WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Модусно-диктумна співвіднесеність у реченнєвій структурі - Реферат

Модусно-диктумна співвіднесеність у реченнєвій структурі - Реферат

Реферат на тему:

Модусно-диктумна співвіднесеність у реченнєвій структурі

Модусно-диктумна співвіднесеність (далі – МД-співвіднесеність) – це відношення між елементами семантичної моделі, один із яких знаходиться в М-частині, а інший в Д-частині речення, у якому і диктум, і модус виражені предикативно або лексично, тобто відповідними мовними вираженнями (далі – МВ). Класичним прикладом МД-співвіднесеності може слугувати, напр., речення: Вона обіцяла мені, що [вона] виспиться перед іспитом або речення із прямою мовою, напр.: Батько подивився на неї [Наталію] і сказав: - Ти в мене сьогодні як царівна (М.Івасюк).

Саме такі конструкції здебільшого потрапляють у поле зору дослідників анафори. Однак з'ясувальне складне речення і речення прямої мови далеко не вичерпують список конструкцій, у яких може реалізуватися МД-співвіднесеність.

МД-співвіднесеність по-різному корелює з іншими референтними відношеннями. Її варто відрізняти від міжпропозитивної співвіднесеності, яку можна назвати диктумно-диктумною (ДД). Це співвіднесеність у структурах обставинного й означального типу [Черемисина, Скрибник 1988]. Сферу використання цих понять Т.В. Шмельова обмежує поліпропозитивними, а не поліпредикативними об'єктами, у яких жодна з пропозицій не входить до сфери дії іншої, а основним змістом структури є відношення між пропозиціями [Шмелева 1988] – релятивна логічна пропозиція. Прикладом міжпредикативної ДД-співвіднесеності може бути співвіднесеність у складнопідрядному реченні часу, напр.: Коли людина помирає, вона безпомічна (М.Івасюк).

МД-співвіднесеність виникає при актантних відношеннях між частинами, коли спостерігається асиметрія синтаксичного відношення, і одна з частин потрапляє у сферу дії іншої. Ця асиметрія, вставленість однієї частини речення в іншу, відрізняє МД-структури від ДД-структур і утворює мовний фактор, що впливає на особливості вираження МД-співвіднесеності.

МД-співвіднесеність перетинається з моносуб'єктністю, пор., напр., моносуб'єктне ЗР-що: Дмитро Петрович стверджує, що [Дмитро Петрович] не одержував від тебе листа, який вимагає термінової відповіді (Ю. Збанацький).

Відношення перетинання означає, що існують моносуб'єктні конструкції з МД-співвіднесеністю, але вони не вичерпують ні моносуб'єктних конструкцій, ні випадків МД-співвіднесеності. Однак категорія моносуб'єктності відіграє значну роль в аналізі МД-співвіднесеності.

МД-співвіднесеність реалізується в реченнях з мовленнєвою каузацією, або імперативних реченнях, у яких використовуються М-предикати із семантикою спонукання: наказати, веліти, просити, радити тощо, і виражається:

1) лексичним значенням предиката, напр.: Скористаюся з нагоди і запрошую [прошу приїхати] до нас у Чернівці науковців з Інституту української мови НАН України;

2) інфінітивною конструкцією, напр.: Тамара [з нагоди неділі] попросила [мене] залишитися у місті;

3) з'ясувальним складним реченням, напр.: Хочу, щоб ви надихалися цього повітря (О.Гончар).

Розмаїтість засобів вираження МД-співвіднесеності вимагає їх упорядкування, опису умов вживання в МД-структурах, що повинно сприяти чіткішій диференціації МД-співвіднесеності і суміжних явищ.

Як показав огляд літератури і попередні спостереження, особливості МД-співвіднесеності варто шукати не в засобах вираження, а в принципах їхнього використання, у способі, механізмі вираження.

Виявлено, що наявність і характер вираження МД-співвіднесеності і для граматики мовця, і для граматики слухача визначається дією декількох чинників, хоч значущість цих факторів і принцип їхнього обліку для створення речення і його розуміння різний. До цих чинників належать:

1. Референтна ситуація: єдність/тотожність особи, включеної в подію зовнішньо-внутрішньої сфери (інакше – володіння інформацією), і особи, щодо якої відбувається ця подія, – рефлективна діяльність двох видів:

а) суб'єктно-рефлективна діяльність (у референтній події особа здійснює розумову, емоційну або мовленнєву дію, змістом якої є подія з участю цієї ж особи);

б) адресатно-рефлективна діяльність (у референтній події до особи звернене мовлення, змістом якого є подія, у якій бере участь ця ж особа).

2. Потенції лексеми, здатної до вживання як номінація референтної ситуації, напр., лексема проситися – здійснювати мовленнєву дію, щоб референт адресата мовленнєвої дії дозволив референтові суб'єкта мовленнєвої дії зробити рух. Такі лексеми ми іменуємо рефлективними.

3. МД-структура, яка визначає можливий набір засобів співвіднесеності, пор., напр., структуру зі з'ясувальними відношеннями, яка припускає можливість використання різних засобів у різному оформленні, та інфінітив, що не допускає ніякого вираження, напр.: Мама сказала, що [мама] хотіла б усіх вас побачити; Наступного дня він (редактор) сказав Миколі Васильовичу, що з новою роботою [Миколі Васильовичу] варто почекати; Директор сказав, що ці та інші питання співробітництва, безсумнівно, знайдуть своє відображення в його переговорах з батьківським комітетом; [Розпорядження щодо хлопчиків ніякого зроблено не було]. Сказано було тільки тримати обох у кухні.

4. Актантне співвідношення і відмінкове оформлення співвідносних компонентів.

