слова і дискурси трактуються через призму законів, а досконалість законів та їх тлумачення залежить від спеціальних термінів. Існує щонайменше дві небезпеки, пов'язані із порушенням нормативності в мові юристів. Перша полягає у неоднозначності трактування норм права суб'єктами правовідносин, що пов'язано із неправильним застосуванням законів та інших нормативно-правових актів. І друга небезпека – мовно-культурологічна, соціальна, що призводить до руйнування системи національної мови. Причиною цього стає елементарне порушення норм літературної мови, невиважене використання термінів у формулюванні законодавчих положень, статей. Будь-яке відхилення від норм мови надовго „хронізується" в законі та відповідно в юридичній практиці. Внести зміни „за вказівкою чи на підставі мовознавчої критики не можливо". У цьому випадку постає питання „про межі прав носіїв мови на зміни тих чи інших норм мови і прав особи використовувати мову в незмінному, нормативно-усталеному вигляді". Отже, доречно звучать думки науковців на захист прав особи щодо її комунікативного комфорту, лінгвістичної екології, що тісно пов'язані із мовною нормативністю [http://www.lexis-asu.narod.ru/our-works/].

Відомо, що для досягнення точності, ясності, простоти і сконденсованості викладу юридичних норм велике значення має правильність використання правничої термінології.

У формулюванні правової норми кожний термін виконує визначену лише йому функцію акумулювання і передачі інформації, яка має правове значення. А тому він має відповідати вимогам, що ставляться до термінів: повно, всебічно і точно означати те чи інше явище, подію, предмет; бути однозначним і адекватним для розуміння суб'єктів правових відносин. Терміни іншомовного походження повинні бути перекладені державною мовою і збережені як кальки лише тоді, коли відсутній український відповідник.

Юридичний термін – це використане в законі слово або словосполучення, яке є узагальненим поняттям, що вирізняється смисловою однозначністю і функціональною стійкістю [Государство и право 2002: 96]. Ці ознаки виключають такі риси правничих термінів, як багатозначність, що викликає в контексті додаткові смислові асоціації. Серед важливих ознак терміна є такі, як адекватність відображення змісту понять, логічна співвіднесеність його з іншими родовими термінами та професійний рівень його практичного використання [Язык закона 1990: 60].

Наявність у законодавчій практиці та в правотворчості термінологічних елементів, що вимагають критичного осмислення, становить одну із актуальних проблем політики права. Увагу привертають правничі терміни, що мають ряд лексичних відповідників (паралелей), зокрема ті, що стосуються міжнародного права. Уніфікація терміноелементів – необхідна умова адекватного сприйняття правничого тексту, професійного відтворення його під час перекладу.

Генетична неоднорідність сучасної української правничої термінології сформована на основі об'єктивного і закономірного співіснування національної та інтернаціональної підсистем. Процеси поєднання у такій особливій знаковій системі, як юридична, пояснюються кількома причинами.

Україна, "як суб'єкт міжнародного права, здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере активну участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів" [Закон України...1996: 1165] держави у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Міжнародні договори України укладаються з іноземними та міжнародними організаціями від імені України, уряду, міністерств та інших органів державної виконавчої влади. Від імені України укладаються міжнародні політичні, територіальні та мирні договори; ті, що стосуються прав та свобод людини; договори про громадянство, про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях та ін.

В умовах реформування правової системи, активної законотворчої діяльності завдання як правників, так і мовознавців полягає в тому, щоб піддати правову норму т. зв. критиці, метою якої є встановити, чи дана норма є чинною правовою нормою, а також забезпечити правильний (автентичний) текст законодавчої норми, викладеної у письмовій формі.

Постійна зміна життєвих обставин вимагає такої ж адекватної оцінки законодавчого характеру. У зв'язку з історичною зумовленістю наших пізнавальних інструментів виникає потреба заново оцінювати методологічний арсенал. Відома недосконалість окремих статей Кримінального кодексу України, Адміністративного кодексу України, Цивільного кодексу України та інших.

Щоб позбутися "патологій" чинного законодавства, потрібний критичний аналіз їх причин, а це означає, що догматична юриспруденція ніби вимушена переходити від застосування права до відносно самостійної правотворчості. Тут догматика стикається із політикою права, наймолодшою галуззю юриспруденції, з юридичною лінгвістикою.

Поняття критика патологій у юриспруденції – це поняття Нового часу, якого не знало правознавство попередніх поколінь. На сучасному етапі розвитку юридичної науки (після Бальтасара Грасіана – і – Моралеса (1601-1658)) воно відновлене філософом права, нашим сучасником Костянтином Жолем.

Loading...

 
 

Цікаве