WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Сухомлинський про роботу над словом - Реферат

Сухомлинський про роботу над словом - Реферат


Реферат на тему:
СУХОМЛИНСЬКИЙ
ПРО РОБОТУ
НАД СЛОВОМ
Для відродження України, національної свідомості народу, науки й культури велике значен-ня має творча спадщина видатних педагогів і методистів.
Вагомий внесок у розвиток методики української мови зробив Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970).
Педагог справді народний, глибоко національний, Сухомлинський за всієї розмаїтості інтересів і енциклопедичності знань був передусім учителем української мови й літератури.
Головне завдання словесника, за його переконанням, - це виховати в дитини любов до рідної мови. Вчитель повинен зробити рідне слово основою духовного світу дитини. Адже рідна мова - одна-єдина на все життя, тому треба знати, берегти, збагачувати її. У своєму записнику В.Сухомлинський занотовує: "Дві рідні мови - це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До смерті. До останнього подиху". Цими словами видатний педагог висловив своє педагогічне кредо.
Методична спадщина В.Сухомлинського досить багатогранна і глибока: він торкається проблем формування мовної культури як учнів, так і вчителів-словесників, конкретних методичних питань щодо різних мовленнєвих рівнів.
Уся педагогічна діяльність вченого спрямовувалася на те, щоб "життєдайне джерело - багатство рідної мови - було відкрите для дітей з перших кроків їхнього життя"1. У багатьох його працях ("Слово рідної мови", "Джерело невмирущої криниці", "Рідне слово", "Слово про слово", "На трьох китах") знаходимо відповіді на актуальні питання: як навчити дитину сприймати, розуміти слово і вдало використовувати його в усному й писемному мовленні.
Хто серцем відчуває слово й може передати найтонші відтінки людської думки і переживання, той піднімається на сходинку високої людської культури. І навпаки, низька мовна культура збіднює духовний світ людини. Із живої думки і слова "почалося становлення людини: мисль, втілена в слово, підняла нас над природою, над усіма речами і явищами, над епохами і століттями. Слово ввібрало в себе найтонші порухи наших почуттів; в ньому закарбувалася душа, звичаї, традиції, радості і болі народу - всі його духовні цінності, творені століттями".
Оволодіння культурою слова є неодмінною передумовою успішного навчання і розумового розвитку дитини. Слово й думка нерозривно пов'язані. Коли учень учиться висловлювати думку, він обов'язково вдосконалює і мислення. Вираження думки словом дає змогу заглиблюватись у суть пізнаваного.
Тим часом ми нерідко забуваємо про найважливіше джерело знань - довкілля, змушуємо дітей зубрити, тамуючи їхню думку, забуваємо те, чого вчили "єменський, Песталоцці, Ушинський.
Сухомлинський В. Вибрані твори: У 5 т. - Т.З. - С.202. (Далі цитуємо за цим виданням.)
Сухомлинський радить вести дітей до невичерпного й вічно нового джерела знань - у природу: в сад, у ліс, на берег річки, в поле. Звертати увагу на найтонші відтінки кольорів, звуків, рухів. Розкрити дітям людську працю як творчість. Усе це має відображатися в слові.
У Павлиській школі присвячувалися спеціальні уроки таким словам, як зоря, вечір, степ, поле, річка, дзюр-чить, мерехтить, гримить...
Сухомлинський вимагав від учнів копіткої роботи над словом, його значенням та емоційним забарвленням. Він наголошував на тому, що чутливість до змісту і краси мови "виробляється тоді, коли людина розуміє і відчуває гру слова: його внутрішнє змістове багатство, емоційне забарвлення".
Красу слова особливо можна відчути в поезії. Захоплюючись віршем чи піснею, діти чують музику слова, проймаються найтоншими емоційними відтінками рідної мови. Школяр дістає велику насолоду, повторюючи слова, що запали йому в душу. Сухомлинський прагнув, щоб діти відчували й переживали музику поетичного слова. На лоні природи в ті хвилини, коли хлопчики й дівчатка були зачаровані красою навколишнього світу, він читав їм вірші. "Одного разу ми вийшли в поле; перед нами відкрився чудовий вид на став, у глибині якого тріпотіло віддзеркалення верб. Я прочитав дітям рядки з вірша Тараса Шевченка:
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами, над ставами
Верби зеленіють..."
Діти повторювали за вчителем, творячи живий словесний образ. Насолоджуючись красою побаченого, намагалися висловитися так, щоб зазвучала мелодія слова. У такі хвилини душу дитини проймає поетичне натхнення. Діти шукають і знаходять слова для висловлення своїх почуттів, думок, переживань. Зворушити дитяче серце - означає відкрити ще одне життєдайне джерело думки. "Сила цього джерела в тому, - казав Сухомлинський, - що слово відбиває не тільки предмет, явище, дає їм означення в людській мові, а й втілює глибоко особисті сприймання, почуття, переживання".
У дитинстві кожна людина - поет. Але вчитель слушно зауважував, що було б наївним думати, ніби поетичне натхнення приходить як чудесний дар. Душу пробуджує почуття прекрасного. Якщо це почуття не виховувати, учень залишиться байдужим до краси приро-ди і слова. Поетична творчість - найвищий ступінь мовної культури, яка виражає сутність людської культури. Педагог переконував, що поетична творчість доступна кожному і не є привілеєм особливо обдарованих, що вона - таке саме закономірне явище, як малювання, адже малюють усі, через це проходить кожна дитина. "Та поетична творчість стає звичайним явищем у духовному житті дітей лише тоді, коли вихователь відкриває перед дітьми красу навколишнього світу й красу слова. Як любов до музики не можна виховати без музики, так і любов до поетичної творчості не можна виховати без творчості".
Особливу увагу вчитель звертав на виразність, правильність мови. Юнаки й дівчата люблять висловлювати свої думки в бесідах з друзями і, висловлюючись, немовби прислухаються до кожного слова, зважують його повноту, змістовність, виразність. У цьому віці зростає інтерес до краси слова, посилюється емоційна насиченість мови.
Безграмотність, невиразність мови, недорікуватість педагог прирівнював до невігластва: "...Кожне слово
має свій зміст, невміння вибрати потрібне слово - те саме, що замість гостро заструганого олівця на уроці малювання користуватися цвяхом..."
В.Сухомлинський учив дітей замислюватися над словом: що воно означає і коли його краще вживати. Для цього вже в початкових класах учні мали записну книжечку - "Словесну скриньку". До неї занотовували слова, які здавалися цікавими чи незрозумілими. Вчитель потім пояснював дітям значення або емоційне забарвлення слова. У "Словесну скриньку" вміщувалися також звороти, фрази, речення, що сподобалися учневі.
Подорожі до джерел живого слова тривають і в підлітковому віці та в роки юності. Твориться скарбниця рідної мови, а одночасно проходить активний процес розумового, морального й естетичного виховання. Адже слово не тільки розгортає понятійну систему, а й впливає на діяльність емоційної сфери мозку. "Я не уявляю викладання мови, - переконував В.Сухомлинський, - безпоходів і екскурсій по рідному краю, без споглядання картин природи, без вияву почуттів у словах. На березі річки, в полі, біля нічного багаття, в курені під тихий шум осіннього дощу я вчу дітей висловлювати думку про те, що їх оточує. Радію, що моя любов до слова передається дітям, захоплює їхні думки й почуття. Вони
Loading...

 
 

Цікаве