WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Історія становлення сучасної української літературної мови - Реферат

Історія становлення сучасної української літературної мови - Реферат

Про давність української мови свідчать і реліктові фольклорні твори, особливо календарно-обрядові пісні. Наприклад, український мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка "А ми просо сіяли" існувала в Україні вже у І тисячолітті до н.е. Невже вона співалась якоюсь іншою мовою? А колядки про сотворення світу птахами (тобто ще з дохристиянських часів) навряд чи перекладалися з якоїсь давнішої мови на українську, адже християни не мали в тому потреби. Багато наукових дискусій викликає також питання про існування писемності в українських землях. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби. Чи це було фонетичне, чи ієрогліфічне письмо — певної відповіді дослідження поки що не дали. Свою писемність мали племена трипільської, катакомбної культури бронзової доби, зарубинецької та черняхівської культур. Стародавні автори свідчать, що це було грецьке або руське письмо. Так іранський письменник Марваруді констатує, що у "хозар є також письмо, що походить від руського", і що воно схоже на грецьке. Дослідженнями найдавніших систем письма в Україні займалися Микола Суслопаров, Валентин Даниленко та ін. Проте ще не встановлений зв'язок між трипільськими і скіфо-сарматськими та ранніми слов'янськими знаковими системами. Висловлюються припущення, що писемність на території України мала кілька варіантів. Наприклад, Північне Причорномор'я користувалося абеткою, ідентичною грецькій або римській (латиниці), а східні райони (особливо скіфо-сармати) мали свою оригінальну писемність, відому в науці як сарматські знаки, що були схожі на вірменські й грузинські письмена. Те, що пам'яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні записи вірогідно робилися на навощених дерев'яних дощечках або на бересті — матеріалі, який погано зберігається. Проте, знаходять чимало писарських інструментів, так званих стилів. Добре збереглися графіто, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині. Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку, простих, ліплених вручну, що свідчить про їхнє місцеве походження. Деякі з цих графічних зображень вважають за тавра або тамги (знаки власності) майстрів.

Чимало дискусій у науковому світі викликала діяльність Кирила і Мефодія, з іменами яких пов'язують створення слов'янської абетки. Ґрунтовне дослідження абетки, яку умовно названо кирилицею, зробив український філолог, відомий також як Митрополит Іларіон. Його праця "Слов'янське письмо перед Костянтином" переконливо доводить правдивість оповіді ченця Храбра, який писав, що Костянтин (Кирило) знайшов у Херсонесі Таврійському Євангеліє і Псалтир "руськими письменами писані". Ця подія датується зимою 860—861 pp. Якщо це вже була сформована писемність, то що ж тоді створив Кирило? Це питання не дає спокою вченим ось уже протягом кількох століть.

Існування цієї абетки ще до Кирила доведено також знахідками графіто на стінах Софії Київської, літери зображені там визнано протокирилицею. Крім текстів, відкрито саму абетку, записану, мабуть, давнім книжником для пам'яті. Адже йому, напевно, доводилось працювати зі стародавніми книгами з Ярославової книгозбірні, які були написані такою азбукою. Чим же відрізнялася ця абетка від пізнішого варіанту кирилиці? Вона простіша — має 27 літер, серед яких 23 грецьких і 4 слов'янські (Б, Ж, Ш, Щ). Моравська ж кирилиця у своєму ранньому варіанті мала 38 літер, а в пізнішому — 43. Частина цих букв просто дублювала вже наявні, тому в пізніших руських книгах такі знаки як (юси, глухі голосні, омега) та інші поступово зникали як зайві. Звичайно, багато незручностей для дослідників старої української мови створило саме запровадження старослов'янської (староболгарської), а згодом як її варіант церковнослов'янської мови як літературної. Це не була природна мова, якою розмовляв народ. Проте лексика стародавніх книжок містить багато цікавих відхилень від норм церковно-слов'янської мови І саме такі помилки літописців чи писарів є безцінними перлинами, витягнутими на поверхню з українського мовного моря, з того середовища, в якому жив, до якого належав автор цих помилок.