Оскільки диктумна частина може мати різну семантичну і формальну структуру, а модусна частина має однаковий вид, то насамперед необхідно говорити про можливість вступати у відношення співвіднесеності компонентів останньої. Іншими словами, вираховування актантних співвідношень зручніше задавати, виходячи з можливостей модусу. До цього ж висновку приводить і семантична залежність, що завжди спрямована від модусної частини до диктумної.

У відношенні МД-співвіднесеності можуть брати участь два модусних актанти, суб'єкт і адресат, яких об'єднує загальна властивість: вони живі, причому в більшості типів МД-структур обмеження ще суворіше – це особи. "Антропоморфізм" співвідносних компонентів – також одне з головних відмінностей МД-співвіднесеності від ДД-співвіднесеності, що не обмежує семантичної інтерпретації і кола референтних класів основного іменування і засобу співвіднесеності.

Для МД-співвіднесеності фактор вираження модусного її компонента відіграє особливу роль, оскільки невираження його в деяких позиціях припускає іменне вираження диктумного актанта, пор., напр.: [Між Іваном Петровичем і Петром Івановичем] Між ними] була досягнута домовленість, що Петро Іванович поїде потягом, а Іван Петрович полетить літаком.

Інтерпретація цієї МД-структури спирається на тлумачення двох значень невиражених актантів. Їх можна визнати як два різних актанти, тоді іменні вираження інтерпретуються як іменування з погляду мовця, а МД-співвіднесеність інтерпретується за референційним актантом [Bohnert 1983]; або як фокусний, типовий, пор.: Він поговорив з Петром Івановичем. Була досягнута домовленість, що Петро Іванович поїде потягом, а він [Іван Петрович] полетить літаком; Він поговорив з Іваном Петровичем. Була досягнута домовленість, що ВІН (Петро Іванович) поїде потягом, а Іван Петрович полетить літаком.

Однак невиражені компоненти можна визнати комплексним агенсом, і тоді іменне вираження свідчитиме про дроблення суб'єкта, напр.: Між ними була досягнута домовленість, що Петро Іванович поїде потягом, а Іван Петрович полетить літаком.

У цьому випадку маємо не "чисту" співвіднесеність, а "дроблення" референта модусного компонента, більш складні референтні відношення, а іменування з погляду мовця є змушеним, оскільки викликане причинами, не пов'язаними з його інтенціями.

Перші два чинники визначають наявність МД-співвіднесеності, а три останні програмують спосіб її вираження.

І для граматики мовця, і для граматики слухача рефлективна ситуація і засіб співвіднесеності є крайніми точками: для мовця – відповідно початком і кінцем синтезу, а для слухача – кінцем і початком аналізу.

І в тому, і в іншому випадку очевидна центральна роль лексеми модусного предиката. З одного боку, вона позначає модусну ситуацію і визначає актантне значення модусного компонента співвіднесеності, з іншого боку, вона є підставою, що визначає інші компоненти плану вираження: МД-структуру і відмінкове оформлення М-компонента. І крім того, частина лексем М-предиката самостійно виражає рефлективні події, тобто несе в собі семантичну структуру, яка включає співвіднесеність актантів.

Тому неминуче модель і розуміння речень із МД-співвіднесеністю повинна містити якнайважливіший компонент – лексему модусного предиката. При цьому підході сама МД-співвіднесеність є реалізацією потенцій такої лексеми.

Рефлективні події можуть мати досить різноманітне вираження, але релевантним є розмежування двох типів:

1) окреме – з вираженням події внутрішньої або внутрішньо-зовнішньої сфери лексемою предиката з нерефлективним значенням і вираженням суб'єктної або адресатної рефлективності за допомогою засобу співвіднесеності, напр.: Не думала я, що коли-небудь [я] скажу йому "дурний";

2) спільне – з вираженням лексемою предиката і події, і рефлективності, пор., напр.: домовитися: Україна і Угорщина домовилися разом про спільне туристичне партнерство (Із газети); З огляду на величезну потребу колгоспів Буковини в комбайнах, облдержадміністрація домовилася з Румунією про покупки [облдержадміністрацією] у неї (Із газети).

У реченнях очевидним є паралелізм між компонентами значення предикатної лексеми і, зокрема, модусною і диктумною ситуаціями МД-структури.

Однак між вираженням референтної ситуації в реченні і її лексичним вираженням існує велика різниця. Речення позначає подію актуально, у мовленні слово позначає клас однотипних подій і позначає його віртуально (протиставлення віртуального/актуального введене Е.Бенвеністом [1974]), тобто потенційно, і ця потенція повинна реалізуватися в реченні.

По-друге, у лексиці відображаються повторювані і соціально значущі події (пор., наприклад, у Н.Д.Арутюнової протиставлення норми й аномалії щодо їхнього різного відображення в мові й мовленні [Арутюнова 1987, 1988]). Слово позначає не подію, а його схему, загальний і досить умовний контур.

І по-третє, потенція лексеми, що позначає рефлективну ситуацію, не обов'язково реалізується у вигляді МД-структури.

Наприклад, деякі з таких лексем взагалі не мають об'єктної синтаксичної валентності, напр.: Одуматися (Зрозумівши помилковість своїх намірів, своєї поведінки, відмовитися від них, змінити їх).

Інші лексеми, маючи деліберативну валентність, рідко реалізують її у реченні, пор., напр.: коливатися, девербатив якого також практично не має об'єктної валентності.

Частина рефлективних лексем виражає співвіднесеність морфемно, напр.: самовихваляння, самолюбство та ін., а частина лексично, пор. апетит (бажання їсти) і спрага (бажання пити).

Loading...

 
 

Цікаве