WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Із когорти українських фольклористів - Реферат

Із когорти українських фольклористів - Реферат

Реферат на тему:

Із когорти українських фольклористів

Ім'я Осипа Роздольського тісно пов'язане з розвитком культури кінця ХІХ – початку ХХ ст., утвердженням і піднесенням української фольклористики в період діяльності Наукового товариства імені Т. Шевченка. Збирачеві разом з його колегами та однодумцями довелося розширяти й поглиблювати рамки цієї галузі науки, а в деяких ділянках протоптувати перші стежки.

Осип Роздольський народився 29 вересня 1872 р. в селі Доброводах Збаразького повіту (тепер Збаразького району Тернопільської області). Батько його був священиком, і невдовзі родина переїхала на Львівщину, у село Берлин (нині Хмільове Бродівського району), де й пройшло дитинство майбутнього фольклориста. Згодом навчався у Бродівській гімназії. Зимові та літні канікули він проводив на селі у батьків, у колі своїх односельчан. Це сприяло ознайомленню з народною творчістю, що поклало початок захопленню нею, а відтак і наукового її осмислення. Закінчив гімназію 16 липня 1890 р. [1] До речі, ім'я О. Роздольського числиться серед п'яти кращих випускників Бродівської гімназії і викарбоване на барельєфній дошці цього закладу.

У Львові він закінчив Греко-католицьку Богословську Академію (1894) та філософський факультет Львівського університету (1897). Під час навчання О. Роздольський поринає в атмосферу духовного життя передової громадськості Львова. Саме в кінці 80-х – на початку 90-х років XIX ст. почалось пожвавлення як українських, так і зарубіжних етнографічних досліджень. Згуртовуються молоді фольклористи, етнографи, посилюється інтерес до усної словесності. Стають відомими музичні твори М. Лисенка та деяких інших етномузикологів. Тоді ж у Львові засновано співоче товариство "Боян", яке поширювало українську народну пісню в обробках М. Лисенка, А. Вахнянина, Д. Січинського та ін.

Серед великих любителів і справжніх ентузіастів народних пісень особливо відзначався О. Роздольський. Вихованці духовної семінарії, за словами Ф. Колесси, приносили десятки народних пісень із різних сільських закутків, переймали одні від одних, співали й милувалися ними так, ніби щойно тепер відкрили красу рідної пісні, пізнали її цінність не тільки поетичну, а й музичну [2, c. 326]. О. Роздольський захоплював своїх товаришів наспівуванням мелодій з рідного села Берлин. Ф. Колесса зазначав, що навіть не маючи музичної освіти, він переймав десятки народних мелодій та, подібно І. Франкові, любив їх співати так, "як співають наші селяни, без афектацій та концертних манер" [3, c. 524]. Тоді ж, під час університетських студій у Львові, Ф. Колесса записав від О. Роздольського кілька десятків прекрасних мелодій [3, c. 524].

З метою збереження цінного пісенного матеріалу за ініціативою І. Франка й О. Нижанківського, що були в безпосередніх зв'язках з М. Лисенком, у 1894 р. організовано комітет, який поставив собі за мету систематично публікувати народні пісні під заголовком "Українсько-руські народні мелодії". До цього комітету, крім О. Роздольського, входили такі визначні діячі національної культури, як О. Нижанківський, Д. Січинський, І. Франко, М. Павлик, Б. Лепкий, Ф. Колесса. Невдовзі організацією та публікацією матеріалів народної творчості зайнялося Наукове товариство імені Шевченка у Львові, з діяльністю якого тісно пов'язана вся подальша творча біографія майбутнього фольклориста. Одночасно разом з В. Гнатюком та Ф. Колессою він вступив до "Towarzystwa ludoznawczego", яке займалося також вивченням народної культури [4, c. 175].

Співпраця О. Роздольського з І. Франком, В. Гнатюком, Ф. Колессою, С. Людкевичем сприяла активному записуванню усної словесності, перші фіксації якої відносяться до 1892 р. Фольклорні матеріали, які зібрав він у 1892–1895 рр., публікувались у часописі "Житє і слово".

Під час канікул, влітку 1895 р. О. Роздольський разом з В. Гнатюком здійснив першу фольклорно-етнографічну експедицію на Закарпаття, маршрут якої пролягав через Сколівщину. Відразу після цієї подорожі В. Гнатюк написав статтю "Дещо про Русь Угорську" [5, c. 26-30], в якій виклав результати проведеної експедиції, цікаві міркування про культуру та побут українського населення цього краю під тривалим чужинницьким поневоленням. Хоч записані тут матеріали свідчили про наявність певних регіональних відмінностей, проте вони підтверджували, що по той бік Карпат живуть такі ж українці, як і по сей, і заперечували фальшиві твердження щодо якоїсь етнокультурної відмежованості закарпатців від галицьких карпатських українців. Зокрема, зазначалося що, на Закарпатті залюбки слухають і самі співають українські пісні. "Коли ми з д[обродієм] Роздольським співали їм наші пісні, слухали нас залюбки, а "Верховино, світку ти наш" то вправяла їх в такий фервор, що не лиш казали нам повторяти, але й відписували собі текст і виучувалися мелодій" [5, № 3, c. 27].

