WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Комунікативно-прагматичне навантаження займенника у формуванні імпліцитності в драматургійному тексті - Реферат

Комунікативно-прагматичне навантаження займенника у формуванні імпліцитності в драматургійному тексті - Реферат

мовця (Платона), нетерпіння, схвильованість, виражені за допомогою парцельованих конструкцій, акцентування на займенниках (хто, кому) та вигукові ну (що має значення очікування), є маркерами готовності продовжувати комунікацію, вказуючи на небайдужість персонажа (Ліди) до відправника повідомлення (Платона).
Займенники у структурі драматургійного тексту здатні виконувати функцію розгортання діалогу, інтенсифікувати розвиток сюжету, виступаючи відправними точками зародження конфліктності. Розглянемо сегмент:
Мати. Еге ж, еге, не приходив. Чом це його немає так довго? Роботи ж вже з тиждень, як нема. Казала йому, щоб зовсім не виходив. Поки перебісяться оті... як їх... Ще вб'ють, боронь Боже, - вони такі...
Старша дочка. І зовсім еони не такі. А може й такі, та не всі.
Мати. Не всі? Ну да, твій Прокіп там, між ними.
Стариш дочка. І Прокіп, і наш був між ними. А хіба вони лихі?
Мати. Не лихі, а необачні... [22, с.364].
Комунікативна ситуація відображає стан очікування сім'єю повернення батька. Дія відбувається на фоні неспокійних подій; кожен із членів родини по-своєму інтерпретує становище, що склалося, й оцінює творців революції.
У наведеному сегменті носіями імпліцитних смислів є займенники і дейктичні конструкції, на основі яких із тексту "виводиться" нова, додаткова, не виражена явно інформація: оті... як їх; вони такі; вони не такі; такі, та не всі; вони лихі; вони не лихі, а необачні. Вказані номінації сприяють вираженню суб'єктивно-оцінних параметрів осіб, про яких ідеться у сегменті. Комуніканти (Мати й Старша дочка) по-різному характеризують учасників революційних подій, що виражено за допомогою наведених вище конструкцій, у які співрозмовники "вкладають" різний, інколи поляризований зміст.
Так, сполучення оті... як їх; вони такі початково містять приховані компоненти значення "ті, що не заслуговують на повагу", "погані", "ті, що можуть убити'', "ті, що "бісяться", "ті, що швидко "перевісяться". Однак у процесі розгортання сюжету спостерігаємо поступове нівелювання негативних оцінних сем аж до повної їх нейтралізації й заміни іншими, "м'якшими" характеристиками, що все ж несуть відтінок негації. До такого результату "веде" протиставлення твій, наш - всі, чужі. Тобто негативні ознаки, властиві третім особам - "чужим ", - "стираються", коли до їх пере-ліку включаються "свої" - син, брат та коханий (Прокіп), учасниці комуні-кації. Модифікація ключових лексем (оті... як їх; вони такі) веде поступово до їх перекодування (за допомогою заперечення - зовсім вони не такі - "не лихі", "не здатні на вбивство"). Проте таке переосмислення домінантних одиниць відбувається через виділення "своїх" (брага й коханого) серед "чужих" (А може й такі, та не всі), що сприяє приписуванню сем зі знаком "-" останнім ("чужим", "всім") й намаганню виправдати "своїх". Звідси: "чужі", "всі" - "лихі"; "свої" - "нелихі", "необачні".
Внутрішньоформне значення лінгвоодиниці "необачні" прогнозує роз-гортання тексту під певним кутом зору. Містячи імпліцитні семи "ті, що не бачать", "сліпі", лексема "необачні" вводить пласт інформації, можливими імплікаціями з якого є: якщо "свої" і лихі, то не по своїй волі, не навмисне, через необережність, власну сліпоту.
Таким чином, займенники і дейктичні конструкції здатні надавати дійовим особам протилежних оцінних характеристик завдяки нівелюванню одних сем і домінуванню інших.
Вказівні лексеми забезпечують семантичну компресію висловлювання, що сприяє його декодуванню у визначеному адресантом руслі.
Розглянемо приклад:
Катерина: Може, й справедливо говорите, отче. Та вам, пане суддя, не треба так робити, як ви задумали. Справедливо кажете, що крові не треба проливати. "Людська кровця не водиця, проливати не годиться ", як співається у нас. Але скажіть, чи ми проливаємо, чи воші проливають? Хто нападає на. пас, хто грабує майно наше, вбиває дітей і батьків наших, і з димом та пожежами йде до нас?! Чи ж не можна нам боронитися? Чи ж годиться нам опускати руки й з молитвою на устах чекати смерті?! [13, с.70].
Комунікативна ситуація, відбита у драмі Г.Лужицького "Лицарі ночі", представляє становище українців після зруйнування Січі.
