WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Імплцитність у її стосунку до мовної норми - Реферат

Імплцитність у її стосунку до мовної норми - Реферат


Реферат на тему:
Імплцитність у її стосунку до мовної норми
У сучасному мовознавстві при розкритті сутності імпліцитності простежується тенденція розрізняти її вузьке і широке розуміння. Деякі дослідники при цьому твердять відповідно про її мовне і психологічне трактування (8. с.389). Інші пропонують "розрізняти два види імпліцитності: вузьке розуміння імпліцитності як чисто мовного, точніше граматичного явища, і широке розуміння імпліцитності як явища екстралінгвістичного, що має однак безпосередній стосунок до лінгвістики тексту" (13, с 109). Але вказане розмежування не супроводжується очікуваною послідовністю визначення імпліцитності і не усуває дискусійності, яку спостерігаємо у лінгвістичних працях стосовно того, що в мові варто вважати проявами імпліцитного, а що не належить до них. З огляду на це розглянемо деякі проблеми, розв'язання яких стосується з'ясування теоретичних засад мовознавчого дослідження імпліцитності. Йдеться насамперед про зв'язок останньої з мовною нормою, бо саме на відштовхування від поняття нормативності лінгвальних фактів подекуди спирається розкриття згаданого вузького розуміння імпліцитності. Зокрема, К.Крушельшщька зазначає, що "з лінгвістичного погляду доцільно вважати імпліцитними такі вирази, які протиставляються "повним" виразам у плані мовної норми (мабуть, сюди потрібно включати і частотність як один із її критеріїв), творячи з ним синонімічні ряди" (8, с.389). Незважаючи на слушність зіставлення імпліцитних мовних величин із їх "повними" відповідниками, що виступає важливим моментом осмислення прихованості перших, у цілому визначення критерію імпліцитності у наведеному твердженні не відзначається достатньою чіткістю і виглядає дещо звуженим.
Насамперед виникає питання, що являє собою "повнота" висловлювань, яка протиставляється імпліцитності їх синонімів? Крім того, із визнання цієї своєрідної "повноти" одних висловлювань випливає знову ж таки не зовсім виразна "неповнота" імпліцитних величин. Це, можливо, пояснюється тим, що критерій виявлення імпліцитності висловлювань, запропонований К.Крушельницькою, передовсім стосується окремих випадків прихованості в синтаксисі, а саме: еліпсів, різних типів односкладних речень (див. 8, с.389).
Так, певні види еліпсів можна зіставляти з їх звичайними повними еквівалентами, які часто встановлюються з контексту, наприклад; Зовсім нема ніяких! (В.Винниченко) = [У мене] зовсім нема ніяких [дітей]! У цьому випадку відновлені нами складники речення містяться в іншому висловлюванні, яке в тексті передує аналізованому: Можеш сказати своїй Труді, що в мене нема дітей (В.Винниченко).
На відміну від подібних еліптичних конструкцій, стосовно односкладних речень аналогічне зіставлення виглядає по-іншому. Зауважимо, що здебільшого такі речення мовознавці визнають повними. Тим самим виникає можливість некоректного терміновживання, коли доводиться зіставляти імпліцитні односкладні речення, що вважаються повними з відповідними їм уже неімпліцитними, але також повними взяти прикметник "повний" у наведеному раніше твердженні в лапки, що вказують на певне не зовсім властиве для лексеми значення, яке дослідниця, проте, не розкриває.
У зв'язку з цим розглянемо окремі приклади односкладних (далі одноядерних) речень, зокрема номінативних. Так, висловлювання на зразок: Вечір. Ніч. (П.Тичина) можна співвідносити з двоядерними величинами: Настав вечір. Настала ніч. Таке зіставлення вказує на те, що повнота двоядерних висловлювань полягає в експліцитному вираженні обох компонентів їх семантичної структури - предикатного й актантного. А остання, зрештою, відповідає логічній структурі судження з його суб'єктом і предикатом, які в цьому випадку експліцитно виражені у зовнішній формально-дексичній будові висловлювання.
У номінативних реченнях подібної вербалізації обох згаданих компонентів синтаксичної семантичної структури не спостерігаємо. Ця особливість спричиняла й спричиняє певні труднощі класифікації таких конструкцій. Тривалий час номінативні речення вважали неповними двоскладними. В сучасному синтаксисі по-різному підходять до визначення у складі номінативних речень граматичних семантичних ф5гнкцій називного відмінка іменників. Українські синтаксисти поділяють погляд, за яким тут суб'єктне значення цього відмінка злите зі значенням предикатної ознаки (11, с.246). Отже, йдеться про синкретизм, суміщення синтаксичної семантики, властиві для імлліцитного характеру її вираження. В еквівалентних структурах вона виражається експліцитно, розчленовано.
Номінативні речення можуть містити особливі експліцитні форми, часові та локативні, що характеризують ситуацію в цілому. Порівнюючи подібні конструкції (Надворі дощ) зі структурами без таких поширювачів (Дощ), мовознавці трактують перші як повні номінативні речення, а другі - як неповні (там само, с.253). Додамо, що домислюватися вказані поширювачі можуть із контексту, в якому шляхом опису локалізується певна конкретна ситуація: На майдані пил спадає, Замовкає річ... Вечір. Ніч. (П.Тичина). А домислювання, що спирається на контекст, ситуацію, - це також ознака, що характеризує імпліцитні висловлювання.
Принагідно зауважимо, що О.Потебня, розглядаючи певні типи безособових речень, також одноядерних, указував на випадки контекстного відтворення суб'єкта безсуб'єктного присудка, наводячи приклад: [...] Злосопротивна хвилечка хвиля вставає, судна козацькі - молодецькі на три части розбиває: Перву часть ухопило - у біларапьску землю занесло [...] (10, с.327-329).
Із викладеного випливають певні висновки. По-перше, виявлення можливих прихованих компонентів синтаксичної семантики у висловлюваннях відповідної будови часто здійснюється шляхом їх зіставлення зі смисловими еквівалентами, в яких повністю експлікуються вказані компоненти. Причому імпліцитні висловлювання можуть становити собою похідні конструкції. Так, серед рис номінативних речень виділяють те, що вони є реченнями "не первинного типу, а наслідок різноманітних перетворень двоядерних речень" (11, с.242). За Ш.Баллі, "в індоєвропейських мовах "іменне речення" становить імпліцитну форму дієслівного речення" (1, с 179). Інакше кажучи, одноядерні структури
синтаксичній системі мови.
По-друге, протиставлення певних висловлювань їх смисловим еквівалентам із повністю експлікованими компонентами семантичної структури засвідчує, що воно не виступає тільки
Loading...

 
 

Цікаве