WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль займенників у формуванні імпліцитних смислів (на матеріалі драматургійних текстів М.Куліша, В.Винниченка, С.Черкасенка) - Дипломна робота

Роль займенників у формуванні імпліцитних смислів (на матеріалі драматургійних текстів М.Куліша, В.Винниченка, С.Черкасенка) - Дипломна робота

тлумачиться у співвідношенні з повнозначними частинами мови: "Своєрідність займенникових слів полягає у тому, що вони заступають відповідні частини мови, стаючи лексико-семантичними еквівалентами іменників, прикметників, числівників або прислівників" [7, с.35].
Проте денотативне призначення мовного знака полягає в тому, щоб повідомляти щось про явища, описувані у висловленнях. Займенники співвідносяться з цілими денотативними полями (хто? - запитання про будь-яку особу, я - характеризує будь-яку особу як індивіда й адресата мовлення з погляду його одиничності). Займенники задають той чи інший рівень характеризації актанта ситуації, тому цілком можливо говорити про наявність лексичного значення займенників, але вони не містять у собі інформації, що відповідає цьому рівню представлення. Замість цього вони або відсилають до того елемента контексту, або ситуації, який може додати якісь відомості, або вказують на несуттєвість цих відомостей або відсутність їх у мовця. Ця інформація не належить самому значенню, а тому її мінливість у різних актах мовлення не свідчить про мінливість самого значення. "Різниця між значенням і денотатом полягає не стільки в їхній "матеріальній" природі, скільки в тому, що виступає як об'єкт опису, а що - як засіб, за допомогою якого цей об'єкт описується. У значенні займенника денотатом виступає конструкт, узагальнення"[31, c.133].
Якщо розглядати власне значення займенників, тобто ту інформацію, яку займенники передають про свій денотат (референт), то легко побачити, що це значення не залежить ні від контексту, ні від ситуації: в "характеристику", яку займенники дають актанту ситуації, може входити вказівка, наприклад, на ту роль, яку даний актант відіграє в акті мовлення, проте сама ця вказівка не змінюється від контексту або ситуації. Навпроти, якщо розглядати ті додаткові конкретні знання, які необхідні для ідентифікації денотата, скажімо, - встановити час, визначений прислівником зараз, у якомусь окремому випадку його вживання, то можна побачити, що значення займенника змінюється залежно від контексту і ситуації [31, с.9].
Така опозиційність у поглядах спричинена традиційним розмежуванням сфери мови і сфери мовлення. І знімається під синкретичним кутом зору - способом розгляду цих просторів (мови і мовлення) за умови рівноправ'я.
Характерною рисою представників різних поглядів є розшарування займенникової семантики. "Займенникові слова мають певні значення, структура яких складається з елемента вказівності й ознак, що відображають характеристики явищ із погляду їхньої співвіднесеності з мовцем" [7, c.47]; Розуміння займенникового значення відбувається "за зараховував лише предметно-особові займенники та як горизонталлю" і "за вертикаллю". "За вертикаллю" визначається категорійне значення, тобто співвіднесеність з іменником, прикметником, числівником, прислівником, "за горизонталлю" - семантичний розподіл займенників відбувається на основі розрядового значення, тобто закріпленістю знака за певним змістом об'єктивної дійсності [34, c.53]. Так, займенник він має розрядове значення предметно-особової вказівності та категорійне значення - предметність (без диференціації на істоту та неістоту), співвідносну з іменником.
Ще однією особливістю даного підходу є розташування займенників "за горизонталлю", яке представляє собою займенниковий ряд, вершиною кожного з яких є питальний займенник, оскільки саме він має здатність виступати як протичлен в опозиції: питальні - позитивні займенники. Приклад займенникового ряду з верхівкою хто: хто, я, він, вона, воно, вони, той, цей, будь-хто, хтось, дехто, кожний, всякий, інший. Таким чином, Є.М. Сидоренко визначає різноспрямовану семантику займенників.
Спроба подати займенникове значення у вигляді двокомпонентної структури належить О.М.Селіверстовій:"В значення входять тільки: 1) вказівка на рівні характеризації; 2) інформація про те, де шукати і чи шукати взагалі недостатні відомості" [31, c.11]. Тобто, за О.М.Селіверстовою, у семантиці займенників існують постійні рівні, які не змінюються від конкретизують перші. Отже, значення займенників має два шари: 1) займенники задають рівень характеризації актанта ситуації, представляють його або як особистість, або як члена класу; 2) займенники вказують, чи можна одержати з контексту або ситуації відомості, які розкривають задану характеристику, і за вказівки на наявність такої можливості містить у собі відсилку до того чи іншого елемента контексту або ситуації, які поповнюють недостатні відомості. Обидві ці частини значення (і характеризація, і відсилка) достатньо стійкі.
Під терміном "значення" розуміється спосіб вказівки на денотат, те як денотат буде представлений у його означенні даним мовним знаком. На думку деяких вчених, значення займенників не збігається з загальним розумінням значення. Тоді виникає питання: чи універсальне поняття "значення"? Чи воно достатнє для категоризації всієї системи мови?
Синкретичні ознаки, які Є.М.Сидоренко поклала в основу значеннєвої концепції займенника, визначення О.М.Селіверстовою двокомпонентності значення займенників наближають до усвідомлення недостатності поняття "лексичне значення" для визначення всіх особливостей семантики займенників і семантики загалом.
Н.Ю.Шведова розширила поняття "значення" до поняття "смисл", зважаючи на те, що під значенням займенника розуміється конструкт, узагальнення.
Значення займенника містить у собі конструкт, узагальнення, а тому цілком можливе існування поняття займенникового смислу, в який і входить значення. Основою всього займенникового класу слів виступають "вихідні займенники", в яких зосереджені "елементарніі водночас глобальні поняття - про істоту, про предмет (тобто про все неживе матеріальне, а також про все те, що можна уявити собі як деяку чуттєво або розумово сприйнятну реалію), про приналежність, про ознаку, що відкривається, сприймається, приписується або існує, про час (власне час або точки його відліку або умовного спину), про простір (власне простір і його спрямування, початок і межу), про кількість (власне кількість і її міру), лічбу, про обставину, що супроводжує ситуацію або її створює, про саму ситуацію, зовнішню або породжену чиїм-небудь внутрішнім станом, врешті-решт, про пов'язаність ситуацій або обставин за причиною або метою" [36, c.54]. Отже, постає нове розуміння займенникової семантики, яке представлене у вигляді мовного смислу.
О.М.Селіверстова, досліджуючи семантику особових займенників, визначає, наприклад, що займенник "я" визначає індивіда в його одиничності. Вона протиставляє квантор одиничності і квантор всезагальності [31, с.51], проте не вживає термін "мовний смисл" і не покладає ці принципи в основу займенникової семантики.
Система займенників, що характеризується чіткістю та глибиною своєї будови, за своєю природою самодостатня, вона звернена, водночас, до всіх інших класів слів та з ними взаємодіє. "Роль займенників у мові виходить далеко за межі будь-яких граматичних класів... вони означають смисли, що входять до глобальних понять матеріального й духовного світу, поглиблюють, диференціюють, зіставляють і сполучають ці смисли" [36,
Loading...

 
 

Цікаве