WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Динаміка композиційно-сюжетної побудови роману Ґео Шкурупія "міс Адрієна" - Реферат

Динаміка композиційно-сюжетної побудови роману Ґео Шкурупія "міс Адрієна" - Реферат

Маємо зазначити, що у романі тематично-подієвий рівень, спосіб розкриття змісту змодельовано за допомогою таких композиційних засобів: обмежений часопроміжок дії (декілька місяців із життя Франца Каркаша), акцент на подіях (пошуки роботи, страйк, супровід машин до Одеси, зустріч із членами МОДРівського осередку), образи-символи, фрагментарність (романна дійсність – візії), формування художнього світу очима розповідача-споглядача. Письменник у "Міс Адрієні" не тільки створив конфлікт, а й показав шляхи виходу з нього, здатні змінити життя на краще. Дана структура роману зосереджує увагу Ґео Шкурупія на концепції форми, а не змісту, внутрішньому сюжеті (internal), а не зовнішньому (external), притаманному, за визначенням Дончика, "романові жахів", на відміну від внутрішнього – психологічного, "такого, що ставить своєю метою показати життя звичайних людей" [13, 15]. Саме ці чинники характеризували неканонічну прозу, що не уникнула рис реалізму у об'єктивному показі дійсності та достовірності у зображенні. Таким чином, взаємовплив модернізму та реалізму, що був достатньо виразним у романістиці Ґео Шкурупія, свідчив про поступове уповільнення розвитку неканонічної прози автора. П'ять років, що минули від друку "Дверей в день" до "Міс Адрієни", враховуючи швидкість написання романів, виявилися замалими для практичного втілення теоретичних настанов футуриста Шкурупія.

Наступне переосмислення у прозі стосувалось сюжету як предмету зображувальності внутрішнього та зовнішнього оформлення твору. Інноваційні зміст та форма були природними, за висловом Дмитра Чижевського, у зв'язку із "розвоєм української літератури після революції 1917 року, що був зумовлений позалітературними причинами" [9, 517]. Тому, цілком передбачуваною стала дискусія 20-30-их років минулого століття, що виникла навколо сюжету як способу організації художньої трансформації фабули у творі. Представлена у низці критичних публікацій у тодішній пресі, вона якнайповніше увібрала в себе способи пізнання літературних текстів. До участі в дискусії долучились митці авангардного напряму в літературі та представники формального методу у літературознавстві. Свої критичні зауваги висловили і відомі українські критики.

Так, Олександр Білецький у III частині "Вибір сюжету" праці "В майстерні художника слова" зводив поняття до "сукупності дій як зовнішнього, так і внутрішнього порядку" [1, 321]. Критик послідовно відстоював думку, що саме на цих діях побудований твір. Автор "Вибору сюжету" спростовував пошуки сюжетів митцями. Олександр Білецький вважав, що сюжет достатньо лише вибрати, бо щоденні "події поставляють сюжетні схеми скількизавгодно" [1, 322]. Слід наголосити, що з літературознавчими визначеннями Білецького збігалися обґрунтування сюжету митцями деструктивного напряму. Теоретик "лівого роману" Полторацький у праці "Як виробляти роман" звів дану функцію до змістової організації роману, фактичним матеріалом якого було життя. Критик переконаний, що акцентувати увагу треба на гостросюжетовості та "енергійній його композиції". Майк Йогансен, досліджуючи малу прозу, стиль та сюжет у літературі 20-30-х років у книзі "Як будується оповідання", був схильний розглядати означений дискурс із точки зору розроблених теоретичних схем у практичній подачі матеріалу. Свої критичні зауваги Йогансен розпочинав із зовнішньосхожих власних теорій з проголошуваними футуристами "смерті старого мистецтва". Різницю між дійсністю та практикою Йогансен вбачав у відмові від виголошування, з метою "ставити мистецтво на своє місце" [5, 4]. Далі дослідник зосередився на вмінні письменників скеровуватися на подачі форми, бо "мистецькі твори корисні як матеріял пізнання історичності" [5, 12]. Автор небезпідставно писав, що за структурною мотивацією як українська, так і російська літератури тяжіють до "бульварного роману" із шаблонним списуванням.

У свою чергу, Віктор Шкловський у монографії "Мистецтво як прийом", досліджуючи літературний твір, розкладаючи сюжет на елементи, зосереджувався на перипетійному перебігу подій. Інший представник формалізму Борис Ейхенбаум статтею "Формальний метод у мистецтві" звів розуміння художньої форми до процесу її еволюції. Аналізуючи літературний матеріал, автор подав власне осмислення і творів російських футуристів. Беручи до уваги набутки Хлебнікова, Кручених та Маяковського, він зауважив на тенденційних принципах, що продукували злам "сталих традицій і "аксіом" не тільки науки про літературу, а й про мистецтво взагалі" [3, 184]. Серед типових прийомів сюжетоскладання автор насамперед відзначив східчасту побудову, паралелізми, облямування та нанизування. Тобто засоби, використані і у творах українських футуристів, що свідчило про іманентність руху. Аналізуючи здобутки творців авангардного напряму, Ейхенбаум визначав сюжет як поняття, що переходить "у царину конструкції" [3, 193] і вказує на специфічну особливість літературного твору. Досліджуючи поетику футуристів, автор небезпідставно наголошував, що еволюціонування науки не може відбуватися без сюжету як конструкції, матеріалу як мотивування. Дане розмежування і визначало проблему відношення між побутом та літературою. Власне бачення ролі сюжету, без теоретичного контексту літературознавчого визначення, подавав і Ґео Шкурупій у статті "Реконструкція мистецтв". Письменник, декларованими рядками, наголошував, що психологічному й пейзажному жанрові з орієнтацією на село протиставляються міцні фабула та сюжет. Ґео Шкурупій розцінював сюжет та його чинники як фактичний репортажний матеріал, взятий не з вигадки романіста, а з життя.

Таким чином, розуміння сюжету у 20-30-х роках ХХ століття зводилося дослідниками до споріднених критичних зауваг про його застосування у романній прозі шляхом використання життєвого матеріалу, акцентуванні на подієвість та її перипетійний перебіг.

Розглядання останнього роману Ґео Шкурупія "Міс Адрієна" через виокреслений дискурс дає підставу для твердження про відсутність розбіжності між теоретичною налаштованістю та практичним плином. Для подачі матеріалу автор використав актуальну життєву тематику, розставивши акценти на подіях.

Сучасна критика, досліджуючи прозу 20-30-х років ХХ століття, виходячи із контексту аналізованої доби, інтерпретує проблему сюжету художнього твору з позиції "читабельності, уміння зацікавити". Тобто, настанова на гостросюжетність та нову тематику, за слушним зауваженням Андрія Дончика у монографії "Український радянський роман 20-30-х років", підносила українську прозу на новий літературний рівень. У монографії "Основи вивчення сюжету" Левітан та Цілевич окресленне поняття розглядали як вторинну, внутрішню форму динаміки художньої дії твору. На перше місце критики винесли художньо-мовленнєвий елемент. Автори, відштовхуючись від формулювання Гегеля про форму та зміст, схильні подавати сюжет із діалектичної точки зору. За їхнім визначенням, у даних художніх елементах наявне протиріччя (мова не є сюжетом, а сюжет не є мовою) та єдність ("мова породжує сюжет, а сюжет існує завдяки мові" [6, 8]).

Loading...

 
 

Цікаве