WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лексична синонімія: спроба аналізу функціональної тотожності - Реферат

Лексична синонімія: спроба аналізу функціональної тотожності - Реферат

Реферат на тему:

Лексична синонімія:спроба аналізу функціональної тотожності

Поняття синонімії внутрішньо передбачає наявність не однієї структурної одиниці, а принаймні двох. Багаточленність є найпершою умовою реалізації семантичних та стилістичних особливостей синонімів. Оскільки синонімія виникає тоді, коли декілька назв стосуються одного смислу [Ульманн 1962:38], то ці декілька назв і утворюють синонімічний ряд (СР) – мікросистему слів, денотативні значення яких об'єднуються інтегруючою ознакою, а розрізняються диференційними ознаками. Інтегруючі ознаки (денотат, ядро значення) існують як на значеннєвому, так і на понятійному рівнях. Диференційні (конотативні) семи – це семантичне наповнення синонімів одного ряду; семи, за якими слова-синоніми можуть протиставлятися в межах одного СР.

Одні лінгвісти схильні вважати цю мікросистему суто мовним явищем, синонімічний ряд розглядають як певну лексичну підсистему, що входить до однієї лексико-семантичної групи слів [Черняк 1993 : 47-54], інші доводять незамкненість синонімічного ряду на мовному, мовленнєвому, стилістичному рівнях [Брагина 1986 : 8,13], що дає змогу будувати ряди лексичних синонімів з урахуванням мовленнєвих і контекстуальних ситуацій.

Якщо охарактеризувати синонімію як певну систему взаємопов'язаних значень окремих слів та словесних зворотів, які функціонують у загальнонародній мові та мовленні, то стає зрозумілим, що вона чи не найповніше реалізує свої внутрішні можливості в мовленні, в контекстних умовах. Виокремимо два погляди на вивчення синонімічних груп слів: а) дослідження синонімічних рядів, усталених у лексичній системі мови; б) розгляд синонімів у функціональному плані, що дає можливість відображати понятійні й експресивні відтінки семантики слова в процесі мовленнєвої інтерпретації цієї семантики. Адже мовлення не сприймає створений і зафіксований у мові синонімічний ряд як сталу незмінну одиницю. СР – це структурне утворення, яке може бути незамкненим як у синхронному, так і в діахронному планах. В історичній перспективі можна простежити зв'язок синонімії з полісемією, що ряд синонімів – це не лише взаємозв'язок близьких за значенням слів, але й база для створення нових асоціативних зв'язків, асиміляція на понятійному рівні всіма членами ряду певних абстракцій, які виникають унаслідок продуктивного мислення людини. Тому дискусійною є думка, що компоненти синонімічного ряду утворюють синхронну підсистему в загальній мовній системі [Палевська 1967 : 94-104]. Більш слушним видається визначення синонімії як діахронного явища, яке виконує функцію збереження і розвитку думки, відображає процеси сталості й змінності мови. В синонімічних рядах відбувається зміна, переміщення мовних одиниць, чим забезпечується збереження старих надбань і впровадження нових тенденцій у мові та мовленні [Гречко 1987 : 17-18].

Використання синонімів у мовленні, особливо художньому, завжди зумовлене прагненням конкретизувати зображуваний факт, передати його в певному експресивному аспекті. Автор прагне відшукати найоптимальніший варіант для реалізації виражальних можливостей слова. У зв'язку з цим перед дослідниками постає питання не лише структури СР, а і його семантичного обсягу, внутрішньої організації. Зрозуміло, що в умовах контекстуального, мовленнєвого функціонування слів межі ряду встановити практично неможливо, оскільки міра семантичної близькості й конотативної диференціації між членами ряду далеко не однозначна [Франко 1983 : 135]. Тому одні лінгвісти схильні до обмеження синонімічних рядів рамками явно виражених синонімічних відношень на лексико-семантичному, понятійному рівнях, на денотативній і конотативній основах [Євгеньєва 1966 : 5], інші вважають, що синоніми мають властивість означати одне широке поняття, тому межі синонімічних рядів можна розширювати, оскільки це незамкнена відкрита мікросистема, що постійно перебуває в русі [Брагина 1986 : 15].

Однак системність виявляється не лише всередині самого ряду. Синонімічні ряди входять у різні зв'язки один з одним, утворюючи своєрідні синонімічні гнізда чи гіперсинонімічні групи [Тодор 1993 : 20]. Незамкненість СР – це своєрідна з'єднувальна ланка між мовними нормами різних епох, між літературними жанрами й мовними стилями, між соціальними сферами спілкування. Компоненти синонімічного ряду розташовуються не довільно, не спонтанно, а за певними законами. Кожен ряд має свою домінанту, або іншими словами ідентифікатор, опорне (стрижневе, заголовне, реєстрове, центральне) слово, архісему тощо. Домінанта (ми приймаємо цей термін) безпосередньо називає поняття, є денотатом, виражає семантичну суть ряду, акумулює й конденсує всі конотації, є найуживанішою в мовленні. Це точка, з якої починається вимірювання синонімічності компонентів СР, без неї не може бути виражена семантична ідея ряду. Лише у відношеннях домінанти зі всіма іншими компонентами повністю простежуються ознаки синонімічності слів.

