WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розвиток семантичної структури слова душа за лексикографічними даними - Реферат

Розвиток семантичної структури слова душа за лексикографічними даними - Реферат

До речі, зауважимо, що лише СУМ ХVІ не подає у тлумаченні вказівку „за релігійними уявленнями", оскільки восьмий випуск виданий у 2001 році, а в останнє десятиліття фізики довели об'єктивне існування душі [Тихоплав 2002], тобто наявність душі визнає не лише релігія, а й наука, отже вказівка є просто зайвою. У тлумаченні СУМу є ще концептуально досить важливі семи „що становить суть життя людини", „є джерелом психічних явищ" та „відрізняє її від тварини". Така деталізованість тлумачення в СУМі зумовлена типом словника – він є тлумачним, решта ж – тлумачно-перекладні.

Релігійне значення було основою для творення переносних значень. Оскільки душа сприймалася як джерело психічних проявів, то з часом слово душа стало позначати і весь внутрішній світ людини, різноманітні види психічної діяльності (А.Вежбицька називає його психологічним значенням [Wierzbicka 1990 : 16]). Цікаво, що Б.Грінченко до першого значення подає ілюстрації, що стосуються як релігійного (Богу душу віддати, по душі дзвонити), так і психологічного (з душі, чого душа забажає) значень, таке представлення зумовлене, очевидно, тим, що розмежування цих значень є досить складним, у багатьох випадках, особливо у фразеологізмах, важко визначити, яке значення актуалізується. Однак ще складнішим є розмежування окремих аспектів психологічного значення. У І.І.Срезневського воно має 5 окремих мікрозначень: „духовна сторона людини", „духовні властивості", „моральні якості", „совість", „обіцянка, присяга", ССУМ подає лише два останніх, які більше не представлені в інших словниках, очевидно, вони вийшли із використання, СУМ ХVІ подає також „сукупність рис, якостей, властивих певній особі" (красива душею людина), а СУМ, окрім останнього, подає ще відтінки до нього: „людина як носій тих чи інших рис, якостей" (щедра душа), „почуття, натхнення, енергія", „про людину з прекрасними рисами характеру".

Щодо значення „сумління, совість", яке фіксують І.І.Срезневський та ССУМ, то, за релігійною доктриною, – совість є проявом духу в людині [Слобідський 2003 : 72], а дух і душу в побутовому мовленні та й навіть у спеціальній богословській літературі нерідко не розмежовують (див.: [Слобідський 2003 : 70]). Виділення цього значення як окремого свідчить, на нашу думку, про те, що для українців Х–ХV століть ці поняття були дуже важливими, зрештою як і для християнської релігії. У значенні „присяга, клятва" актуалізувалася сема „найдорожче, що є в людини" (клянуться звичайно найдорожчим), що також було відображенням християнського уявлення про душу, яка має більшу цінність, ніж тіло, і що саме душа становила основу життєвих цінностей нашого народу в той час. Думаємо, що випадання цих значень із уживання становить певну духовну втрату для соціуму, бо засвідчує знецінення вартості людської душі.

У значенні „людина, особа" виявляється синекдохічний перенос із частини на ціле, який виявився досить стійким, бо засвідчений протягом усього писемного періоду. Якщо виходити із когнітивних позицій, то тут фіксується вищість, перевага цінності душі над тілом, що відповідає християнським уявленням, хоча, можливо, воно є ще дохристиянським, бо має широке використання як у літописах, так і у фольклорі [Скаб 1996].

Словник Б.Грінченка, а за ним і СУМ подають також значення „заглибина в нижній передній частині шиї", а в Б.Грінченка ще є „підставка у скрипці", „пухлина на шиї", що відображають власне побутові уявлення українського народу про місце перебування душі, очевидно, найбільш поширені, бо в етнографічних працях фіксуються й інші.

Отже, найбільш стійкими, найбільш активними протягом усіх століть виявилися два значення – „безсмертна нематеріальна основа в людині" та „людина". До речі, саме вони, і лише вони, подані в „Історичному словнику української мови" Є.Тимченка [Tymčenko : 845]. Психологічне значення, тобто „внутрішній психічний стан людини", тісно пов'язане із релігійним, виявилося більш складним для виділення в силу своєї абстрактності та синкретичності, багатоаспектності і набуло більшої конкретизації в словниках ХХ століття, очевидно через ширшу вживаність у радянський час.

Із плином часу окремі значення лексеми душа, наприклад, „сумління, совість", „присяга, клятва", зафіксовані І.І.Срезневським та ССУМом, перестали функціонувати, що, на нашу думку, засвідчує певні зміщення в картині духовних цінностей мовців, хоча ця втрата деякою мірою компенсувалася появою значення „основа, суть чого-небудь" (душа колективу), яке, однак, є більш абстрактним і більш віддаленим від основного, релігійного.

