WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розвиток семантичної структури слова душа за лексикографічними даними - Реферат

Розвиток семантичної структури слова душа за лексикографічними даними - Реферат

Реферат на тему:

Розвиток семантичної структури слова душаза лексикографічними даними

З когнітивного погляду цікавим є не лише мовне вираження того чи іншого концепта в синхронії, а й дослідження його в розвитку, в діахронії [Селіванова 1999: 70].

Зосередимо увагу на розвитку семантичної структури слова-концепта душа, хоча загалом вважаємо, що досліджувати концепт через його мовне вираження варто всебічно, розглядаючи не лише розвиток його семантичної структури, а й динаміку розвитку похідних, а також його синтагматичну сполучуваність з іншими словами.

Наша мета – прослідкувати історію розвитку семантичної структури слова душа протягом писемної епохи розвитку української мови за представленням аналізованого слова в лексикографічних працях, зокрема „Словаре древнерусского языка" І.І.Срезневського [Срезневский : 750], який фіксує лексику Х – ХІV століть, "Словнику староукраїнської мови ХІV – ХV ст." [ССУМ : 333], „Словнику української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст." [СУМ ХVІ : 238-240], „Словарі української мови" Б.Грінченка [Грінченко : 460], що представляє лексику української мови ХІХ століття, та „Словнику української мови" [СУМ : 445-446], у якому відображена лексика української мови ХІХ – ХХ століть.

При цьому усвідомлюємо, що представлення семантичної структури слова в словнику залежить і від засад, яких дотримується укладач чи укладачі, і від часу написання та видання цих праць. Так, „Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам", видані вперше дочкою та сином І.І.Срезневського з 1890 по 1912 роки, а перевидані 1989 року під назвою „Словарь древнерусского языка", були першим історичним словником давньоруської мови (точніше мови Київської Русі), а „Словарь української мови", зібраний журналом „Киевская старина", відредагований з доповненням власних матеріалів Б.Грінченком і виданий у 1907 – 1909 роках, був першою спробою тлумачного словника української мови (насправді він є тлумачно-перекладним), тому ці словники не подають, зокрема, нумерації значень у словникових статтях, представлення семантичної структури слова більш подрібнене. Інші ж аналізовані словники були видані в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття, а тому мають більш уніфіковане представлення семантичної структури слова, але й, як побачимо далі, і ряд недоліків, зумовлених часом, зокрема „Словник української мови".

Загальновідомо, що семантична структура слова протягом історичного розвитку мови зазнає певних змін: одні значення з'являються, інші – зникають. Зосередимо нашу увагу на змінності семантичної структури слова душа в когнітивному та лінгвокультурологічному аспектах. Цікавими з цього погляду є слова І.І.Срезневського, виголошені на першому Археологічному з'їзді в Москві: „Усяке слово є представником речі, чи відчутної на дотик, чи речі, яку уявляє розум, розумового предмета. Що стосується слів першого роду, ... то всі ці слова разом зображують зовнішню сторону народу. Якщо звернути увагу на слова другого роду, які стосуються розуму, то в них постане розумове і моральне життя народу. З багатьма зі слів цього другого порядку поєднані дуже своєрідні уявлення народу, так що укладач словника, який буде знайомитися із значенням цих слів у мові народу, повинен зупинятися на таких місцях в його пам'ятках, які містять усі відтінки різних значень цих слів. Візьмемо таке просте слово, як слово Бог, тобто просте тому, що воно належить кожній людині і кожному народу. Якщо ми зберемо все, що являють нам пам'ятки нашої давнини, нашої народної думки про Бога, то ми отримаємо погляди давньоруського народу на Бога, частково зовсім нехристиянські, язичницькі, а частково і зовсім християнські. Таким чином із систематичних повідомлень про всі слова такого роду постане філософія народу в хронологічному порядку" (цит. за: [Срезневский: V]). Спробуємо відновити погляди українського народу на душу за даними лексикографічних праць, у яких відображена й узагальнена величезна робота укладачів зі значеннями аналізованого слова.

Для наочності наведемо представлення семантичної структури слова душа в згаданих словниках у вигляді порівняльної таблиці:

Х–ХІV ст.

(Срезневський)

ХІV–ХV ст. (ССУМ)

ХVІ–ХVІІ ст.

(СУМ ХVІ)

ХІХ ст.

(Грінченко)

ХХ ст.

(СУМ)

– anima, душа, -то, что даетъ жизнь существу.

1. (за релігійними уявленнями – безсмертна нематеріальна основа в людині, що протиставлялася матеріальній – тілу).

