WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Синтаксичні кальки в аспекті норми - Реферат

Синтаксичні кальки в аспекті норми - Реферат

Узаконюючи варіантне керування, часто без уваги на семантику головного компонента, сучасні орфографічні і перекладні словники суперечливо відображають особливості сполучуваності окремих лексем. Наприклад, у словниках Г. Голоскевича, С. Головащука і російсько-українському при дієсловах дбати, піклуватися, турбуватися зазначено такі керовані форми:

Лексема

Голоскевич

Головащук

РУС

дбати

за кого, про кого

про кого-що, за кого-що

про кого-що, реже за кого-що

піклуватися

ким, про кого

про кого-що, за кого-що, за ким-чим

про кого-що, реже за кого-що, ким-чим

турбуватися

ким, за кого

за кого-що, про кого-що

про кого-що, за кого-що, ким-чим, за ким-чим

Така строкатість нормативних рекомендацій у сучасній довідковій літературі не може сприяти об'єктивному розв'язанню проблеми синтаксичної норми.

Проти невиправданого калькування російських синтаксичних конструкцій неодноразово виступали відомі українські письменники. „Синтаксис – душа мови, – наголошував М. Рильський. – Про це ніби зовсім забули. Мислять здебільшого в російських синтаксичних схемах, і то ступаючи не в сліди Пушкіна, Толстого, Горького, а в сліди пересічної, знебарвленої, мимоволі похапливої, а тому й не дуже дбайливої [...] газетчини! „Зрадив мені милий" – співає у відомій пісні популярна співачка, і всі вдоволені, і це зовсім у характері сьогочасної писаної мови, і нікому не спаде на думку, що співачка цього разу „зрадила мову", бо ж, розуміється, треба співати „зрадив мене милий" [Рильський 1973: 42]. Застерігав від спокуси калькувати особливості дієслівного керування і Б. Антоненко-Давидович: говорити, читати, перекладати, учити, навчати, повчати якоюсь мовою, а не на якійсь мові; їхати, пливти, плинути чимось, а не на чомусь; одружитися з кимось, а не на комусь та ін. [Антоненко-Давидович 1991: 99-102].

Останнім часом з'явилася низка фахових видань, автори яких розкривають механізм творення синтаксичних кальок і застерігають від уживання окремих ненормативних конструкцій [Непийвода 2000; Караванський 2001; Сербенська 2003]. Проте дехто з мовознавців вбачає в сучасній кодифікаторській практиці тенденції національно-пуристичного характеру, які приводять до „нормативно-стилістичної переорієнтації літературної мови в бік мовної практики 1920-х – початку 1930-х рр. у радянській Україні та довоєнного періоду в Західній Україні й сучасної західної української діаспори" [Тараненко 2003: 50]. Очевидно, такий висновок не можна абсолютизувати, як і не можна заперечувати об'єктивного розвитку і удосконалення лексико-граматичної системи української мови упродовж минулого століття. І хоча „справжнє удосконалення мови як знаряддя ніде так виразно не виявляється, як у синтаксі (складні)", все ж треба мати на оці, що „які б доскональні не були способи чужої мови, вносити їх в іншу мову можна лише з великою обережністю. Тільки на випадок особливої придатності чужомовних синтаксичних форм їх можна зужитковувати, та й то коли вони не суперечать тій мові, куди заносяться, не вносять дисонансу в природу синтаксичної будови її" [Синявський 1922: 106, 108].

Розв'язуючи сьогодні питання про правомірність кодифікації того чи іншого синтаксичного варіанта, треба враховувати передовсім ступінь його відповідності структурі і системі української мови, його семантичне навантаження, функціональну маркованість, традицію вживання, реакцію на цю конструкцію з боку тих людей, що досконало володіють нормами літературної мови тощо. Проте немає сумніву, що активність синтаксичних кальок, які потрапили в українську мову під впливом російської граматичної системи, не може бути річчю байдужою для кодифікаційної практики. Адже синтаксис становить „найяскравішу, своєрідну й колоритну частину індивідуальності всякої мови" [Гладкий 1927: 205], тому необхідно обережно реставрувати синтаксичний лад української фрази, позбувшись тих численних нашарувань, що нівелюють її національне тло.

Література

  1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. К., 1991.

  2. ButtlerD. Innowacje składniowe wspłczesnej polszczyzny. Warszawa, 1976.

  3. Белодед И. Контакты украинского языка с другими славянскими и унификация его устной литературной формы / VІ международный съезд славистов. К., 1968.

  4. Белодед И. К. Язык и идеологическая борьба. К., 1974.

  5. Белодед И.К., Ижакевич Г.П., Черторижская Т.К. Русский язык как источник обогащения языков народов СССР. К., 1978.

  6. Багмут Й. А. Проблеми перекладу суспільно-політичної літератури українською мовою. К., 1968.

  7. Горбачевич К. С. Нормы современного русского литературного языка. М., 1981.

  8. Гладкий М. Синтакса нашої газетної мови // Червона преса. 1927. № 8−9.

  9. Гладкий М. Стабілізація української мови // Життя й революція. 1927. № 4.

  10. Гладкий М. Проблема культури українського слова // Життя й революція. 1927. № 2.

  11. Головащук С. І. Словник-довідник з правопису та слововживання / За ред. В. М. Русанівського. К., 1989.

  12. Голоскевич Г. Правописний словник. 8 вид. Нью-Йорк, 1962.

  13. Золотова Г.А. О характере нормы в синтаксисе // Синтаксис и норма. М., 1974.

  14. Караванський С. Пошук українського слова, або боротьба за національне „Я". К., 2001.

  15. Клименко Н., Карпіловська Є., Даниленко Л. Динаміка словникового складу сучасної української мови на тлі міжслов'янських паралелей. Мовознавство. 2003. – № 2-3.

  16. Лингвистический энциклопедический словарь. М., 1990.

  17. Непийвода Н. Практичний російсько-український словник. Найуживаніші слова і вислови. К., 2000.

  18. Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. К., 1976.

  19. Рильський М. Як парость виноградної лози. К., 1973.

  20. Русско-украинский словарь: В 3-х т. К., 1980 - 1981.

  21. Сербенська О., Білоус М. Екологія українського слова: Практичний словничок-довідник. Львів, 2003.

  22. Словарь української мови / За ред. Б. Грінченка. У 4-х т. К., 1907-1909.

  23. Словник української мови: В 11-и т. К., 1970 -1980.

  24. Синявський О. Порадник української мови. Харків, 1922.

  25. Сулима М. Проблема літературної норми в українській мові // Шлях освіти. 1928. № 4.

  26. Тараненко О. Мовна ситуація та мовна політика в сучасній Україні. Мовознавство. 2003. № 2-3.

Loading...

 
 

Цікаве