WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Із когорти українських фольклористів - Реферат

Із когорти українських фольклористів - Реферат

Досить цікавою була й методика використання фонографа в народознавчих цілях. Спочатку, наприклад, під час експедиції на Лемківщину (1900) О. Роздольський вивчав мелодії пісень напам'ять, а відтак зрепродуковував їх на фонограф у Львові. Але ця робота виявилась довготривалою, інколи недостатньо точною, тому згодом він брав апарат з собою і використовував для безпосереднього запису.

У 1906–1908 рр. виходить двотомна збірка О. Роздольського "Галицько-руські народні мелодії" [18], розшифровку та редагування нотного матеріалу до якої зробив С. Людкевич. Вона стала, за висловом Ф. Колесси, однією з найбільших і найкращих збірок з обсягу музичного фольклору [19, арк. 342].

Зауважимо, що такий великий обсяг фольклористичної роботи О. Роздольський виконував паралельно з педагогічним навантаженням. Адже у 1904–1907 рр. він працював у чоловічій гімназії в Перемишлі, одночасно викладаючи там і в Українському інституті для дівчат (1905–1907). Тільки у 1907 р. був переведений до Академічної гімназії у Львові [20, c. 90].

О. Роздольський брав також участь у фіксації народнопісенних зразків певного тематичного спрямування. Передусім маються на увазі архаїчні календарно-обрядові пласти. Чимало його текстів увійшло до Гнатюкового збірника "Гаївки"[21]. Із 180 уміщених тут мелодій 129 записав на фонограф О. Роздольський, а розшифрував їх Ф. Колесса. Обидва готували велику публікацію українських народних пісень зі Східної Галичини для видання "Das Volkslied in sterreich", проте перша світова війна перешкодила її виходу в світ [19, арк. 342].

Крім збирацької роботи, в цей час О. Роздольський як член Наукового товариства імені Шевченка неодноразово виконував обов'язки референта етнографічного відділу музею, бібліотеки [22, c. 12], був тимчасовим "рахунковим референтом" видань, виконував обов'язки директора "Академічного дому" [23, c. 2].

Як член спеціальної комісії у справі збирання матеріалів для Етнографічного музею Наукового товариства імені Шевченка (до комісії входили також В. Гнатюк і В. Шухевич) Роздольський уже з кінця 1900 р. бере участь у поповненні колекцій цінними експонатами [24, c. 4]. Зокрема, у 1908 р. О. Роздольському, як знавцеві ужиткового мистецтва, виділено 200 корон для придбання керамічних виробів до музею і на докомплектування мелодій гаївок [25]. Він зібрав і передав музею 190 писанок (1909) [26, c. 24], залучав до цього і гімназистів, внаслідок чого було передано ще 250 писанок (1911) [27, c. 3]. Це дало підстави І. Франкові віднести його разом з В. Гнатюком та В. Шухевичем до надзвичайно здібних та старанних колекціонерів етнографічних матеріалів [28, c. 72].

О. Роздольському доручали рецензувати фольклорні збірники, які готувалися до друку у видавництві Наукового товариства імені Шевченка. Так, на одному із засідань Етнографічної комісії 28 червня 1908 р. він доповідав про перегляд збірки (переважно) Марка Вовчка, що була прислана до Львова з Петербурга [29, c. 39]. Яку оцінку дав учений, на жаль, невідомо, бо ширшої інформації з цього приводу не виявлено.

У 1913 р. О. Роздольський видав брошуру "В обороні правди" (у співавторстві з відомим літературознавцем М. Мочульським та істориком І. Джиджорою) [30], яка, по суті, стала відповіддю на анонімну публікацію "Перед загальними зборами Наукового товариства імені Шевченка", підписану "Комітетом громадського добра". В останній звинувачувались члени виділу і передусім довголітній голова Наукового товариства імені Шевченка М. Грушевський у науково-моральному збоченні та матеріальних витратах. Автори відповіді-протесту спростували наведені факти, довели безпідставність зазначених звинувачень. Натомість було підкреслено, що М. Грушевський виявив себе видатним організатором науки, праця якого заслуговує високої оцінки, адже саме під його керівництвом Наукове товариство імені Шевченка вийшло на рівень національної академії наук, а за обсягом видавничої справи не поступалося багатьом зарубіжним академіям.

