WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лінгвістичний аспект у вивченні звуків мови - Курсова робота

Лінгвістичний аспект у вивченні звуків мови - Курсова робота

Тож, для спілкування мають значення не всі мовні звуки та їх різновиди, а лише основні звуки, або звукові типи, із зміною яких зв'язана зміна значення слів і їх форм. Такі звукові типи називаються фонемами. Фонема — це неподільна звукова одиниця людської мови, за допомогою якої розрізняються значення слів та морфем.

Кожна фонема, як певна мовна одиниця, відрізняється від інших своїми самостійними властивостями, якісно й функціонально протиставляється іншим фонемам. Усі ж фонеми мови творять єдину систему, в якій кожен член протистоїть усім іншим, відрізняється від них. У цій системі виділити будь-яку фонему можна саме тому, що їй якісно й функціонально протистоять інші фонеми.

Наприклад, в українській мові виділяється фонема /а/, бо їй протистоять фонеми /е/, /і/, /и/, /о/, /у/, які відрізняються від неї і артикуляційно, і функціонально: ала/ ела'/, /рак/ /р'ік/, /рука'/ /руки'/, /ма'ма/ /ма'мо/, /сад/ уд/. Звук [н] твердий в українській мові якісно і функціонально відрізняється від [н']м'якого і з цього погляду протистоїть йому, отже, приголосні [н] і [н']становлять в ній окремі фонеми: /стан/ — /стан'/, /лан/— /лан'/, /заго'ну/ /заго'н'у/. Слово везти з дзвінким зубним [з] відрізняється своїм значенням від вести з глухим зубним [с]; таким чином, артикуляційно різні приголосні —дзвінкий [з] і глухий [с] — протистоять один одному й функціонально, тому вони також є окремими фонемами і т. д.

Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, називається головним.

Однак фонема реально існує в мові не тільки із своїми якісно самостійними ознаками, а і з тими, які залежать від різних фонетичних умов артикуляції мовного звука. Залежні, тобто несамостійні, елементи мовного звука творять варіанти, або відтінки, фонеми. Наприклад, в українській мові голосна фонема /е/ в ненаголошеній позиції реалізується також як

и и

[е] або [и]. Реально існуючі в ній ненаголошені звуки [е] й [и],які в наголошеній позиції відповідають голосному [е], і є варіантами фонеми /е/:

и

[ве'сни], [весни'], [висна']. Фонема /о/ в українській мові реалізується не тільки в звукові [о]

у у о о о

(сон, ро'ку, во'рон), але й в [о] (кожу'х), [у](діалектно туб'і',кужу'х) та в [о] середнього ряду (л'он). Усі вони становлять варіанти фонеми /о/. Фонема /г/ у позиції перед глухим приголосним може реалізуватися в звукові [х], який виступає як один з її варіантів (н'і'гот'н'і'хт'і, орфогр. нігті) і який акустично є глухим відповідником до дзвінкового фарингального [г]. В інших позиціях приголосний [х] становить самостійну фонему, яка протистоїть своїм значенням фонемі /г/: (хайгай, хо'лод го'лод).

Крім головного вияву, який можна назвати основним варіантом фонеми, розрізняють три додаткові її варіанти: позиційний, комбінаторний і факультативний. Під позиційним варіантом розуміють звуковий вияв фонеми, що залежить від її позиції в слові, наприклад, вияв у ненаголошеній позиції фонеми

и е и е

/е/ у звуках [е], [и] або [и]: [село'], [ниси'] [ниси']. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /в/ як [у] після голосного перед приголосним або на кінці слова: [вок], [ста].

Комбінаторним варіантом фонеми називають її звуковий вияв, зумовлений впливом сусідніх звуків, наприклад, твердий вияв фонеми /б/ перед /и/ напівпом'якшений перед /і/: [бак], [б'ік]. Комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т'/ у звукові [д'] під впливом наступного дзвінкого приголосного: [молод'ба] та ін.

Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /н'/ (н'іс), хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [н] [ніс]. Це і є факультативний варіант фонеми /н'/.