Значення „життя", зафіксоване у словнику І.І.Срезневського та в СУМ ХУІ, незважаючи на відсутність фіксації у сучасних словниках, залишилося на периферії семантичного простору як спеціалізоване, біблійне (див.: [Огієнко 1966 : 19]), і думаємо, що воно повинно бути внесене в новий тлумачний словник української мови із позначкою бібл. .

Фіксація релігійного значення слова душа у всіх аналізованих словниках свідчить, на нашу думку, про стабільність релігійної свідомості українців, які чітко усвідомлюють, що душа є важливим складником людини. Незважаючи на зміни в семантиці багатозначного слова протягом усього писемного періоду, основні концептуальні ознаки позначуваного ним явища у мовній картині світу українців зберігаються, а найбільш істотні для мовців значення залишаються активними, що засвідчує відносну стабільність тих фрагментів концептуальної картини світу, які стосуються уявлень нашого народу про душу.

Перспективним є вивчення розвитку семантичної структури слова не лише за даними лексикографічних праць, але й за вибіркою мікроконтекстів із аналізованим словом в художній літературі того чи іншого періоду, оскільки такі дослідження дадуть можливість прослідкувати актуальність, використовуваність того чи іншого значення в конкретний період розвитку мови, виявити чинники, що впливають на появу чи зникнення того або того значення чи відхід його на периферію семантичного простору.

Література

  1. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена.

  2. Великий тлумачний словник сучасної української мови. К.: Ірпінь, 2001.1426 с.

  3. Етимологічний словник української мови: В 7 т. К.: Наук. думка, 1982. 1985. Т. 2. 570 с.

  4. Іларіон (Огієнко І.) Душа: Мовно-семантичний нарис // Віра й культура. Число8-9 (152-153). Вінніпег, 1966. С. 18-21.

  5. Німчук В.В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови. К.: Наук. думка, 1992. 414 с.

  6. Новий тлумачний словник української мови / Укл. В.Яременко, О.Сліпушко.У 4-х т. К.: Аконіт, 1999. Т. 1. 910 с.

  7. Протоієрей Серафим Слобідський. Закон Божий: Підручник для сім'ї та школи. Вид. третє. К.: Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2003. 654 с.

  8. Селіванова О.О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний огляд). К.: Фітосоціоцентр, 1999. 148 с.

  9. Скаб М.В. Розгортання семантичної структури лексеми душа в Книзі Буття (когнітивний аспект) // Біблія і культура: Зб. наук.статей. Вип. 5. Чернівці: Рута, 2003. С. 293 - 298.

  10. Скаб М.В., Скаб М.С. Функціонування лексеми душа в українському фольклорі // Мова та стиль українського фольклору: Збірник наукових праць. К., 1996. С. 5-11.

  11. Словарь русского языка. В 4-х томах. Т.1. М.: Русский язык, 1985. 702 с.

  12. Словарь української мови / Зібр. ред. журн. "Киевская старина". Упорядкував, з додатком власного матеріялу, Борис Грінченко. Т. 1. К., 1907. 494 с.

  13. Словник староукраїнської мови ХІV ХV ст. Т.І. А М. К.: Наук. думка, 1977. 630 с.

  14. Словник української мови: В 11-ти томах. Т. ІІ. К.: Наук. думка, 1971. 550 с.

  15. Словник української мови ХVІ першої половини ХVІІ ст. Вип. 8. Львів, 2001. 256 с.

  16. Срезневский И.И. Словарь древнерусского языка: В трех томах. Репринтное издание. Т. І. Ч. І. А Д. М.: Книга, 1989. ІХ + 806 с.

  17. Тихоплав В.Ю., Тихоплав Т.С. Физика веры. СПб.: ИД "ВЕСЬ", 2002. 246 с.

  18. Тлумачальны слоўнік беларускай мовы. У пяці тамах. Т.2. Мінск: Гал. рэд. бел. сав. энц., 1978. 765 c.

  19. TymčenkoJеvhen. Istoryčnyj slovnyk ukrajins'kоho jazyka. T. 1 2 (A - Ж). Charkiv Kyjiv, 1930 1932. Mnchen: Verlag Otto Sagnev, 1985. 947 s.

  20. WierzbickaA. Duša (~ soul), toska (~yearning), sud'ba (~ fate): three key concepts in Russian language and Russian culture // Metody formalne w opisie językw słowiańskich / Pod red. Z. Saloniego. Białystok: Dział Wydawnictw Filii Uniwersytetu Warszawskiego, 1990. S. 13-32.

Loading...

 
 

Цікаве