WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема походження української мови - Реферат

Проблема походження української мови - Реферат

П.Житецький звернув увагу на те, що теорія про великоруське населення Києва не є новою, – раніше про це говорили М.Погодін та П.Лавровський. З погляду науки вона безперспективна, бо не пояснює ні фактів політичної історії, ні фактів історії мови. Дивним виглядає те, що, незважаючи на пізніше заселення Києва вихідцями з Галичини та Волині, в Києві панує українське наріччя, а не галицьке чи волинське. За П.Житецьким, при вивченні давньої мови висновки слід робити, беручи до уваги зміни звуків, морфологію та синтаксис [Соболевский 1888: 217].

О.Соболевський заперечив цю тезу українського вченого, вважаючи, що морфологія в давнину була спільною для велико- та малоруського наріч, а народного синтаксису не можна шукати в давніх пам'ятках.

Історик В.Антонович наголошував, що "положение о разрежении населения Киева больше историческая фикция, чем доказанный исторический факт" [Соболевский 1888: 217], бо у княжих міжусобицях брала участь невелика дружина, більш-менш однорідна за складом.

Не погоджувалися з О. Соболевським О.Левицький, який вказав на ряд українських рис у "Слові о полку Ігоревім", а також І.Лучицький та П. Голубовський.

На засіданні Товариства, що відбулося 18 грудня 1883 p., дискусія про говір Київщини була продовжена. О.Соболевський проаналізував Печерську пам'ятку кінця XV ст.. Він сказав, що у вступі, написаному одним із ченців, немає жодної із малоруських особливостей "вродеивместо h или ы" [Соболевский 1888: 219].

П.Житецький виголосив повідомлення на тему: "По поводу вопроса, как говорили в Киеве в XIV-XV вв." Учений зазначав, що в Галицькому Євангелії 1144 р. немає нового h, а відсутність такої риси, за О.Соболевським, характеризувала саме "великоруський" говір Києва. Брак нового h притаманний не тільки великоруським, а й малоруським пам'яткам, отже, "до второй половины XII в. киевское наречие не различалось существенным образом от того наречия, которым говорили в Галиче, и следовательно, до этого времени в Киеве жило то самое племя, которое жило в Галиче" [Соболевский 1888: 220].

Дослідник підкреслив типові українські риси в пам'ятках безсумнівно київських (в Ізборниках Святослава) – чергування въ - у, и на місці h; уселитися зам. вселитися і смотривше зам. смотрhвше [Соболевский 1888: 220].

О.Соболевський заперечив П.Житецькому, вказавши, що Галицьке Євангеліє 1144 р.складається з двох частин - старої та нової. У старій частині немає вживання h замість е, але є перехід жч у жд, чого не зафіксовано в Київських пам'ятках [Соболевский 1888: 222].

Не погоджуючись з П.Житецьким, який обстоював українське походження Ізборника Святослава, О.Соболевський переконував, що "в нем есть такие особенности, которых мы не встречаем в нынешнем малорусском языке, например, переход ударяемого е в я, как в древнем Псковском говоре, например, поямлются вм. поемлются, следовательно, говор писца Сборника Святослава не имеет ничего общего с нынешним малорусским наречием" [Соболевский 1888 : 223].

М.Дашкевич, опираючись на дані історичної науки, не погоджувався з твердженням О.Соболевського про етнографічні зміни в складі населення Київщини до XVI ст. Аналізуючи філологічні дані, на які спирався О.Соболевський, М. Дашкевич вказував, що в духовній грамоті 1446 р. є риси, які заперечують докази російського мовознавця. Наприклад, слово господа, на його думку, вжите в "южнорусском смысле". Те, що в мові Псалтиря 1397 р. та Євангелія 1411 р. немає українських мовних рис, історик пояснював належністю переписувачів до особливої школи, на яку помітний вплив справив болгарський правопис [Соболевский 1888: 224].

І пізніше, у 1904 p., О.Соболевський твердив, що "родина малороссов – юго-западный угол древнерусской земли. Отсюда они передвинулись далеко на восток ... Только часть Подолья, Галиции и Полесья, гродненское и волынское, могут считаться их древней территорией" [Соболевський 1904: 5].

У статті "Древнекиевский говор" О.Соболевський стверджував, що лише галицьке та українське наріччя мають і на місці о. Появу і він припускав лише як наслідок тривалого процесу, який не міг зародитися самостійно "в двох сторонах" Південної Русі. О.Соболевський вважав, що на значному просторі, він мав би розвинутися серед об'єднаного, більш чи менш густого населення, на порівняно невеликій території, тому південноруське населення, яке вже говорило на і, прийшло до Києва... з Поділля, Галичини, Волині [Соболевский 1905 : 313]. О.Соболевський силкувався довести тезу про колонізацію Наддніпрянщини, оскільки, на його думку, мова Київської Русі домонгольської доби була близькою до мови Дреговицької й Сіверської областей, які лягли в основу сучасних білоруського та російського наріч. А тому, на думку мовознавця, немає підстав вважати давньокиївський говір тотожним чи близькоспорідненим з давнім галицько-волинським говором. О.Соболевський переконував, що давньокиївський говір, хоча й має власні дрібні риси, є ближчим до говорів білорусько- великоруського типу (без подовження голосних під упливом глухих, що зникли) [Соболевский 1905 :314].

