WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Модусно-диктумна співвіднесеність у реченнєвій структурі - Реферат

Модусно-диктумна співвіднесеність у реченнєвій структурі - Реферат

Похідні предикатних лексем часто, зберігаючи семантику предикатів, втрачають їхню синтаксичну об'єктну валентність, що теж не дозволяє назвати формовану ними конструкцію МД-структурою. Так, іменник-девербатив звичайно зберігає об'єктну валентність дієслова (часто вимагаючи іншої форми), але вона стає факультативною, а прикметник й особливо, прислівник, взагалі втрачають відповідну валентність.

Необхідно розмежувати модус і диктум речення, з одного боку, та іменовану лексемою і валентністю (змістовна, об'єктна) подію, з іншого. Також треба розрізняти МД-співвіднесеність як властивість компонентів речення і рефлективність як референтну властивість лексеми.

Наявність окремого і спільного вираження рефлективних подій припускає три типи лексем зі значенням володіння інформацією, що визначаються стосовно двох властивостей: сумісності з рефлективністю й обов'язковістю рефлективності. Це такі типи:

1. Несумісні з рефлективністю: слух, поголоска тощо.

2. Сумісні з рефлективністю, але які не виражають її: сказати, думати, кричати тощо.

3. Ті, що виражають тільки рефлективні події: подумати, домовитися, хотіти тощо.

Перший тип формують лексеми, що позначають ситуацію з невизначеним або узагальненим суб'єктом іменованої пропозиції, як-от: як слух, репутація, авторитет. Серед цих слів є й дієслова, напр.: вважатися тощо. Узагальненість суб'єкта може бути виражена морфемно, напр.: загальновизнаний, загальновідомий тощо. Невизначеність або узагальненість суб'єкта іменованої пропозиції становить перешкоду для його співвіднесеності навіть з невизначеним або узагальненим МВ у змістовій пропозиції: уживання двох невизначених референцій дає не співвіднесеність, а невизначені відношення між референтами, а анафора або нульове вираження неможливі через відсутність у лексем даної групи суб'єктної валентності, пор. речення, де Д-суб'єкт визначений:

Поширилася чутка, що за талонами будуть давати (кому?) два кілограми цукру;

Люди довідалися, що (ці люди) за талонами одержать два кілограми цукру.

Другий тип утворюють лексеми із загальним значенням події даного типу, напр.: говорити, думати, бачити тощо, а також лексеми з різними актуалізованими аспектами події, крім референтних відношень між учасниками: інтенсивністю (напр., говорити-кричати-репетувати), ставленням до чужого мовлення (вставити, випередити, підтвердити й ін.), фазовістю (почати-продовжувати-скінчити) тощо (класифікації дієслів мовлення за актуалізованими аспектами [Касимова 1989]).

Третій тип предикатних лексем позначає рефлективні події і тому становить для нашого дослідження найбільший інтерес. Класифікація лексем цього типу задає природну класифікацію рефлективних подій, а отже, являє собою мовну модель подій рефлективних, оскільки в лексиці відбиваються тільки соціально релевантні події.

Велика кількість слів, які позначають рефлективні події, свідчить про те, що їх є ціла низка у складі внутрішньої і внутрішньо-зовнішньої сфери, що ці події утворюють.

Класифікацію подій, однак, випереджають два фрагменти мовної моделі світу, значущі для рефлективності.

Для мовної моделі світу, що виявляється в системі лексичних значень слова й у словотворі, важливе протиставлення найближчої до людини, діяльної сфери, і більш віддалених сфер, а також сфер, закритих від спостереження, що описувані з меншими подробицями і з використанням при цьому засобів найближчої сфери [Кубрякова 1986; Уфимцева 1980 та ін.]. Ця модель світу працює і в процесі опису семантики предикатів сприйняття. Однак для внутрішньої і знакової діяльності людини розподіл найближчої і віддаленої сфер організовано по-іншому – через співвіднесення з внутрішньою сферою людини.

Оскільки мислення й емоційна сфера людини не щільно пов'язані з об'єктивним (просторово і в часі) розміщенням подій і об'єктів, то в найближчу до людини сферу потрапляють не ті, що спостерігають або задіяні до предметної діяльності об'єкти і події, а явища, до яких людина виявляє „внутрішню", емоційну або ментальну близькість, як би далеко вони не перебували від людини об'єктивно.

Наявність ближчих до людини і віддаленіших сфер пов'язана з тим, що рефлективні події можуть бути по-різному зорієнтовані на своїх учасників. Така орієнтованість може бути:

1) прямою, керованою на особу учасника ситуації, взятого як якась психофізична цілісність; назвемо цю сферу ego-сферою;

2) непрямою, керованою на особу, предмети і явища, що входять в особливу сферу; визначаємо її як сферу причетності.

Обидві ці сфери утворюють особисту сферу, репрезентовану в лінгвістиці Ю.Д. Апресяном [1986].

Ю.Д.Апресян розрізняє особисту сферу мовця і особисту сферу героя. На його думку, особисту сферу мовця утворюють "сам мовець і всі, що йому близькі фізично, морально, емоційно або інтелектуально.., усе, що знаходиться в момент висловлення в його свідомості" [Апресян 1986: 28]. Поняття особистої сфери героя аналогічне поняттю особистої сфери мовця, але пов'язане не з прагматичною ситуацією, а з денотативним аспектом мовних одиниць.

