WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Національна специфіка художньо-образної моделі української природи - Реферат

Національна специфіка художньо-образної моделі української природи - Реферат

Однією із найсуттєвіших реалій української природи є степ. Більшість атрибутивів до цієї лексеми підкреслюють його фізичні параметри – "великий, рівний простір". Безмежність, безконечність, широчінь степу, безперечно, становить його основну пряму та опоетизовану культуротворчу ознаку. Усі барви українського степу (зелений, зелено-блакитний, голубий, сивий) відтворюють "свій" самобутній степ, вони можуть вступати в опозицію до барв степу "чужого": "Виходжу, дивлюся, І згадую Україну... А там степи, і тут степи, Та тут не такії – руді, руді, аж червоні, А там голубії, Зеленії, мережані Нивами, ланами" (Т.Шевч.).

Аналогічні атрибутиви означують поле. Їхній позитивно оцінний потенціал – золоте, пахуче, широке, велике, просторе, безмежне, безкрайнє – свідчить про постійний зв'язок українців з полем, увагу до нього не тільки як до предметної реалії, а й до засобу життя. Колірна гама лексеми поле – різнобарвна: чорне, рахманно-чорне, синє, зелене, біле, жовте, золоте.

Атрибутиви до невід'ємного елемента поля і степу – трави – відображають її якісну характеристику за участю майже всіх органів відчуття людини: суха, пахуча, запашна, соковита, м'яка, духмяна, вогка, чиста. Залежно від пори року вона – пов'яла, жорстка, зігнила, колюча. Колір трави відповідно – зелений, жовтий.

Опис водного простору України випливає із комплексу значень ключового слова вода. Окрім фізичного виміру, вода ще й є символом – це необхідне джерело енергії, сили людини, а також непередбачувана стихія (порівняно з небесною, земною), у релігійному змісті "вода" є "святою", "чистою", "цілющою". Серед атрибутивів, що вживаються з лексемою вода, найбільшої уваги заслуговують атрибутиви з якісною ознакою, за виглядом і за звуковим враженням, особливо – чиста, тиха, що свідчить про прагнення людини до спокою і гармонії у навколишньому світі. Підкреслюють позитивне враження і колірні атрибутиви – блідо-блакитна, сиза. У Словнику асоціативних означень найчастотнішим є атрибутив холодна Бутенко 1989 : 59. Вважаємо, що це наслідок того, що слово-стимул вода в асоціативних експериментах було поза межами природного простору, а не в контексті природи. Словосполучення джерельна вода, колодязна вода актуалізують метафоричне значення води як сили.

Найчастотнішим атрибутивом до лексеми море в художньому тексті (як і в народнопоетичному мовленні) є його синій колір. Інші атрибутиви передають вічний рух його хвиль – розгойдане, буйне, бурхливе, шумне, штормове або ж навпаки – тихе, безхвильне, спокійне, привітне. Великою мірою опис моря залежить від вимог контексту, атрибутив свідомо поставлено поряд з іншими лексемами такого ж змісту для створення певного настрою та цілісного образу: "Світ і місяць кінець має, А де ж кінець горю? Чи під вінцем, чи в могилі, Чи в буйному морю!" (М.Петр.), "Але ні, його вабить більше море. Його манить туди, де тихо палахкоче безхвильне, привітне, чарівне, всеосяжне і синє" (В.Шевч.). Пор.: кінець – горе - могила – буйне море, вабить – манить – тихо – привітне море.

Озеро в українців завжди тихе, задумливе, спокійне, чисте, це природний "оазис спокою".

Визначальним у змалюванні образу ріки є усвідомлення її як життєдайного джерела – свята, незабутня, вічна. Українська ріка – широка, синя, а річка, річечка (синя стрічка) – плюскотлива, весела, срібляста. Хвиля як елемент водної поверхні вживається у художніх творах з якісними атрибутивами, що мають значення характеру руху – буйна, бурна, бурхлива. Залежно від поверхні – моря, ріки, озера – хвиля велика, сильна, висока, велетенська, піниста, сердита або мала, бистра.