Вище ми говорили про зв'язки синонімічних рядів між собою, про об'єднання їх у більші структурні одиниці – гіперсинонімічні групи. Треба зазначити, що поняття домінанти є обов'язковим і для цих системних утворень. Домінанта ГСГ може бути виражена однією лексемою (йти, дивитися, думати, говорити); можна уніфікувати граматичну структуру домінанти, використовуючи перифрастичні формування, які часто трапляються в словникових статтях: про переміщення, про акт мовлення, про зорове/слухове сприйняття/відчуття, про процес мислення тощо. На нашу думку, видається доцільним схарактеризувати гіперсинонімічні групи на понятійній основі: дієслова говоріння/мовлення, мислення, ходіння, зорового сприйняття і т.ін. Такий підхід дає змогу досліджувати семантико-стилістичну взаємодію синонімів і синонімічно зближуваних слів, словосполучень, компаративів, фразеологічних одиниць в умовах авторського контексту, індивідуально-авторського мовлення.

Більшість дослідників синонімії аналізують ізольовані СР, взяті зі словників або спеціально підібрані для доведення чи ілюстрування якогось наукового припущення. Це призводить до прагнення дати категоричне звужене трактування терміна синонім, унаслідок чого особливості реального живого використання синонімічних засобів залишаються поза увагою. Досліджуються не синонімічні реалії функціонування слова в мовленні, в контексті, а словникові синоніми, синонімічність яких безсумнівна. Не заперечуючи необхідності точного визначення синоніма, його лексикологічного вивчення та лексикографічного опису, мову ведемо про те, щоб узяти до уваги контекстуальну, мовленнєву "поведінку" синонімів, подивитися на синонімію дещо ширше: дослідивши певну спільну закономірність і для узуального, й для оказіонального використання синонімізованих фактів мовлення, говорити не лише про синоніми в лексикологічно-лексикографічному плані, але й про так звану "синонімічну ситуацію" [Винокур 1964: 22], яка дає змогу об'єднати всі випадки синонімізації конструктивно і якісно різних одиниць мови у лексико-семантичному й функціонально-стилістичному аспектах.

У межах "синонімічної ситуації" розглядаємо функціональні тотожності – гіперсинонімічні групи, визначивши їх як систему суміжних чи паралельних синонімічних рядів, де компоненти ряду входять до однієї лексико-семантичної групи, мають спільний денотат, синонімізуються з іншими рядами групи в якихось значеннях, обов'язково синонімізуються з початковим рядом, але різняться характером перебігу дії, семантичними елементами, стилістичною маркованістю, функціонально-стильовим використанням. З метою дослідження особливостей побудови функціональної тотожності ми вибрали з текстів художньої літератури, газетних, журнальних статей, з розмовного мовлення дієслова зі значенням говоріння/мовлення.

Одразу ж зауважимо, що увесь зібраний матеріал проаналізувати в межах даної статті важко, адже це понад 150 одиниць (слів, словосполучень, компаративів, фразеологізмів), які вступають в синонімічні відношення в умовах синонімічної ситуації. Безперечно, конструктивну основу функціональної тотожності становлять синоніми, які є постійними і надійними носіями семантики. Семантико-стилістичні відношення виникають між загальноприйнятими синонімами і стилістичними, мовленнєвими, контекстуальними.

Не викликає сумніву синонімічність слів говорити, казати, мовити, оповідати, висловлюватися, гомоніти, балакати, теревенити тощо. Кожне із цих слів стає домінантою окремого синонімічного ряду, компоненти якого мають спільне значення, що найвиразніше виявляється в лексемах говорити, казати, мовити. Для зручності за основу братимемо слово говорити.

Якщо до семи говорити додавати конотативні семи голосно, шумно, безладно, то матимемо синонімічний ряд з домінантою кричати:скрикнути, гукати, волати, лементувати, репетувати, галакати, гармидерити, ґвалтувати, (за)алярмувати: – Тепер кричи, скільки влізе, – думаю я (Гр. Тют.). Усі критики волають– Автора! (Біч.). – Чужий! – скрикнув дівочий голос (Багр.). – Наддай!! Гукав Сірко і лементувавще пронизливіше, ще шаленіше (Багр.). Все качалося клубком, галасувало, й він галасував(Багр.).А вже ж не хто, – відповів з вулиці Коряк, міркуючи, що горланитийому не личить (Гр.Тют.). – Їдуть, мамо! Їдуть, – раптом заалярмувалаНаталка дзвінко (Багр.). – Сцо ти приніс? Сцо то? Бака? - гармидеритьмалий (Самч.). Але Матвій не виявляв наміру галакати (Самч.).

Loading...

 
 

Цікаве