WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Комунікативно-прагматичне навантаження займенника у формуванні імпліцитності в драматургійному тексті - Реферат

Комунікативно-прагматичне навантаження займенника у формуванні імпліцитності в драматургійному тексті - Реферат


Реферат на тему:
Комунікативно-прагматичне навантаження займенника у формуванні імпліцитності в драматургійному тексті
У тексті розкривається функціональне навантаження займенників та займенникових конструкцій у формування імпліцитного смислу в драматургійному тексті.
Ключові слона: імпліцитна інформація, займенник, драматургійний текст.
Всебічне осмислення художнього тексту вимагає врахування всіх складових, що його формують, зокрема й імпліцитних, одним із різновидів яких на лексико-граматичному рівні є займенники та займенникові конструкції. їх функціональна вага полягає насамперед у здатності максимально конденсувати латентні компоненти, закодовані у слові. Вони - важливі елементи, через які дешифрується текст.
Проблема займенника знайшла своє відображення у низці праць вітчизняних та зарубіжних лінгвістів (І.Р.Вихованець, М.А.Жовтобрюх, А.П.Загнітко, І.К.Кучеренко, М.І.Откупщикова, О.В.Падучсва, Т.А.Папенкова, О.В.Петрова, О.М.Селиверстова, О.М.Старикова та ін.), проте і сьогодні їх інтерпретація характеризується контроверсійністю. Найбільш суперечливим є питання семантичної своєрідності займенників, яке мовознавцями трактується по-різному. Так, стосовно наявності/відсутності значення існують три основні підходи: займенники не мають значення, що і визначає їх специфіку; займенники не мають постійного значення, воно міняється в кожному акті мовлення; займенники не відрізняються від інших мовних знаків у плані нестійкості, непостійності значення; їх своєрідність полягає у тому змісті, яке виражає це значення [19, с.27]. Автори "Граматики української мови" вважають, що згадані одиниці "позбавлені семантичної конкретності, бо змістову ознаку можуть передавати лише в контексті" [2, с.99]. Такої позиції дотримувався і М.А.Жовтобрюх, наголошуючи, що "займенник виконує свою вказівну функцію, пізнається тільки в контексті" [7, с.20].
Багато уваги приділялося і займенникам як носіям латентного смислу. Так, К.Г.Крушельницька, аналізуючи мовну імпліцитність, визнає їх "одним із найуніверсальніших її засобів" [цит. за 14, с 14]; В.Х.Багдасарян, виділяючи дев'ятнадцять способів існування імпліцитного, розглядає серед них займенник, вказуючи, що він "виступає як свого роду змінна, і лише при використанні, на основі контексту, під нього підкладається певне значення" [1, с.29]; О.М.Старикова, досліджуючи займенники як лексичні індикатори імпліцитної предикативності, акцентує: "семантична розкладність висловлення, до складу якого входять займенники, безпосередньо пов'язана і зумовлена особливістю семантичної структури цих займенників" [20, с.91]; О.В.Петрова вважає, що "у художньому тексті займенник набуває додаткового значення, перетворюючись в емоційно-образну одиницю" [18, с.33]; Т.А.Папенкова, вивчаючи функціонування займенників, зауважує: "між займенниками і співвідносними з ними фрагментами тексту встановлюється двосторонній взаємозв'язок, який виявляється в тому, що, з одного боку, займенники наповнюються змістом цих сегментів, а з іншого, вони починають передавати ті чи інші відношення між елементами контексту" [17, с.З]; М.І.Откупщикова наголошує на тому, що "семантичний потенціал дейктичних слів дуже високий; специфіка семантики займенників полягає в її функціональному характері, зумовленому роллю цього класу в синтаксисі зв'язного тексту і в його семантиці" [15, с.5]; О.В.Падучева акцентує на використанні займенників у мові з метою референції [16, C.133]
Як бачимо, займенники та займенникові конструкції часто потрапляють у поле зору науковців, однак питання специфіки реалізації ними значення у художньому тексті, зокрема у драматургічному, все ще залишається відкритим.
Основою ідейно-тематичного змісту драми є сукупність комунікативних відношень персонажів. Останні зображаються такими, що діють, виявляючи свою енергію [12, с.77], тобто здатні до самохарактеристики, яка може бути виражена експліцитно або імпліцитно. Висловлюємо припущення, що займенники та дейктичні сполучення є домінантами, здатними максимально конденсувати приховані смисли висловлення, виявляти додаткові відтінки значення лише у конкретній ситуації спілкування, сприяючи розгортанню сюжетної лінії, формуючи аксіологічну рамку повідомлення. Тому важливим є з'ясування функціонального навантаження дейктичних одиниць у формуванні прихованої інформації у драмі.