Бажаючи наочно показати, що мова закарпатців "не якась незвичайна, лиш така, як наша з маленькими відмінами", обидва фольклористи мали намір надрукувати збірник бойківських казок, які зібрав В. Гнатюк у Хітарі, а Роздольський у Тернавці (тепер обидва села в Сколівському районі Львівської області) разом з народними творами, зафіксованими на Закарпатській Верховині, проте цей план, на жаль, так і не був реалізований.

Важливою подією в житті молодого фольклориста була публікація його збірки "Галицькі народні казки" [6], що вийшла у видавництві Наукового товариства імені Шевченка. Збірку упорядкував та додав паралелі І. Франко. Цією збіркою О. Роздольський заявив про себе як добре підготовлений збирач. Франко високо оцінив молодого фольклориста, називаючи його "вельми пильним та старанним збирачем" [7, c. 1]. Його активно залучали до підготовки й наступних томів "Етнографічного збірника". Це чітко простежується в листі М. Грушевського до І. Франка, датованому між 27 лютого і 5 березня 1896 р., в якому, зокрема, зазначалось: "Чи не могли б ми сими днями зійтися на нараду з п. Роздільським та Гнатюком у справі збірника етнографічного" [8, c. 248].

Активна робота на ниві фольклористики дала підставу І. Франкові віднести О. Роздольського до когорти збирачів нового типу, які намагалися вичерпати запас етнографічних фактів у певній околиці, подати увесь репертуар пісень, народних новел якогось незвичайного оповідача й охопити запас доступного однорідного матеріалу в цілім краю. Вони бралися за справу не насліпо, а добре познайомившись з попередньою літературою, вишукували найцікавіші території для дослідження, розуміючи його наукову вартість [9].

Збирацьку діяльність молодий фольклорист продовжує й після закінчення університету. 1897 р. Осип Роздольський одружується з Ольгою Танчаківською [10, c. 353]. З 1 вересня цього ж року працює викладачем Коломийської гімназії. Звичайно, після Львова Коломия видалася йому містом, у якому "всі сплять блаженним сном". Запрошуючи до себе в гості В. Гнатюка, в одному з листів він висловлює сумнів, що при всьому бажанні навіть гарячо-патріотичне Гнатюкове серце "ледве чи розігріло би кого тут", хоча радить йому спробувати" [11, № 4, c. 239]. Та, незважаючи на таку ситуацію і велику зайнятість викладацькою роботою, О. Роздольський приділяв значну увагу фольклору. Він не тільки записував, а й упорядковував згромаджений матеріал, додавав до нього паралелі, про що, зокрема, повідомляв В. Гнатюкові: "Я дещо зібрав на феріях в Плетеничах та Дунаєві (нині обидва села Перемишлянського району Львівської області.– Г.С.) (хоч, правда, що небагато), хотів би-м отже тепер, коли маю у себе бодай тих кілька книжок, подати паралелі до всього, що є в мене" [11, № 4, c. 238]. Проживаючи в Коломиї, О. Роздольський залишається й надалі активним членом Наукового товариства імені Шевченка. У лютому 1898 р. його обрано секретарем філологічної секції [12]. Він продовжує працювати над збиранням фольклорної прози, результатом чого стали збірки "Галицькі народні казки" [13] і "Галицькі народні новели" [14].

Записував фольклорний матеріал О. Роздольський переважно під час відпустки. Він уперше в українській фольклористиці почав використовувати для фіксації фонограф. Та й не тільки в українській. С. Людкевич зазначав, що у справі застосування фонографа Галичина не поступилася першістю навіть Америці [15, c. III]. Правда, деякі московські науковці вважали піонером у цьому російську дослідницю І. Ліньову. Однак К. Квітка спростував це твердження, віддавши таки пріоритет О. Роздольському. "В дійсності Й. Роздольський уже в 1900–1902 рр.,– зазначав він,– схопив на фонограф півтори тисячі мелодій, а Ліньова їздила на Україну 1903 року" [16, c. 2]. Такої ж думки дотримувався і Ф. Колесса. Зокрема, у рецензії на статтю К. Квітки "Лисенко як збирач народних пісень" він вважав слушним його спростування щодо неточностей та помилок московських критиків, наголошуючи при цьому, що не Ліньова почала вперше збирати українські народні пісні за допомогою фонографа, а О. Роздольський [17, c. 559].

Loading...

 
 

Цікаве