WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Національна специфіка художньо-образної моделі української природи - Реферат

Національна специфіка художньо-образної моделі української природи - Реферат

Білими закономірно є хмари, а також уся природа взимку: "біла хмара" (М.Коцюб.), "хмаринонька біленька" (О.Пчілка). Часто білий колір спонукає до творення порівнянь: "білі, наче молочні хмари" (М.Коцюб.), "степ зимою – мов перина біла" (О.Олесь).

Серединний колір – сірий (сивий, сизий, срібний) – в описі української природи вирізняється великою продуктивність. Сірими/сивими є степ, ліс, земля, хмари, хвилі, навіть сонце і зорі. Деколи у сивий вплітається переносне значення – старий, давній: "степами сивими" (І.Драч), "сиві хмари" (Л.Кулич.), "ліс сивий" (М.Коцюб.), "сиві хвилі" (І.Кочер.), "сива земля", "сиве сонце", "сиві зорі" (І.Драч.). Багато й індивідуально-авторських вживань: "сизо-білі хмари" (М.Медун.), "млисто-сизі переліски" (В.Барка), "місяць сивувато-опаловий" (І.Драч). Не тільки художньо-виразною, а й позитивно-чуттєвою є природа "срібного" кольору: "хвиля срібная" (О.Олесь), "срібляста трава" (Л.Кулич.), "сріблясті хвилі" (В.Шевч.), "срібно-лускова ріка" (М.Хвильов.).

У спектрі ахроматичних кольорів в описі української природи переважають синій, зелений. жовтий, червоний. Природно, що синій та усі його відтінки (блакитний, голубий)означують небо, море, ріки, хмари: "небо синє" (М.Коцюб., У.Самч.), "темно-синє небо" (М.Стельм.), "густо-синє небо" (Л.Укр., О.Олесь), "синєє небо" , "синеньке море" (Т.Шевч.), "річечка синя" (М.Коцюб.), "темно-синя хмара" (О.Довж.), "блідо-блакитна вода" (Л.Укр.), "поля блакитняні" (І.Драч), "хрустально-голубе небо" (М.Хвильов.). Небесна синь передається лісам, горам, полям: "сині ліси" (М.Коцюб.), "поле синєє" (М.Рильс.), "гори сині" (В.Шевч.). "Блакитне небо" набуло для українців символічного значення миру, злагоди, спокою, адже саме цей колір є в нашому прапорі.

Зелена барва – одна з основних у ландшафті України. Це колір лісу, гаю, степу, поля, трави: "поле зелене", "гай зелененький" (Л.Гліб.), "зелена діброва" (Т.Шевч.), "зелений ліс" (М.Коцюб.). Атрибутив зелений у народній символіці є кольором життя, надії, весняного оновлення (як і синій). Насичений червоний та його відтінки означують сонце, зорі, місяць: "зорі червоні" (Т.Шевч.), "червоне сонце" (В.Шевч.), "вогнисто-червоне сонце" (І.Драч), "сонце пурпурове" (В.Барка), "місяць червоненький" (П.Гул.-Артем.), "зоря рожева" (Л.Укр.). Це більше вияв художньо-образного бачення природи, оскільки у природі червоний колір трапляється рідко. Жовтим є колір сонця, поля, трави: "жовте сонце" (В.Шевч.), "поле жовте" (Т.Шевч., М. Медун.), "жовті трави" (О.Олесь). Атрибутив золотий рідко вказує лише на колір, частіше він має чуттєво-психологічне навантаження: "золотий степ" (М.Хвильов.), "золоте сонце", "хмари злотні" (О.Олесь), "золота земля", "золоті хвилі" (І.Драч), "золотооке сонце" (М.Коцюб.), "золоті зорі" (Л.Укр.). Примітно, що саме жовтий і золотий на означення кольору достиглої пшениці (достатку, добробуту) набув національно-символічної ваги.

Численними прикладами представлена підгрупа атрибутивів за звуковим враженням. В опозиції означень тихий – шумний перевага на боці природи тихої. Якщо шумним є переважно ліс, то тиша як ознака спокою природи й підсвідомого прагнення людини до душевної рівноваги притаманна багатьом природним об'єктам: "тихий ліс" (М.Коцюб.), "тихий гай", "тихая вода" (Л.Гліб), "тихі води" (Л.Укр.), "озеро тиховодне" (Л.Укр.), "тихий степ" (Л.Гліб., В.Барка), "тиха травиця" (Л.Укр.).

Атрибутиви якісної оцінки передають здебільшого суб'єктивні враження і особливо залежать від контексту художнього твору: "хороші гори" (Т.Шевч.), "буденне море", "чарівне море" (В.Шевч.), "незабутня річка" (О.Довж.), "озеро розкішне" (О.Олесь). Вияв спорідненості з природою – "земле рідна" (О.Довж., І.Кочер., М.Рильс.), "рідний степ" (Л.Гліб.) – є закономірним. Часто "рідна земля" вживається у значенні "країна", "батьківщина". Атрибутивні словосполучення "свята земля" (М.Стельм.), "провідна зоря" (Л.Укр.), "небо вічне", "вічна ріка" (О.Довж.), "вічне море" (О.Олесь), крім абстрактного значення, передають певну символіку, піднесення душі.