Семантичне розгортання мікротексту базується на протиставленні лек-сем ми - вони за посередництвом тотожних дескрипцій:
ті, що нападають;
ті, що грабують;
ті, що проливають кров;
ті, що вбивають дітей і батьків;
ті, що йдуть з димом і пожежами
Вказані конструкції імпліцитно представляють росіян, а тому лінгвоодиниця вони, використана автором, є іманентною і не потребує семантизації у канві драматургійного тексту.
Комунікативне навантаження, що виступає релевантним, суттєвим у сегменті, несе вказівка хто, що конкретизуються семантичним наповненням займенника вони.
Отже, дейктичні лексеми служать для конденсації висловлювання, декодування якого вимагає наявності певної тезаурусної бази у сприймана інформації.
Займенники у структурі драми сприяють конденсації висловлювання; виступають важливими засобами характеристики та самохарактеристики дійових осіб, проектуючи смислове розгортання тексту, наповнюючи образну систему яскравою оцінною тональністю. Розглянемо приклад:
Мазайло
- Я вже не Мазайло. Мокій
- Ти вже не Мазайло?
- Дак хто ж ти тепер? Хто?
- Мазайло
- Я? Я тепер поки що ніхто, але я буду... [ 10, с 123] Домінантними у наведеному сегменті виступають лексеми хто -
ніхто, на протиставленні яких ґрунтується інформаційне наповнення тес-тового простору. Ці лінгвоодиниці сприяють створенню проблемної ситуації, виявляючи прихований потенціал образу головної дійової особи (Мазайло), передаючи ідею драми найбільш експресивним і економним шляхом. Вони "формують особливу інформативну ємність образу, і, як наслідок, значний обсяг імпліцитної інформації (когнітивної і суб'єктивно-оцінної, експресивної"" [6, с.6].
У комунікативній площині драми відображено події, що відбувалися в період так званої українізації. Головний герой (Мазайло) - противник цих процесів, який заперечує все українське і навіть змінює своє прізвище на російське.
Відправною точкою для адекватного декодування сегмента є лексема хто. Належачи до розряду питальних займенників, вона концентрує увагу на предметі мовлення, акцентує на певних, притаманних йому параметрах. Уживаючись двічі у репліці Мокія Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто?, згадана лінгвоодиниця допускає широкий спектр імплікацій, можливими з яких є: раніше головна дійова особа (Мазайло) була кимсь, тобто важливим; з певних причин персонаж втратив те, що було притаманне йому раніше. На таку інтерпретацію фрагмента "працюють" слова вже, тепер та поки що, які служать своєрідними каталізаторами, здатними скерувати рецепцію у визначене автором русло. Вони вказують на контрастність зображуваних подій, відсилають до минулого.
Репліка Мазайла у відповідь Я? Я тепер поки що ніхто, але я буду... виступає епіцентром семантичного розгортання, підтверджуючи висловлене припущення. Займенник//, вжитий мовцем двічі, характеризує дійову особу (Мазайла), "приписує" йому "розуміння своєї індивідуальності, неповторності" [19, с.31]. Таке трактування співвідноситься з інформацією про роль учасника спілкування (Мазайла) в акті мовлення: якщо персонаж раніше був кимсь; людиною, з якою рахувалися, до думки якої прислуха-лися, то після зміни прізвища образ головного героя втрачає позитивні аксіологічні виміри, набуває параметрів невизначеності (ніхто) аж до рецепції його у протилежному ракурсі:
Наведені приховані смисли реалізуються у контексті: у житті дійової особи (Мазайла) відбуваються зміни, у результаті яких вона втрачає все: високу посаду, повагу близьких.
Механізм формування образності ґрунтується на компресії висловлення за рахунок дейктичних конструкцій та використанні протиставлень, наслідком взаємодії яких є поява оцінних вимірів, а звідси - збільшення обсягу інформації, кваліфікованої як латентної.
Отже, займенники та дейктичні конструкції виступають важливими засобами формування прихованого смислу в драматургійному тексті. Вони виявляють нову інформацію, для одержання якої необхідні додаткові мисленнєві зусилля реципієнта. Наведені одиниці сприяють компресії вислов-лення, множинній інтерпретації як окремих образів, так і тексту загалом, виконують функцію розгортання діалогу, "працюють" на створення образ-ності, служать для характеристики та самохарактеристики дійових осіб, надаючи їм протилежних аксіологічних вимірів, здатні набувати у кожному окремому випадку інших, іноді протилежних смислів, що "працюють" на розкриття змісту тексту, проектують його семантичне наповнення.
Loading...

 
 

Цікаве