WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Із когорти українських фольклористів - Реферат

Із когорти українських фольклористів - Реферат

Із Симбірська О. Роздольський переїхав до Казані. Останній лист із зазначеного міста, датований 20 травня 1916 р., свідчить, що він за кілька днів повинен прибути в Казань, де перед тим був засланий і М. Грушевський, який до того часу проживав у Симбірську майже весь 1915 рік, тобто від лютого, коли його заарештували, до осені 1915. Восени того ж року його переведено до Казані. Туди згодом мав намір переїхати з Буїнська М. Мочульський. У цитованому листі О. Роздольський звертався до нього: "Напишіть, будь ласка, зараз на адресу П[ана] Проф[есора] [33], чи будете зі мною мешкати, щоби знав, якої комнати шукати" [11, № 5, c. 310]. Про спільне перебування в Казані поки що не вдалось знайти матеріалів. Листування О. Роздольського з М. Мочульським під час так званого інтернованого періоду припинилося в травні 1916 р.

Після повернення у 1918 р. до Львова О. Роздольський продовжував викладацьку роботу в Академічній гімназії (1918-1929), одночасно займаючись фольклористичною та перекладацькою діяльністю.

Варто зауважити, що В. Гнатюк, подаючи низку цікавих зауважень до Статуту УАН у листі до тодішнього міністра освіти П.Стебницького від 11 листопада 1918 р. наголосив про потребу фольклорно-етнографічних експедицій. Тут же він запропонував у її члени О. Роздольського та ще кількох галицьких збирачів [34, c. 68].

Не поривав О. Роздольський зв'язків зі Східною Україною, підтримуючи їх здебільшого через К. Квітку, який високо цінував його як професійного фольклориста, доброго практика, зважав на його думку, враховував поради. Звертаючись у 1924 р. до Ф. Колесси з проханням переглянути "Програму до досліду побуту й діяльності професіональних народних музикантів та співців", К. Квітка висловив побажання, щоб свої зауваги до неї дали ще й О. Роздольський та В. Гнатюк [35, c. 337], бо, на його думку, вони становили "таку трійцю", яка могла утворити школу етнографії щодо пісенного дослідження і в Києві. При цьому у листі до Ф. Колесси від 3 квітня 1926 р. він запрошував одного з них працювати в Києві над музичною етнографією [35, c. 351]. Однак скористатися такою нагодою таки не вдалось.

У 1926 р. О. Роздольського обрано членом Етнографічної комісії Української Академії наук. З шаною та повагою до нього ставились відомі вчені, зокрема академік А. Лобода, котрий очолював вищезгадану комісію. Він вважав за доцільне, щоб портрет О. Роздольського висів у Академії серед фотографій інших діячів фольклору та етнографії. З цього приводу К. Квітка у листі до Ф. Колесси від 1 січня 1927 р. зазначав: "Академік Лобода просить Вас (Ф. Колессу.– Г.С.) через мене передати просьбу Й. Роздольському і С. Людкевичеві (більше, здається, видатніших етнографів тепер нема) або прислати фотографії, або вказати на правдиві знімки, що були десь опубліковані, щоб з них можна було зробити копії для зазначеної мети" [35, c. 360]. З такою метою О. Роздольський передав свою фотографію через художника М.Бойчука, дружина якого доручила її К. Квітці [35, c. 361]: Отож, оцінюючи всі заслуги українського фольклориста, портрет його було виставлено в Академії наук [36], а згодом ще й у кабінеті музичної етнографії при Академії наук [35, c. 412].

Такого визнання вчений досягнув тільки завдяки сумлінній праці. Він не замикався в рамках якоїсь однієї проблеми. Коло його інтересів постійно розширювалось: плідно поєднував педагогічну діяльність з етнографічною та лінгвістичною, перекладацьку з музикознавчою. Особливо багато часу віддавав він викладацькій роботі. "Працюю, як віл, на прожиток, – писав О. Роздольський до М. Мочульського у листі від 22 лютого 1928 р. – Моя Марійка (дочка.– Г.С.) з пражським докторатом із англ[ійської] мови сидить уже півроку тут із нами, готується до іспиту у Львові, працю має вже приняту. Та що з сього вийде, годі сказати; поки що виглядає так, що зеро. Ромко (син.– Г.С.) по двох правн(ичих) іспитах у Празі перенісся ще перед 2 роками у Відень на Staatswіssenschaft і готується до докторату з сього фаху, та щось дуже вже довго (та й коштовно: коштує нас місячно 40–45 дол(арів), не рахуючи одежі), а потім – хіба "на совіти", бо тут, певне, нічого не діб'єшся" [11, № 5, c. 310].

