WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Франкова присутність у поетичній творчості бойовиків УПА - Реферат

Франкова присутність у поетичній творчості бойовиків УПА - Реферат

Реферат на тему:

Франкова присутністьу поетичній творчості бойовиків УПА

Духовний провідник покоління ХІХ віку, учитель "і живих, і мертвих, і ненарожденних земляків" своїх оживає знову й знову у творчості наступників, бійців національного і літературного фронту 40–50-х рр. під проводом ОУН – УПА. Говоримо про багатоманітність буття Івана Франка в силовому полі української поезії резистансу. Адже нормою літературного процесу залишається явище інтертекстуальної взаємодії, – пише А.Ткаченко, – яке засвідчує залучення попередніх текстів до власного, коли у творчий перегук вступають ровесники, старші й молодші автори – на синхронному і діахронному рівнях [9; с.292–293].

Перша Франкова присутність – безпосередньо через його окремий художній текст у підпільних виданнях. Періодика, заснована Проводом ОУН-УПА, служила не лише ідеологічно-виховним цілям Проводу, а й творила перші "ізводи" упівського красного письменства. У циклостилевих журналах "шлях перемоги" (видання УПА, групи "Говерла"), "На чатах" (видання Краєвого Осередку Пропаганди для молоді), "Чорний ліс", "За волю України", "Пропагандист" (видання Краєвого Осередку Пропаганди, вишколу і політвиховання ОУН), а також у вигляді окремих брошур і книжок виходили у світ твори упівців Марка Боєслава, Петра Гетьманця, М.Дмитренка, С.В-ва, Марти Гай та ін. А також найкращі зразки поезії чину їхні попередників – О.Бабія, В.Пачовського, Івана Франка [11], Лесі Українки, щоб не переривався зв'язок поколінь і аби молоді митці мали змогу вдосконалювати себе, орієнтуючись на класиків.

Знайдемо також у поезії УПА відгомін Франкової філософії мистецтва, зокрема проблеми суспільного заангажування художника, якій І.Франко присвятив чимало праць художнього і наукового характеру. Він зокрема дав обґрунтування явищ тенденційності в літературі. "Література, стояча понад партіями, – се тільки ваш сон, ваша фантазія, – відповідає І.Франко своїм опонентам (яких називає "естетиками-писальниками"), прихильникам думки, що література "повинна стояти понад партіями і підлягати одним тільки чистим і високим законам естетики" [10; т.26; с.13], – але на ділі такої літератури не було ніколи. [...] У нас єдиний кодекс естетичний – життя. Що воно зв'яже, те й буде зв'язане, а що воно розв'яже, те й буде розв'язане" [10; т.26; с.13]. Література, за І.Франком, "повинна бути робітницею на полі людського поступу. Її тенденція і метод повинні бути наукові. Вона громадить і описує факти щоденного життя, вважаючи тільки на правду, а не на естетичні правила, а заразом аналізує їх і робить з них виводи, – се її науковий реалізм" [10; т.26; с.13].

Естетика Опору, спираючись на національні традиції (література – річ серйозна, домінування комплексу Батька, а не Матері – на рівні художньої свідомості), сформулювала свої засади з відповідною проекцією на час, політичну ситуацію, завдання національно-визвольного руху, і тому можна кваліфікувати її як естетику політичну [7].

Франко як художній образ, протообраз – теж проявлення у поезії УПА геніальної сутності Каменяра, який разом з іншими авторитетами нації різних часів (козацькими ватажками, вождями визвольних рухів пізніших епох, письменниками, сучасними провідниками – з І.Мазепою, Б.Хмельницьким, М.Залізняком, Т.Шевченком, Лесею Українкою, Ольжичем, О.Телігою, С.Петлюрою, Є.Коновальцем, Р.Шухевичем та ін.) входить до упівського "патерика", українського іконостасу середини століття, що скріплює духовно націю як найбільшу святиню у протистоянні чужому, антиіконостасу: "До боротьби, як славний Каменяр, / Як Леся Українка сміло, / Щоб слово-криця пристрастю фанфар / Грізним прокляттям загриміло / Комуні, Сталіну, Москві – / Катам найзлішим України..." [6]

Звернемо ще також окрему увагу на буття Франкового тексту в упівській художній тканині. Запозичені у Франка образ чи фраза стають основою для витворення власних, індивідуальних явищ. Наприклад, концепція мистецтва Марка Боєслава апелює до божественної першопричини свого поетичного заангажування. У багатьох його творах можемо знайти "епізоди" присутності Великого Духа, художнім перевтіленням якого є образ Ангела Божого: "Шляхом твердим повстанським йду – / Хай називає кат мене бандитом. / Туди іти – сказав Великий Дух. / У серці голос чую той налитий святістю".

