WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль займенників у формуванні імпліцитних смислів (на матеріалі драматургійних текстів М.Куліша, В.Винниченка, С.Черкасенка) - Дипломна робота

Роль займенників у формуванні імпліцитних смислів (на матеріалі драматургійних текстів М.Куліша, В.Винниченка, С.Черкасенка) - Дипломна робота

синтаксичних вимог до антецедента. Зворотний займенник характеризується обмеженнями на синтаксичний зв'язок з антецедентом: відсилає до суб'єкта того предиката, якому підпорядкований займенник. Відносні займенники поєднують анафоричну функцію з вираженням підпорядкування підрядного речення, до складу якого вони входять, головному. Як анафоричні, тобто для виконання анафоричної функції, можуть вживатися й вказівні займенники. Межа між анафоричними і власне дейктичними нечітка [16, c.243].
Кореферентність - у простому випадку - це відношення між займенником та його антецедентом, заякого і займенник, і його антецедент співвідносяться з одним і тим самим предметом об'єктивної позамовленнєвої дійсності.
О.В.Падучева вважає, що анафоричний зв'язок може бути некореферентним: "Не виражають кореферентності вказівні займенники, які ідентифікують якісні характеристики (такий)" [26, с.137]. Принцип кореферентності є фундаментальним, оскільки відображає зміст анафори як мовного феномену, а численні випадки "анафори без кореферентності" можна зняти за рахунок уточнення поняття кореферентності. Більшість складних випадків у інтерпретації анафоричних одиниць виникає там, де порушується взаємооднозначне співвідношення між текстом і смислом. Усвідомлення цього факту призвело до появи в лінгвістиці тенденції розглядати кореферентність не як відношення між елементами тексту, а як відношення між елементами смислу, анафоричні одиниці за тако го підходу розглядаються як один із засобів кодування в тексті відношення кореферентності.
О.В.Падучева на матеріалі займенників 3-ої особи наводить приклади, в яких констатує порушення кореферентності, проте ці приклади швидше за все свідчать про те, що автори намагаються представити кореферентними ті ситуації, які об'єктивно такими не постають [31, с.38]; заперечення наявності конкретного індивіда, який би відповідав конструкту певного індивіда, та займенник відносяться до того ж самого денотата, тобто в цьому разі до конструкта члена певного класу: У нас ще немає доказів існування цього явища, але вони з'являться при подальшому дослідженні. Заперечення наявності конкретного індивіда - доказів не свідчить про відсутність кореференції із займенником вони, оскільки заперечується наявність конструкта, а не сам конструкт, а якщо конструкт існує, то займенник вони й індивід, який задовольняв би дескрипцію докази, відносяться до того самого денотата, тобто в цьому разі до конструкта члена класу докази. Так само можна розглянути ще один приклад, для якого характерне явище кореферентності, проте О.В.Падучева заперечує цей факт: Хто обраниця Жана Маре і чи існує вона взагалі - невідомо. Денотат іменної групи обраниця Жана Маре - конструкт, який відповідав би даній дескрипції. Займенник вона має той самий денотат. Таким чином, підтверджується кореферентність першої і другої частини речення, оскільки в першій частині ставиться питання про те, хто відповідає даному конструкту, в другій частині - чи відповідає хто-небудь йому взагалі [31, c.121].
Другий тип займенників - займенники з вказівкою на денотативний статус, або кванторні.
Семантична структура речення може бути представлена у вигляді композиції предиката і групи аргументів (актантів). Центральним у цій системі є поняття квантифікації, тобто ступеня входження класу будь-якого з аргументів до класу предиката. Квантифікація може бути абсолютною (Всі учасники конференції зареєструвалися) або відносною (Деякі учасники конференції зареєструвалися), стверджувальною (Всі учасники конференції зареєструвалися) або заперечною (Ніхто з учасників конференції не зареєструвався). Семантичні показники, які відповідають тому чи іншому ступеню входження аргументу до сфери предиката, називаються кванторами. Виділяються наступні референційно-семантичні розряди, які виражають денотативний статус: 1) займенники невизначеності ( наприклад, якийсь), які відсилають до об'єкта, який невідомий мовцю; 2) слабовизначені (деякий), які відсилають до об'єкта, який відомий мовцю, але невідомий слухачу; 3) екзистенційні (який-небудь), які не індивідуалізують об'єктів; 4) універсальні (всякий), які вживаються в твердженнях, що стосуються всіх об'єктів певного класу; 5) заперечні (ніякий), які вживаються в реченнях, що заперечують наявність певної якості у всіх об'єктів будь-якого класу; 6) питальні займенники, які, крім власної функції, висловлюють також іллокутивну функцію питання [26, с.134].
Незважаючи на таку "табличну" класифікацію, займенники все одно не вдається чітко розмежувати за поданими розрядними значеннями. Такий прагматичний погляд на природу існування займенників і така прагматична класифікація не може цілком розкрити саме значення займенника, а тому й задовольнити лінгвістів, які намагаються знайти спільну семантичну ознаку та довести правомірність існування цього класу слів, оскільки знову, як і при перших двох спробах, значення зводилося до функціональності. Це відбувається ще й тому, що термін "прагматика" має надзвичайно широке вживання, він ще не одержав достатньо чіткої інтерпретації і тлумачиться різними лінгвістами по-різному [34, c.56]. Нечіткість, коливання в уживанні терміна значною мірою зумовлені тим, що розмежування семіотики, на семантику, синтактику й прагматику не повністю відповідає природі й сутності мови перш за все тому, що в рамках цієї класифікації не визначено місця вченню про значення (семантика в теорії Ч.Морриса - це вчення про відношення мовних знаків до об'єктів дійсності, а не власне значення) [31, с.30].
Займенники не можна визначити лише як слова, значення яких зводиться до вказівки на відношення учасників комунікації до акту мовлення. Розглянемо займенник "я". Якби значення цього займенника зводилося б тільки до вказівки на відношення учасників в акті мовлення, тоді тотожним значенням було бзначення висловлювання автор даних слів. Проте це не так, оскільки через певні традиції займенника "я" уникають, замінюючи його на подібні висловлювання. Ця стилістична функція ґрунтується саме на різниці у значеннях цих мовних засобів. Значення займенника "я" полягає в характеризації учасника події як індивіда, особистості і складає основну відмінність "я" від представленого мовного засобу. Загалом особові займенники характеризують мовця або слухача як індивіда.
У мовознавстві існує погляд, що "займенникові слова звичайно позбавлені лексичного значення, тому що вони поза ситуацією, контекстом не відображають, не називають жодних об'єктів навколишньої дійсності… [значення] у займенникових слів - змінне, повністю залежне від контексту" [7, с.185]; "Слово-назва - самодостатній для досягнення референтної означеності знак. Слово-вказівка - знак, який забезпечує референтну означеність за підтримки контексту і реальної ситуації. Отже, слово-назва, референтом якого є клас однорідних предметів, а не одиничний представник класу, виконує свою відображальну функцію самостійно. Слово-вказівка для виконання відображальної функції потребує підтримки контексту і ситуації" Є.М.Сидоренко визначає "прономінальний" спосіб відображення дійсності, за якого слово не має "речового" змісту. Семантика займенникових слів
Loading...

 
 

Цікаве