"Українська природа жива," – так коментує Радзієвська Т.В. частотність використання в описі природи дієприкметників, бо саме вони "передають динаміку простору" (8,16). Серед наших прикладів це: "збурені гори" (М.Коцюб.), "розрубана гора" (В.Шевч.), "хмари летючі" (О.Олесь), "розбризкані зірки" (Г.Хотк.), "розгойдане море" (М.Коцюб.).

Для художнього тексту характерним є те, що письменники вживають для підсилення зображення декілька означень. Асоціативний ряд до слова осінній – холодний, похмурий, суворий, старий, весняний – теплий, веселий, чистий, свіжий. Найпродуктивнішим атрибутивом серед інших часових є вечірній: "вечірнє небо" (О.Довж., В.Шевч.), "вечірнє сонце" (М.Стельм., В.Шевч.), "вечірня зірниця" (М.Стельм.), "вечірня зіронька" (Т.Шевч.), "вечірній ліс" (М.Стельм.). Погоджуємось, що "більшість атрибутивів при описі часових ознак мають позитивно-оцінне значення" Беценко 1999 : 7, а вечірня зіронька ще в контексті поезії Т.Шевченка стала символізувати мирний, спокійний час.

Лексико-семантична група атрибутивів на позначення віку – молодий, старий, старезний, предковічний означує передусім ліс. Найпродуктивнішою серед них є лексема старий: старі, предковічні ліси справді властиві нашій багатій природі.

Національну специфіку української природи відображають атрибутиви із значенням матеріалу. Для українського ландшафту притаманні соснові, смерекові, дубові ліси, березові, вербові гаї, крейдяні гори, соняшникові поля, трав'янисті степи та ін. Найчастіше ці атрибутиви поєднуються з іншими на означення кольору, розміру, якості, що виразніше описує природу: "високий сосновий ліс" (В.Шевч.), "смерекові чорні ліси" (М.Коцюб.), "густий дубовий ліс" (І.Неч.-Лев.), "кучерявий гай вербовий" (М.Коцюб.), "світлі березові гаї" (О.Бойч.).

Конкретизують опис об'єктів природи відносні прикметники із значенням місця розташування, приналежності, походження тощо: "поліський ліс" (В.Шевч.), "полтавський ліс" (М.Хвильов.), "дніпровський ліс" (Л.Боров.), "гетьманський ліс" (М.Хвильов.), "монастирський ліс", "графський ліс" (М. Стельм.), "гірські води" (М.Коцюб.), "колодязна вода" (В.Шевч.), "джерельна вода" (В.Шевч., І.Драч).

Саме в описі природи прикметники виразно розкривають свої стилістичні можливості. Вони часто є образними художніми означеннями, емоційно-забарвленими фольклорними епітетами. У комплексі з іншими мовними виражальними засобами ці епітети створюють глибокий метафоричний образ природи. Митці знаходять у ній "людське" через "випитування самої природи про її таємниці й подробиці власного об'єктивного буття" Чайковская 1965 : 212. Сприйняття об'єктів природи як живих істот має й глибокі дохристиянські корені.

Сама людина – теж частка природи. Опис природи – це своєрідна форма вияву контакту людини з нею, її фізичного, психологічного, естетичного, морально-етичного сприйняття, наприклад: "жовте хворе сонце", "гаряче й палке сонце", "море безхвильне, привітне, чарівне, всеосяжне " (В.Шевч.). Найчастіше автори переносять на об'єкти природи внутрішні ознаки людини, роблячи їх характеристику емоційною: "розмріяне небо", "радісна земля" (І.Багр.), "веселі гори" (Л.Укр.), "мовчазні гаї" (І.Кочер.), "мовчазні поля", "заколисані степи" , "співучі і хмільні води"(М.Стельм.), "безмовні гори", "слухняна трава" (Г.Хотк.), "самотній ліс", "мертві гори" (М.Коцюб.), "мертвий ліс" (О.Олесь), "задумані озера" (М.Хвильов.), "сумне небо" (І.Драч). Зовнішня подібність також лежить в основі творення епітетів: "повнолиций місяць" (М.Стельм.), "красиве, засмагле сонце" (І.Драч), "сонце веселе, умите", "кучерявий зелений ліс", "кучерявий гай вербовий ( М.Коцюб.), "хмариноньки кучеряві, біленькі, лагідні" (О.Пчілка)," "кучеряві гори" (І.Кочер.).

Ототожнення об'єктів природи з живими істотами наближає природу до нас, сприяє естетичному освоєнню навколишнього світу. Це засвідчує багато прикладів: "Де котиться між голубих лугів хмарина ніжна з білими плечима" (І.Драч), "Цей понурий ліс – наче дивна істота в тисячу ніг", "Ясно-блакитної смужки на небі вже не було, лежала розкарячена хмара, наче відьма з казок", "Бо він побачив сонце раптом так, як не бачив ніколи. Це було велике неймовірно сумне людське обличчя " (В.Шевч.)," А ясні зірочки засяяли в небесах, мов очі ті слов'янської дівчини" (М.Петр.), "Знаєте, сонце вміє жити: ранком воно веселе, вдень працьовите, увечері задумливе..., воно задумливе, як мудрець", "Було небо повне, як вагітна сіроока дівчина" (М.Хвильов.)та ін.

Loading...

 
 

Цікаве