З 1 вересня 1929 р. О. Роздольський уже не працює гімназійним учителем. Здавалося, що більше часу вивільниться для творчої роботи. Але складні матеріальні умови змушують його і надалі прцювати тепер уже в приватних школах. Окрім того, після тяжких поневірянь по чужині, здоров'я його погіршилось і потрібні були кошти для лікування. Заняття, звичайно, забирали багато часу, проте знаходилася вільна година і для творчої працї, зокрема для перекладів. "Мене тепер більше цікавлять переклади з укр[аїнської] на нім[ецьку] мову... Зрештою, й у цьому я ще не вийшов поза перші початки, а так сказати б, ще тільки "розганяюся" й пробую свої сили, а чи що з того вийде, ще не знаю",– писав він у листі від 4 травня 1930 р. до М. Мочульського [11, № 5, c. 312]. З ним радився, які твори українських письменників варто було б перекласти, особливо з драм, бо дуже хотів, щоб це сподобалося німцям. І хоча О. Роздольський, очевидно, через скромність, вважав, що тільки пробує сили в цій ділянці, насправді ж він ще в 90-х рр. минулого століття перекладав німецькою мовою українських авторів. Його талант як перекладача помітив уже тоді І. Франко. Він навіть сам хотів бачити свої твори в перекладі О. Роздольського. У листі до О. Маковея від 14 травня 1899 р. проглядається його порада: "Для німецької збірки новел я зі своїх радив би взяти "Яця Зелепугу" і дати йому титул "Eіn Milioner". Тут перекладає дещо Роздольський і дуже гарно, може, перекладе й се" [37, c. 132].

Крім кількох оповідань І. Франка, перекладених німецькою мовою та опублікованих у тодішніх виданнях, О. Роздольський звертався до новел В. Стефаника, частина яких надрукована в 1901 р. в німецькому журналі "Aus fremden Zungen" (З чужих мов"). Там же було опубліковано і переклад новели Леся Мартовича "На торзі". Він також перекладав новели С.Васильченка, які разом з 10 драмами Лесі Українки підготував до друку німецькою мовою [36]. Та, на жаль, йому не вдалося їх опублікувати. Упродовж тривалого часу переклади зберігалися в домашньому архіві вченого, згодом у родичок – І. Дрималик та О. Паляниці. Нині вони знаходяться у відділі рукописів Лвівської наукової бібліотеки НАН України ім. В. Стефаника. Зауважимо, що перекладацька спадщина О. Роздольського тільки тепер стає відома в Україні. За його перекладом драми Лесі Українки "Одержима" у 1994 р. поставлено спектакль молодіжним театром у Києві.

За видатні заслуги у розвитку національної культури О. Роздольського обрано дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові, про що свідчить повідомлення за № 165/30 від 23 липня 1930 р. [38]. Він продовжував і надалі активно записувати фольклор. У той час, коли працював старшим науковим співробітником філіалу Львівського Інституту фольклору Академії наук УРСР, керував кількома фольклорно-етнографічними експедиціями по Львівщині. Остання відбулася в 1940 р. з ініціативи вищезгаданого Інституту на Дрогобиччину [1]. Матеріали, зібрані в ті часи, зберігаються у Відділі рукописів Інституту мистецтвознавства, етнології та фольклористики НАН України ім. М. Рильського в Києві [39].

Працюючи на посаді старшого наукового співробітника Інституту фольклору, О. Роздольський рецензував статті, збірники. Зокрема, серед паперів його особистого архіву виявлено машинописну рецензію на книгу О. Ровінського "Буковинські казки", адресовану головному редакторові "Дитвидаву" п. Куклісу в Москві, в якій дано продуману й аргументовану оцінку зазначеного збірника. Він підкреслив, що книжка, підготовлена спеціально для дітей, відзначається "захопленістю й художньою виразністю, новизною сюжетики та власне буковинським колоритом" [40].

Loading...

 
 

Цікаве