Здатність одного з компонентів (займенника) імплікувати зміст інших може скорочувати структурний обсяг висловлювання, не змінюючи його інформаційного навантаження [20, с.25]. Наприклад:
В хаті молодого хлопця. Дівчина в гостях, його мила, не коханка, не заручена, - мила. На столі великий портрет, прикрашений квітками, портрет ' гарної молодої дівчини, не тої, що в гостях. Ніжна сцена [21, с 112].
Епіцентром семантичного розгортання у наведеному сегменті є вказівні займенники. Акцентуючи увагу на лінгвоодиниці "не тої", автор тим самим протиставляє її іншій молодій особі - тій, що в гостях.
Імпліцитними компонентами семантики номінації "не та" виступають: "інша", "та, що якось відрізняється", "та, що протиставлена комусь".
У наведеній ремарці міститься натяк на подальший розвиток подій, на те, що драма будуватиметься на протиставленні "та"- "інша", "не та". Розгортання сюжету підтверджує таке припущення, тобто ключем до розуміння наведеного сегмента й тексту в цілому виступає вказівний займенник "не та", імпліцитні компоненти семантики якого сприяють конденсації висловлювання, виконують образотворчу функцію, а також с тим матеріалом, на базі якого формується і "виводиться" з тексту нова інформація.
Розглянемо ще приклад:
Хлопець: Ти знов якась така...
Дівчина: Ні, ні, зовсім я не "якась така ". Ти ж мене любиш тепер, чого ж мені ще? [21, с 124].
Ключовим у наведеному сегменті виступає сполучення "якась така". Ді-йова особа (Хлопець) акцентує увагу на неозначеному займеннику "якась", що є визначальними при формуванні імпліцитного компонента семантики.
Відображаючи невизначеність, неоднозначність, лексема "якась'' містить приховані семи: "незрозуміла", "задумана", "засмучена", "стривожена ", "зніяковіла" тощо.
Враховуючи пресупозиційні (фонові) знання обох учасників комунікації, можна припустити, що номінація "якась" вжита для уникнення катего-ричності, а також для непрямого звинувачення - прийому, де досить широ-ко використовуються неозначені займенники, які володіють великою перлокутивною потенцією [4, с.125].
Використовуючи номінацію "якась", адресант свідомо прагне уникнути негативних , небажаних, образливих для адресата характеристик, водночас дозволяючи йому "вкласти" у наведену лексему "свій" смисл.
Про те, що інтенції мовця досягають мети, адекватно сприйняті, свідчить реакція слухача: "Ні, ні, зовсім я не "якась така".
Займенники у структурі драми сприяють множинній інтерпретації тексту, розкривають глибинні смисли, закладені в ньому. Розглянемо сегмент:
Платон. Так, я мрію про операцію власного серця.
Піди. Визахворіли?
Платон. І. здається, безнадійно.
Ліда. Цікаво, хто буде той хірург... Кому ви довірите власне серце?.. Ну, відповідайте, Платоне. Я чекаю.
Платон. Тому, хто ненавидить хірургів [9, с 118].
Інтенція, яку намагається реалізувати дійова особа (Платон) у наведе-ному сегменті, - спроба повідомити співрозмовницю (Ліду) про свої почуття, підштовхнути її до бажаних для адресанта дій. Розгортання сюжету "стимулюється його лексичною структурою, відбувається у свідомості адресата і є його реакцією на текст" [3, с.6].
Основне комунікативне навантаження у фрагменті несуть засоби лек-сичного (лексико-граматичного) рівня - займенники та займенникові кон-струкції, здатні конкретизувати й водночас модифікувати семантичне на-повнення висловлювань персонажа (Платона) у рецепції сприймача інфор-мації (Ліди). Епіцентром інформаційного розгортання є лексема хто, а також описова формула той хто, які, введені в репліки Платона, імплікують у контексті ряд прихованих смислів:
Герой (Платон) закоханий;
він вважає, що його почуття безнадійні;
об'єктом кохання є особа, яка ненавидить хірургів;
З контексту зрозуміло, що ненавидить хірургів Ліда.
Сполучення той, хто, відбиваючи категорію відомості/невідомості [17, с.7] сприяє, з одного боку, невизначеності образу особи, на яку спрямована ілокутивна мета мовця, з іншого, - за допомогою непрямого інформування підкреслюється важливість розуміння дійовою особою (Лідою) латентного смислу, закладеного в тексті: "той, хто " -я (Ліда).
Однак висновкова теза "Платон - хірург", звідси: "Ліда його ненавидить" спростовується у процесі аналізу сегмента: цікавість дійової особи (Ліди), намагання одержати більше інформації у
Loading...

 
 

Цікаве