З усіх варіантів найтиповішим для даної фонеми є основний. Він вимовляється і тоді, коли звук твориться ізольовано від інших мовних звуків. Так, з усіх варіантів фонеми /о/ в українській мові найтиповішим, або основним, варіантом є лабіалізований голосний середнього підняття заднього ряду, який звичайно спостерігається в ізольованій вимові та під наголосом після твердого приголосного, а в ненаголошеній позиції — не перед складом з [у]: [мох], [гора'] 3 усіх варіантів фонеми /е/ основним є той, який твориться в ізольованій вимові та в наголошеній позиції (день, се'стри).

Основний варіант фонеми звичайно й сприймається як соціально значущий елемент звукової мови, здатний розрізнювати значення слів та морфем, хоч реально існують і інші її варіанти, функції яких пізнаються через ототожнювання з основним.

Фонема як найменша лінійно неподільна величина використовується для утворення, розпізнавання й розрізнення морфем і слів. [4, c. 77-78]. У зв'язку з цим говорять про конститутивну та дистинктивну (розрізнювальну) функції фонем. Перша з них полягає в тому, що фонема виступає як одиниця мови, з якої складаються вищі мовні одиниці — морфеми і слова. Цю функцію називають конститутивною (від лат. слова constituere — складати, утворювати). Конститутивна функція пов'язана з творенням одиниць вищого рівня, дистинктивна — з розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць. Дистинктивна (від лат. слова distinguere — розрізнювати, розпізнавати) полягає в тому, що фонема є засобом розрізнювання морфем і слів. Дистинктивна функція може бути розщеплена на перцептивну (розпізнавальну) і сигніфікативну (смислорозрізнювальну). У сфері перцептивної функції звукові одиниці пов'язані відношенням контрасту, а в сфері сигніфікативної — відношенням опозиції.

Дехто сигніфікативну функцію поділяє на смислорозрізнювальну і форморозрізнювальну. Але таке розмежування не має принципового значення, оскільки зміна форми слова також пов'язується зі зміною смислу.

Відомі й делімітативна та кульмінативна функції фонем. Делімітативна (розмежувальна) функція пов'язана з сигнальною вказівкою на межі слів і морфем (пограничні сигнали). Це є можливим завдяки наявним обмеженням на появу певних елементів у мовленнєвому ланцюжку. Так, зокрема, в чеській мові наголос завжди є сигналом початку слова; [ŋ] в англійській — сигналізує про відсутність перед цією фонемою морфемної (словесної) межі; в японській — алофон [д] можливий тільки на початку слова і тим самим служить межі слова, а в інших позиціях фонема <д> реалізується в алофоні [ŋ].

Кульмінативна функція полягає в забезпеченості цілісності та виділеності слова, що досягається завдяки наголосу і сингармонізмові.

Усі ці функції фонеми взаємопов'язані і взаємозумовлені. [3, с. 97].

1.2. Теорія фонеми та фонологічні школи

Складовими елементами фонеми, реально існуючої та відтворюваної одиниці мовленнєвого мислення, є кінема (мiнiмальний фонацiйний елемент), акусма (мiнiмальний акустичний, або аудиційний елемент) та кінакема (цiлiсне уявлення про кінему й акусму в тих випадках, коли їх утворення взаємно обумовлене). Психофонетика, що її учений видiлив як окрему галузь фонології, вивчає фонеми й оцiнює фонетичнi явища з точки зору психології. Термін "звук" є природничо-науковим терміном, звук вивчається, зокрема, у межах антропофонiки i тлумачиться як акустичний результат миттєвої iдентифiкацiї фонеми, яка існує у психіці окремого iндивiда.

Як зазначалося вище, Ян Бодуен де Куртене вперше провів чітке розмежування між звуком та фонемою, визначив критерії виділення фонем, а також окреслив принципи і методи фонологічних досліджень. У теорії фонеми, запропонованій Яном Бодуеном де Куртене, психологічний підхід є домінантним.

Теорія фонеми Я. Бодуена де Кутене стала відомою в середовищі європейських та американських лінгвістів. [1, c. 146]

У межах кожної лінгвістичної школи її тлумачили згідно з провідною концепцією відповідної школи, відтак протягом ХХ ст. теорію фонеми було розглянуто у широкому спектрі підходів – від психологічного і семіотичного до структурного й операціоналістичного. У концепціях провідних лінгвістичних шкіл ХХ ст., що інтерпретували теорію фонеми, для виділення фонеми застосовувався психологічний, семантичний, морфологічний, фізичний і логічний критерії.

Loading...

 
 

Цікаве