О.Соболевський свої висновки побудував на гіпотезі: сусідні говори повинні мати спільні ознаки. Давній київський говір зник, але його особливості мали б, на думку мовознавця, зберегтися в сусідніх із ним говорах. Якби київський говір був українським, то в ньому повинна була б зберегтися найважливіша ознака української мови – подовження голосних. Таку ознаку вчений знаходив у говорах Чернігівської губернії, Гомельської області Могильовської губернії, які, на його думку, були перехідними до великоруського наріччя, а саме до говорів Орловської та Курської губерній, що в свою чергу мають перехідні ознаки, близькі до особливостей білоруського наріччя. А звідси О.Соболевський робить висновок про те, що в часи утворення цих наріч у сусідстві з ними не було "малоруських говорів", а отже, і київський говір не був українським [Соболевский 1905: 316].

Далі О.Соболевський аналізує такі київські пам'ятки, як Початковий і Київський літописи (за Лаврентіївським та Іпатіївським списком), житіє св.Феодосія Печерського, що збереглися у списках, зроблених в інших областях. На його думку, в цих пам'ятках можна лише робити спостереження над словниковим матеріалом, оскільки в Початковому літописі немає антропонімів на -ць, -цько, що були характерними для галицьких грамот XIV-XV cт. [Соболевский 1905.:318].

Свої погляди на виникнення і розвиток української мови виклав відомий український мовознавець А.Кримський у спеціальній праці "Филология и Погодинская гипотеза". Видатний фахівець піддав аналізові й гострій критиці висновки О.Соболевського про мову давніх Києва й Київщини та походження української мови.

А.Кримський пише, що О.Соболевський узявся за відновлення гіпотези, яку історичні свідчення не лише не підтверджують, а навпаки – рішуче заперечують і яку вже спростували історики В.Антонович та М.Грушевський [Крымский 1904 : 7].

У спеціальній главі (другій) вчений пише про різну семантику, залежно від контексту, слів „наречие" и "язык", доводить, що українська мова – окрема слов'янська, показує, що сам О.Соболевський погано знає українську мову [Крымский 1904 : 12-19].

У додатку до своєї праці А.Кримський підкреслив, що й О.Соболевський поступово відмовився від твердження про великоруськість давніх киян. Зміні поглядів посприяло зацікавлення українською діалектологією [Крымский 1904 : 84].

Проте дискусія А.Кримського з О.Соболевським на цьому не закінчилася. У статті „Древнекиевский говор", говорячи про звук і на місці о,А.Кримський твердить, що кожен, хто знає українську діалектологію й історію української мови, не може не визнати, що звук і "вироблявся" в західному і східному "малоруському наріччі" (у Львові та Києві) самостійно, незалежно один від одного (наскільки взагалі можна говорити про взаємну незалежність при постійних зносинах Львова і Києва) і в різний час у різних говорах. Учений підтверджував свої слова дослідженнями Ф.Корша та О.Потебні, а також "Топографическим описаниям Черниговского намесничества" О.Шафонського, з якого випливає, що "навіть наприкінці XVIII ст. переяславці ще не виробили звука і, а вимовляли подовжений о, що був близький до у. Західні ж українці виробили і ще в XVI ст." [Крымский 1906 : 7].

Література

  1. Потебня А. Два исследования о звуках русского языка. Воронеж, 1876.

  2. Пыпин А. Обзор малорусской этнографии //Вестник Европы. Т. ІV. Кн.8.1885.

  3. Огоновський О. Моєму критикові. Львів, 1890.

  4. Огоновський О. Короткий погляд на історію язиків слов'янських, особливо ж на історію язика руського // Правда. V.1872.

  5. Писання Трохима Зіньківського. Львів, 1893.

  6. Баштовий І. Українство на літературних позовах з Московщиною. Львів, 1891.

  7. Соболевський А. Лекции по истории русского языка. М., 1907.

  8. Соболевский А. Как говорили в Киеве в ХІV - ХV вв? // Чтение в историческом обществе Нестора-летописца. К.,1888.

  9. Крымский А. Филилогия и Погодинская теория. Киев, 1904

  10. Крымский А. Древнекиевский говор / Известия отд.русск. яз. и слов. Имп.Акад. Наук.1906.

Loading...

 
 

Цікаве