Особиста сфера являє собою невизначене коло об'єктів і явищ, тому вона не є в актуалізованому вживанні, у реченні. З цієї причини особиста сфера як конструкт входить в опис віртуальних мовних об'єктів: прагматичних факторів (пор. особиста сфера мовця) і лексем (особиста сфера героя), а уже в складі цих об'єктів реалізується в реченні.

У дослідженні Ю.Д.Апресяна представлено в основному опис особистої сфери мовця, а про особисту сферу героя згадано тільки, що це поняття входить у тлумачення таких слів, як пишатися, викладатися і їхніх похідних, а також комплімент і образа [Апресян 1986: 29-30].

Поділ особистої сфери на ego-сферу і сферу причетності дає змогу диференціювати три типи предикатів:

1. Предикати, орієнтовані тільки на еgо-сферу (Е-сферу), що мають співвіднесеність в асертивному компоненті значення, пор., напр.: Каятися (усвідомлюючи свою провину або помилку, випробувати жаль; признатися у своїй провині, помилці; признатися у своїх гріхах, сповідатися).

2. Предикати, орієнтовані тільки на сферу причетності (П-сферу), які співвіднесені з пресуппозитивним компонентом значення, що задає бенефіцієнтність мовця тексту у валентністній події, напр.: провідати, визнати, вивідати.

3. Предикати, орієнтовані на особисту сферу (О-сферу), що не обов'язково у реченні виявляють співвіднесеність, однак, як і предикати другої групи, мають співвіднесеність у пресуппозитивному компоненті значення, пор., напр,: просити, що означає подію з двома учасниками-особами (актанти – суб'єкт і адресат), при цьому адресатна рефлективність орієнтована на Е-сферу, а суб'єктна рефлективність – наО-сферу, пор., напр., із СО-співвіднесеністю і з співвіднесеністю у пресуппозиції: Микола це пам'ятає, тому що дуже просив, щоб його взяли; Марія (з нагоди неділі) попросила [мене] залишитися у місті (пресуппозиція: в інтересах Марії).

Причетність – це семантична категорія, що характеризує наявність зв'язку між особою, яка бере участь у події зовнішньої або зовнішньо-внутрішньої сфери, і особою, предметом чи подією, що є одним з об'єктів цієї діяльності, причому зв'язку, усвідомленого особою – учасником.

Причетність – це широко трактоване поняття, що включає в себе різні прямі і непрямі відношення мовця до елементів змістової події: бенефіцієнтність, споріднення, сусідство, гіпо/гіперонімічні відношення тощо. Це відношення може бути і не цілком зрозумілим – важливе усвідомлення мовцем його наявності.

Категорія причетності відіграє важливу роль саме в тлумаченні, у лексичному значенні М-предиката, у його потенціях. У реченні причетність реалізується як одне з утворюючих її відношень.

Відношення причетності, знаходячись у пресуппозиції значення лексеми, може переходити у пресуппозицію речення і може бути уточнене, піддане сумніву тощо.

Отже, МД-співвіднесеність є специфічним референтним відношенням. Вона одночасно і внутрішньотекстове відношення, і відношення іменування до компонента ситуації, оперування цим іменуванням (дейксис). Виявляється це в тому, що МД-співвіднесеність використовує як власне засоби і механізми співвіднесеності, так і дейктичні засоби і механізми. Причиною цього є двоїста природа експліцитної модусної частини: з одного боку, вона є частиною речення, з іншого боку, вона – аналог до прагматичної ситуації.

Вираження МД-співвіднесеності залежить від декількох факторів, що діють у комплексі. До цих факторів зараховано конкретну лексему предиката модусної частини, думка автора тексту, актантно-відмінкове оформлення співвідносних іменувань і вид синтаксичної конструкції речення.

Критерієм, що розподіляє вживання спеціалізованих і неспеціалізованих засобів вираження МД-співвіднесеності є думка автора тексту. У реченнях з експліцитним модусом є дві думки: надфразова, звичайно пов'язана з автором тексту, і внутрішньофразова, що відображає позицію суб'єкта модусної частини речення. Внутрішньофразова думка виражається спеціалізованими засобами співвіднесеності, а надфразова - неспеціалізованими.

Література

  1. Апресян Ю.Д. Перформативы в грамматике и словаре // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1986. Т. 45. № 3. С.208-223.

  2. Арутюнова Н. Д. Аномалия и язык (к проблеме языковой "картины мира") // Вопросы языкознания. 1987. № 3. С.9-19.

  3. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка, событие, факт. М.: Наука, 1988. 338 с.

  4. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.

  5. Касимова Г.К. Глаголы со значением информации и субъективные связи их предикативных форм // Слово и грамматические законы языка: Глагол. М.: Наука, 1989. С.211-247.

  6. Кубрякова Е.С. Номинативный аспект речевой деятельности. М.: Наука, 1986. 158 с.

  7. Уфимцева А.А. Семантика слова // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. С.5-80.

  8. Черемисина М.И., Скрибник Е.К. Системные отношения в сфере сложного предложения: корреляции между формальным и содержательным аспектом // Системные отношения на разных уровнях языка. Новосибирск: Новосибир. ун-т, 1988. С. 6-19.

  9. Шмелева Т.В. Семантический синтаксис: Текст лекций из курса "Современный русский язык". Красноярск: Изд-во Красноярск. ун та, 1988. 106 с.

  10. Bohnert H.G. The semantic status of commands. Philos. Sci., 1945. Vol. 12. N4. P.16-24.

Loading...

 
 

Цікаве