Узагальнюючи проаналізований матеріал, можемо стверджувати, що національно-культурні особливості образів об'єктів природи виявляються по-різному. Якщо національно-специфічними можуть бути такі фізичні реалії, як гори, ліс, поле, земля, то інакше виявляється національно-культурна самобутність неба, сонця, зір, місяця, хмар. Зокрема опорною лінгвокультуремою є власне атрибутив. Українське небо – голубе, блакитне, синє, чисте. У цьому виявляється велике прагнення бачити його таким у прямому та переносному значенні. Сонце – джерело світла, звідси – так багато яскравих колірних характеристик, а також – джерело тепла, а отже, радості, життя. Ясного, ласкавого, лагідного, його більше очікують, ніж пекучого. Зорі – вражають своєю таємничістю, незгасністю, далекістю, мерехтливим світлом. Іноді вони стають ближчими реаліями як ранкові, світанкові, вечірні, бо вплітаються у часовий простір: ранок приносить радість, вечір – спокій і затишок. Але саме через свою далекість вони залишаються для українців холодними. Місяць – найближче небесне світило. Цей білолиций, повнолиций, молодий козак, рогатий чортик, серпик має найбільше "людських" характеристик, він звичний атрибут неба, тому не огорнений пієтетом.

Хмари – єдина лексема, найпродуктивніші атрибутиви якої мають виразно негативний характер. Чорні, темні, грізні, важкі, похмурі хмари частіше стають предметом опису в художніх текстах. Очевидно, на це впливає основна значеннєва сема слова, а також символічне навантаження – хмари закривають від нас сонце.

Ліс-стіна і ліс живий – однаково хвилюючий художній образ. Ліси – це водночас океан життя та об'єкт замилування. Атрибутиви до лексеми ліс становлять одну з найчисленніших груп. Море для українців – це наймогутніший "живий" природний об'єкт, тому для них воно має значення океану. Море завершує просторово велику українську природу – гори високі, степи широкі, море глибоке. Підкреслюючи синь неба, українці поєднують його могутність з небом. Місцем, де відпочиває українська душа, є гай, озеро. Атрибутиви передають передусім їх світло, чистоту, спокій.

Українська природа, як і будь-яка інша, зустрічає своїми кольорами. Це разом з тим – найпродуктивніші атрибутиви до її ключових об'єктів: небо – голубе, море, ріка – сині, озеро – голубе. Сонце – яскраве, зорі і місяць – ясні, ліс, гай, діброва, степ, поле – зелені. Українські гори – високі, а земля передусім рідна. Зрозуміло, що в цьому значенні лексема земля означає не лише сушу чи ґрунт як фізичну реалію, але як найпродуктивніший атрибутив тільки наголошує на усвідомленні її великої цінності.

Література

  1. Беценко Т.П. Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень у поезії шістдесятників: Автореф. дис....канд.філол.наук. К.,1999.

  2. Бутенко Н.П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові / Наук. ред.А.Є.Супрун. Львів, 1989.

  3. Донецких Л.И. Реализация эстетических возможностей имен прилагательных в текстах художественных произведений / Под ред. Н.Ф.Ивановой. Кишинев, 1980.

  4. Ермоленко С.Я.Стилистический компонент в семантике синтаксических единиц: Автореф. дис....канд. филол. наук. Киев, 1983.

  5. Кононенко П.П. Українознавство: Підручник. К., 1996.

  6. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка. К.,1990.

  7. Новиченко Л. „Вся безліч животвору" (Тема „Людина й природа" в укр. та рос. літературах) // Вітчизна. 1973. №2

  8. Радзієвська Т.В. Концепт шляху в українській мові: поєднання простору і руху // Мовознавство. 1997. №4.

  9. Сич В. Ф. Розряди прикметника за значенням і їх стилістичні функції // Укр. мова і літ. в шк. 1970. №6.

  10. Форманова С.В. Ключові слова у мовній картині світу М.Коцюбинського: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1999.

  11. Чайковская О. Природа и время // Новый мир. 1965. №10.

  12. Шевченко М. Образно-художня структура українського поетичного мовлення: лексема "небо" // Укр. мова та літ. 2001. Ч.14.

Loading...

 
 

Цікаве