WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль займенників у формуванні імпліцитних смислів (на матеріалі драматургійних текстів М.Куліша, В.Винниченка, С.Черкасенка) - Дипломна робота

Роль займенників у формуванні імпліцитних смислів (на матеріалі драматургійних текстів М.Куліша, В.Винниченка, С.Черкасенка) - Дипломна робота

анормативність конструкції, які визнаються імпліцитними. Проте, як засвідчує спостереження над проявами імпліцитності, вони не обмежуються тільки тими випадками, що демонструють відхилення від мовних норм, а стосуються сфери нормативного функціонування знакових лінгвоодиниць різних рівнів мовної структури. А це викликає необхідність всебічного вивчення імпліцитності, щоб на основі його наслідків подати таке її мовознавче визначення, яке б давало змогу охоплювати зазначеним поняттям доволі широке й різноманітне коло лінгвальних фактів, що репрезентують спосіб імпліцитного вираження інформації в мові.
1.2. Займенники як виразники імпліцитної семантики
Займенник одна з найбільш своєрідних у семантичному плані груп слів. Складність та "невловимість" їх семантики призвела до створення принципово різних концепцій займенникового значення. Ми намагалися систематизувати та узагальнити деякі ідеї, наукова цінність яких, на нашу думку, є безумовною, визначити спрямованість подальших досліджень.
Починаючи з ХХ століття, розповсюджується думка щодо неоднорідності граматичних категорій займенників, а тому обґрунтовується можливість розподілу займенників між іншими частинами мови [25, c.46]; відома також спроба виділити займенники в окремий лексико-семантичний тип слів, до складу якого І.Р. Вихованець зараховував лише предметно-особові займенники та похідні від них, оскільки ця частина займенників "залишається поза системою живих граматичних класів", а близькість до іменників "не змогла стерти в цих словах граматичної своєрідності, притаманної особливому класу займенників", інші ж розподілив між частинами мови, як таку частину займенників, що "злилася з категоріями прикметників, прислівників, сполучників, часток" [7, с.255].
Необхідність дослідження зумовлено в першу чергу тим, що зі зміною наукових теорій у ХХ ст. постала необхідність вияскравити зміни в поглядах на семантичну своєрідність займенникового класу слів.
Для того, щоб обґрунтувати необхідність самостійної займенникової категорії, слід розкрити особливість займенникової семантики як такої, що має право на "самостійність". У еволюції поглядів семантичної особливості займенникового класу слів першим кроком стало визначення такої функції, як вказівність. Займенники, на думку дослідників, "не називають, а вказують" і, таким чином, визначаються вказівні слова. Недолік цього підходу виявляється в тому, що відповідно до буквального значення терміна "вказівний" - саме займенниками слід би було вважати тільки вказівні. Навіть якщо уточнити формулювання, визначивши вказівку як посилання на конкретний мовленнєвий акт (дейксис), то до власне займенників зараховуватимуться поряд із вказівними ще тільки особові, зворотний, відносні, тоді як питальні, заперечні, неозначені займенники залишатимуться поза рамками цього класу. Крім того, термін "вказівка" для характеристики семантичної функції займенників не підходить… не можна приписувати всім займенникам вказівність, якщо ми виділяємо групу займенників вказівних".
Друга спроба знайти узагальнювальну семантичну ознаку полягала в дослідженні такої функції займенників, як заступальність; займенники - це "заступальні слова", їх основна функція - "заступальна" [25,с.72]; "субститути".
Існують два види заступання - парадигматичне та синтагматичне. Відношення займенників до всього широкого класу мовних висловлень, які можуть стояти в тій самій позиції, одержало назву парадигматичне заступання. Заступання, за якого займенник розглядається щодо свого антецедента, називається синтагматичне заступання [16, с.6]. У першому випадку явище одержало назву дейксис, у другому - анафора.
Проте "парадигматичне заступання" притаманне не тільки займенникам, але й будь-яким повнозначним словам, які належать до певного лексико-граматичного розряду й розглядаються в їх відношенні до інших слів того ж розряду.
Спрощення об'єктів мовного дослідження, що певний час переважало в лінгвістиці, з метою їхнього аналізу за допомогою залучення точних методів призвело до висунення на перший план такого вивчення семантики, за якого значення ототожнюється з умовами істинності вживання певного знака. Тож наступна спроба знайти притаманну для всіх займенників семантичну рису ґрунтується на аналізі реалізації займенника в акті мовлення. За цим підходом вважається, що в значення займенника входить його роль, яку він виконує в певному акті мовлення. Оскільки займенник у порівнянні з іншими частинами мови не має "речового" змісту, то "займенникові слова мають певні значення, структура яких складається з елемента вказівності й ознак, що відображають характеристики явищ із погляду їх співвіднесеності з мовцем" [ 7, с.186]. Значення слова представлено у вигляді характеристик, які в мовленні при використанні знака приписуються актанту ситуації або ситуації загалом [26, с.134].
Пропонована спроба визначення займенникового значення дає підстави стверджувати, що займенники являють собою семантичний клас слів, в лексичне значення яких входить вказівка на той чи інший тип референції "займенник і взагалі займенникові елементи мови - це головні засоби референції" [26, с.10]. Це підтверджує інтуїцію традиційної граматики, яка завжди відстоювала єдність класу займенників як безпосередню очевидність. Звернення до референційних аспектів висловлення показало, що займенники, не постаючи граматичним угрупованням слів, утворюють, проте, лексико-семантичний клас слів, єдність якого зумовлено його принциповою роллю в здійсненні референції: це слова, в значення яких входить або покликання на акт мовлення, або вказівка на тип співвіднесеності висловлення з дійсністю [26, с.10].
Розглянемо референційні типи займенників. Займенники підрозділяються на два типи: І - займенники, що вказують на акт мовлення, ІІ - займенники з вказівкою на денотативний статус, або кванторні.
Серед займенників першого типу можна виділити дейктичні
(у вузькому розумінні) та анафоричні.
Дейктичні займенники відсилають до учасників певногомовленнєвого акту або до мовленнєвої ситуації. Так, особові займенники 1-ої та 2-ої особи звернені на слухача чи мовця в певному мовленнєвому акті, вказівні звернені на об'єкт, на який направлений вказівний жест мовця, реальний чи уявний. Усі дейктичні займенники спрямовані на екземпляр, тобто на визначений референт.
Анафоричні займенники - займенники, що відсилають до висловлення або тексту, до складу якого вони входять. Здебільшого це відсилка до передтексту - "власне анафора", "ретроспективна регресивна анафора", "реприза", на відміну від більш рідкісного випадку відсилки до посттексту - "катафори", "проспективної прогресивної анафори", "антиципації". Смислове джерело, перший член анафоричного відношення, до якого відсилає ананфоричний займенник, називається антецедентом цього займенника, другий - анафором.
Анафоричні займенники поділяються на кілька референційно-семантичних розрядів: займенники 3-ої особи, зворотний, відносні. Розподіл займенників за розрядами зумовлений не тільки особливостями референції, а й своїми синтаксичними характеристиками. Займенники 3-ої особи не висувають, як правило, ніяких
Loading...

 
 

Цікаве