1. (нематеріальна безсмертна духовна сутність людини) душа

– (життя, дихання) душа, дух

1) Душа. Богу душу віддати. З душі. Сам душею. Чого душа забажає. По душі дзвонити.

1. // За релігійними уявленнями – безсмертна нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя, є джерелом психічних явищ і відрізняє її від тварини.

– душа, духовная сторона человка.

1. Внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями.

– духовныя свойства.

2. (сукупність психічних, духовних властивостей людини) душа

2. Сукупність рис, якостей, властивих певній особі. // Людина як носій тих чи інших рис, якостей. // Почуття, натхнення, енергія. // Про людину з прекрасними рисами характеру.

– нравственныя качества.

3. (моральні принципи людини) душа, совість, сумління

– совсть.

2. Сумління, совість.

– общаніе, присяга.

3. Присяга, клятва.

– человкъ.

4. Людина, особа.

4. (жива істота, людина) душа

2) Человкъ, душа.

3. розм. Про людину (найчастіше при визначенні кількості).

– существо вообще.

– жизнь.

5. (основа, сутність) душа

4. перен., чого. Найбільш основне в чому-небудь, суть чогось; // Центральна фігура чого-небудь.

3) Въ скрипк: душка, подставка внутри, распорка.

4) Мсто внизу горла спереди.

5. розм. Заглибина в нижній передній частині шиї

5) Опухоль на ше.

6) – татарська. НТ. Чайка.

Першим значенням в аналізованих словниках звичайно подають релігійне значення, центральним комплексом сем якого є „безсмертна нематеріальна основа людини", точніше передана, на нашу думку, у ССУМ ХVІ як „нематеріальна безсмертна духовна сутність людини", де заміна основа на сутність та введення означення духовна значно поглибило тлумачення. Саме це значення є найближчим до первинного етимологічного, адже, як засвідчують дані етимологічних словників, у момент називання словом душа йменували ту субстанцію, яку вдихнув у людину Бог, тобто вкладали саме той смисл, який розуміє під цим словом християнська релігія (Слобідський 2003 : 71). Так, "Етимологічний словник української мови" вказує, що "псл. dušа (<*dux-ja < *dhousiā); – споріднене з лит. dvasi "дух, дихання"; розвиток значення аналогічний в лат. anima "вітер, подих" – "душа", у гр. ψύχω "видихаю, дму" – ψυχή "душа" (ЕСУМ : 150).

Лише І.І.Срезневський першим подає значення „те, що дає життя істоті", тобто фіксує сему „душа – причина життя", що зумовлене, на нашу думку, насамперед впливом релігійної літератури, адже в Біблії, а саме в Книзі Буття якраз спостерігаємо розгортання семантичної структури слова душа, починаючи із цієї семи: „І створив Господь Бог людину з пороху земного. І диханняжиття вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею" (Буття 2 : 7) (див.: [Скаб 2003]), оскільки назву „давньоруська мова" учений розумів широко: як зауважують видавці, „не в смислі тільки можливо повного запасу слів і висловів живої, народної мови древньої Русі, але разом з тим сукупності всіх слів і висловів мови церковнослов'янської, засвоєних і поширених серед освіченого класу Давньої Русі, серед руських книжних людей Х – ХV ст.ст." [Срезневский : V].

Думаємо, що саме згадана сема наштовхнула укладачів СУМ ХVІ подати як відтінок значення „життя, дихання". Однак основним у концептуально-мовній картині стало значення „нематеріальна безсмертна духовна сутність людини", яке представляє явище як один із складників людини.

Релігійне значення подається першим у словнику І.І.Срезневського, у ССУМі, у СУМ ХVІ, у словнику Б.Грінченка. Основним називає це значення й В.В.Німчук при характеристиці давньоруської спадщини в лексиці української мови, формулюючи його як „безсмертна нематеріальна субстанція, здатна існувати поза тілом" (Німчук 1992 : 352). Лише СУМ подає його як відтінок до значення "Внутрішній психічний світ людини з її настроями, переживаннями та почуттями" за аналогією до словників інших мов, виданих в радянський час [ТСБМ : 212; СРЯ : 456], що можна розцінювати як викривлення, зумовлене впливом атеїстичної радянської ідеології. До речі, таку ж побудову словникової статті зберігають і тлумачні словники, що вийшли в порадянський час [НТСУМ : 871–873; ВТССУМ : 252], оскільки вони практично копіюють СУМ.

Loading...

 
 

Цікаве