Цей Дух у ланцюзі образних "реінкарнацій" перетворюється на Дух Великого Кобзаря, який є поводирем, провідником "до боїв переможних", до "сповнення Його Святого Заповіту". Поет ставить його на вершину піраміди авторитетів, на рівні з Матір'ю (Україною): "Храм і волю скупаємо в ворога крові / І воскреснете в величі – Мати і Ти!" Таким чином, Ангел – Великий Дух – Великий Кобзар з першопричини поетичної творчості перетворюється у мету, на одну з основних тем пісенної "арфи" Марка Боєслава. Образ Великого Духа у нього вказує на зв'язок поета із тією традицією, що її започаткував Франків "Вічний революціонер". Останній твір є камертоном збірки політичної лірики І.Франка "З вершин і низин" (1887), де присутній:

Дух, що тіло рве до бою

Рве за поступ, щастя й волю

Він не вмер... [10; т.1; с.22]

Великий дух у Марка Боєслава "рве до бою" (І.Франко) душу ліричного героя "до боїв переможних" (Марко Боєслав) за українську справу (як і "вічний революціонер" І.Франка). Порівняння двох нерівноцінних за силою таланту поетів у цьому випадку доречне, оскільки Марко Боєслав, як і інші поети його покоління, виховувався на поезії великого українського письменника. Щодо самого Марка Боєслава, то вплив Франкової творчості відчутний і в одній із ранніх його поем – "На Холмській горі". Цей історіософський твір присвячено постаті Данила Галицького. Використано інваріант "вічного революцьонера" у варіанті "Великого Духа", спроектованого в історичну конкретику. Тим великим, неспокійним, творчим, оновлюючим духом є дух Данила Галицького, що через молитву з допомогою Бога воскресить свій народ: "...Хай гордий дух (тут і далі курсив наш.– І.Р.) у смілім бою / Століття гніту прокляне! ...Віки минають злі й лукаві / І наче в пропасть всі падуть – / Лиш золотом сіяє слава / І величний Данила дух..."[2; с.27–28]. А поезія "Хоч лях шалів..." цього ж автора містить як ремінісценції фрагментів фраз "Вічного революцьонера" І.Франка, так і окремі лексичні вкраплення: "Хоч кат шалів од гніву й люті, / Хоч мордував дітей закутих, / Не вмер народній дух – Нові борці грядуть! / Ідуть грізні без жаху і покори – / Конає раб на серце й душу хорий. / До чину рве нова душа – / Даремний був твій, кате, шал!.." [2; с.22]. Ще один твір – поема "Голос предтечі на пустині" Марка Боєслава має чіткий сюжетно-композиційний та ідейний зв'язок із поемою "Мойсей", як і, зрештою, поема "Смерть генерала".

"Голос предтечі..." являє читачеві "великого мужа – дитя яскині", охопленого в пустині екстазом молитви до Бога, твір передає його промову, "голос" до народу. Вказівки-алюзії (мури Єрихону, бог Єгова, пророк-предтеча), пустельний екстер'єр апелюють до біблійного контексту і до поеми І.Франка. Знаходимо тут моменти прямого сприйняття з незначними елементами трансформації сюжету: звертання "предтечі" (це слово один раз використано у "Мойсеї") до народу, анонімного у повстанського автора, відповідають ІV і ІХ главам твору І.Франка. Зміст звертання, що є своєрідним парафразом промови Мойсея, відповідає й гаслам "доби жорстокої як вовчиці". Образ предтечі має чимало портретних рис, запозичених у великого попередника:

"Голос предтечі..."

"Мойсей"

"...кидав слова, гнівні та чудні..." [2; с.40];

"...Погрожу й попророчу..." [10; т.5; с.222];

"...Покайтеся! – гремлять уста пророка / аж гомін слів летить до мурів Єрихону / аж іскри рясно сипляться із ока / бо сила їх палить, трясе грізніш од грому. / Покайтеся, гнівні раби незрячі, / бо хвиля йде ясна, як сон, як мрія! / У край мерців, де ворон кряче, / надходить месть віків – Месія!..." [2; с.41]

"...То в очах його все ще горить / Мов дві блискавки в хмарі..." [10; т.5; с.219];

"...Покотились слова по степу / Наче розкоти грому..." [10; т.5; с.234];

"...Горе вам, нетямущі раби / На гордині котурні!.." [10; т.5; с.234]

"...Та не гасіть в серцях огня святого, / бо стріне вас небаром кара / страшніша ще від тирана грізного!.." [2; с.43];

"...Та не підлись у братній кровотечі, / бо суд колись прийде кривавий!.." [2; с.42].

"...Горе вам, непокірні, палкі, / Загорілі й уперті, / Тим упором, мов клином, самі / Унутрі ви роздерті..." [10; т.5; с.234];

"...Горе вам, що зробив вас господь / Всього людства багаттям! / Бо найвищий сей дар буде ще / Вам найтяжчим прокляттям!.." [10; т.5; с.234].

Усі ці приклади свідчать про опосередковані ремінісценції. Окрім того, не маємо тотожного сприйняття ритму прототексту.

Поема "Смерть генерала" фіксує рецепцію М.Боєслава іншого сюжетного моменту із "Мойсея" І.Франка, а саме – розмову героя із духом спокуси. Герой – не Мойсей, а сучасний авторові "великий муж" – генерал УПА Дмитро Грицай-Перебийніс, пам'яті якого і присвячено поему. Він перебуває у більшовицькій тюрмі, знає, що повинен здійснити обов'язок карності – убити себе, "...щоб і кістки не позбирали / Собаки люті..." [6; с.39]. Темної ночі під час психологічної підготовки до самогубства Генералові з'являється демон спокуси, якого автор не називає. Сумнів переборюється з допомогою матері-України (її присутність виявляється у монолозі-звертанні до персонажа). І аж тоді, як герой почув у собі "Вкраїни віщії слова" [6; с.41] – "...знову десь сова / Заплакала, немов мала дитина, / І грім далеко в горах застогнав – / І хтось так боляче захлипав: "Сину"..." [6; с.41], – цей уривок тексту дає зрозуміти, чий лик обрав "ідол чужий", нічна мара, – образ матері. Подібний образ-перевтілення Азазеля, демона пустині, спровокував Мойсея на сумнів.

Loading...

 
 

Цікаве