Сумлінна праця принесла О. Роздольському заслужене визнання: його ім'я стало відоме не тільки в Західній, але й у Східній Україні, Росії, а також серед інших слов'янських народів. Свідченням цього є ухвала загальних зборів Українського Наукового товариства у Києві 7 лютого 1914 р., згідно з якою вченого обрано дійсним членом названої організації [31]. Того ж року Петербурзька Академія наук запросила його записувати фольклор на теренах Східної України. Документа, який прямо засвідчував би цей факт, поки що не виявлено, але деякі відомості простежуються з листа до російського академіка О. Шахматова, де О. Роздольський нагадував йому, що одержав від Петербурзької Академії доручення зайнятися під час літньої відпустки збиранням усної словесності у Чернігівській та Полтавській губерніях [11, № 4, c. 240]. Цю пропозицію, звичайно ж, підтримало Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, яке на своєму засіданні 3 червня 1914 р. вирішило делегувати Осипа Роздольського "задля студій українських пісень, їх ритміки й фонольогії" [32].

До ідеї збирання народних пісень на Східній Україні прихильно поставились, зокрема, голова Українського наукового товариства в Києві М. Грушевський, відомий історик мистецтва й театру Д. Антонович та громадський діяч, меценат української культури Є. Чикаленко. Про це свідчать рядки листа художника М. Бойчука до О. Роздольського від 6 квітня 1914 р., в якому також ідеться і про влаштування побуту записувача під час експедиції, зокрема на Чернігівщині [11, c. 239].

Незважаючи на короткочасність відрядження О. Роздольського на підросійську Україну (почалась війна), йому все ж таки вдалося зібрати цінну колекцію фольклорних матеріалів. Про це фольклорист повідомляв російському академікові О. Шахматову [11, № 4, c. 240]. Та на долю українського вченого випало багато випробувань, поневірянь по чужині. Цей період у його житті можна назвати трагічним. На Чернігівщині його арештовано як австрійського підданого і відправлено етапом разом із ув'язненими в Уральськ. Через декілька днів на клопотання почесного члена Петербурзької Академії мистецтв Б. Ханенка за дорученням його дружини, відомої любительки українського мистецтва В. Ханенко дозволено О. Роздольському повернутися в Чернігівську губернію, де проживав він до кінця квітня 1915 р. Потім – знову заслання в Симбірськ. Не встиг ще тут призвичаїтись, як передбачалось нове місце – Єкатеринбург і небезпека подальших заслань. Обставини, в які він потрапив, та стан здоров'я змусили фольклориста звернутися до голови відділу російської мови Петербурзької Академії О. Шахматова з проханням посприяти йому щодо проживання в Симбірську [11, № 4, c. 240].

Невідомо, як відгукнувся на це О. Шахматов, але невдовзі (9 липня 1915 р.) О. Роздольський одержав письмовий дозвіл на проживання в Симбірську, що й повідомляв в одному з листів М. Мочульському, натякаючи при цьому на чиюсь "ласкаву поміч" [11, c. 240].

Про його долю турбувалось і Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. Бо згадувана вже заява-підтвердження, яка засвідчувала, що О. Роздольський справді виїхав у наукову експедицію за дорученням та на кошти товариства, датується 19 листопада 1915 р., коли він перебував під арештом [32]. Можливо, надсилаючи її, голова товариства В. Щурат і секретар І. Раковський мали на меті посприяти у справі О. Роздольського, ще раз доводячи, що це не австрійський аґент, а звичайний фольклорист, який всього-на-всього записує народні пісні.

Зрозуміло, що О. Роздольському в цей час довелося багато пережити. Голод, холод, брак коштів, а іноді – підтримки та розуміння, поганий стан здоров'я, туга за рідним краєм доводили його до відчаю, викликали почуття песимізму. Мабуть, у таку хвилину (а їх, очевидно, було чимало) він писав: "Щоби хоча скоро все те скінчилося!". "Я часто бідую з моїм жолудком, а крім того не можу привикнути до тутешнього клімату і раз у раз простуджуюся", "... тепер я вже малу маю надію, щоб усе скінчилося скорше, як перед зимою 1916 р., що більше (як починав пок[ійний] Чехович коляду свою, проповідь чи мову), "бувають хвилі в життю чоловіка", тобто в моїм теперішнім, коли взагалі не надіюся вернутися домів, бо щось надто часто я вже хорую" [11, № 5, c. 309]. Розпачем, болем проникнуті рядки його листів цього періоду. "Думаю, що ми всі (значить і Ви з Б[уїнськ]а, – писав у листі до М. Мочульського, – ще кудись дальше помандруємо; тут зовсім виразно починають про се говорити. Я здоров, але через спеку і вічну непевність нашого положення не можу нічого робити" [11, № 4, c. 240]. Ота "вічна непевність" забирала всі творчі сили, точила душу. Але навіть у таких жахливих умовах він знаходив сили для праці. У цей час звертається до перекладів, заохочує М. Мочульського до вивчення французької мови, намагається підтримати інших у важку хвилину.

Loading...

 
 

Цікаве