Літературнамовав Україні у своєму історичному розвитку пройшла кілька досить виразно відмежованих періодів: давня доба охоплює 10 — 13 ст., середня — 14 — 18 і нова 19 — 20 ст. Досить кардинальні зміни в типі літературної мови на межах періодів зумовлені змінами в політичній і культурній історії України.

З прийняттям християнства і поширенням конфесійної літератури функцію літературної мови в Київській Русі стала виконувати старослов'янська мова. Нею переписували релігійні тексти і створювалась література високого стилю. Крім церковного і наукового жанрів існував варіант староукраїнської літературної мови представлений матеріалами приватно-епістолярного характеру, літописами, письменством, до якого чимдалі більше просочуються місцеві риси у словництві, фонетиці, морфології.

Занепад Київської, а пізніше Галицько-Волинської держави переривають традицію давньої доби. Стається розрив між церковною і урядовою мовою. Церковнослов'янська мова зазнає штучної архаїзації, а урядова мова розвивається в напрямі зближення з живою мовою. Після монголо-татарської навали західні і більша частина південно-західних земель Давньої Русі підпали під панування Литви та Польщі. У Великому князівстві Литовському як літературна використовувалася мова "руська", що в основі своїй була староукраїнською літературною мовою княжої доби, але з виразним впливом живих народнорозмовних елементів.Руська мова була визнана у Литві і в Молдавському князівстві офіційною, про що свідчать грамоти 14 — 15 ст., Литовський статут, у якому записано: "А пиcap земьски мает поруску литерами и словы рускими вси листы, выписы и позвы писати, а не иншим языком и словы".

У другій половині 17 — на початку 18 ст. триває жанрова диференціація української писемності (ділова мова — акти міських урядів, універсали гетьманських, полкових, сотенних канцелярій; мова шкільних драм, ліричних пісень, бурлескних віршів, віршованої сатири тощо). З'являється історична проза, козацькі літописи, а в 2-й пол. 18 ст. — різножанрова творчість І. Некрашевича, Г. Сковороди. В усіх стилях і жанрах функціонували обидва типи староукраїнської літературної мови — слов'яноруська (слов'яноукраїнська) і "проста мова". Навіть твори одного жанру писалися або "простою мовою" (літопис Самовидця), або слов'яноукраїнською (літопис Граб'янки). "Проста мова" була наслідком "взаємодії між мовою книжною — слов'яноруською і народною". "Проста мова" різних жанрів і в різних авторів неоднаково засвідчувала вплив живої народної мови. У 18 ст. суспільні, релігійні, культурні умови в Лівобережній Україні спричинилися до того, що обидва різновиди староукраїнської літературної мови занепадають.

Занепад козацької держави після Полтавського бою 1709 р. підірвав нормальний розвиток мови. Під впливом заходів рос. уряду (укази 1721, 1727, 1728, 1735, 1766, 1772 про цензурування мови українських друків, русифікація освіти), а почасти з бажання певних прошарків козацької старшини й вищого православного духовенства ствердити своє становище в Російській імперії твори, писані літературною мовою 17 ст., перестають появлятися друком. Літературною мовою України під російською окупацією в другій пол. 18 ст. фактично, стає російська мова (пізні козацькі хроніки, Сковорода, Капніст, "Історія Русов"). Народна мова в літературі в цей період допускалася лише в творах сатирично-гумористичного, рідше романсово-ліричного жанру. Від середини 18 ст. у Центральній і Лівобережній Україні мовою ділового спілкування стає російська. Староукраїнська книжна мова лише часом використовується як високий стиль у літературі.

  1. Формування сучасної літературної мови.

Однак, незважаючи на заборони українська мова розвивається. 1798 виходить друком "Енеїда" І. Котляревського, від якої умовно починає історію нова українська літературна мова. Два джерела народної мови — розмовно-побутове і фольклорно-пісенне — розбудовуються у творчості наступників І. Котляревського — П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, поетів-романтиків, які своєю практикою збирання українського фольклору, теоретичними настановами вводити рідну мову в культурний обіг, сприяли виробленню норм нової української літературної мови.

Loading...

 
 

Цікаве