WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль займенників у формуванні імпліцитних смислів (на матеріалі драматургійних текстів М.Куліша, В.Винниченка, С.Черкасенка) - Дипломна робота

Роль займенників у формуванні імпліцитних смислів (на матеріалі драматургійних текстів М.Куліша, В.Винниченка, С.Черкасенка) - Дипломна робота

системі мови у вигляді особливих форм і конструкцій, які служать якраз для імпліцитного вираження тих або інших елементів думки-повідомлення в певних комунікативних ситуаціях" .
Ми вбачаємо особливу вагомість наведеного пояснення в тому, що тут імпліцитність пов'язується не тільки з мовленнєвими процесами, але й з мовною системою. Крім того, у ньому знята не тільки деяка прямолінійність протиставлення імпліцитності мовній нормі, але визнається певна недостатність критерію нормативної повноти, бо К.Крушельницька звертається до мисленнєвих чинників - фактів "неназивання" окремих компонентів думки саме при її імпліцитному вираженні.
Варто привернути увагу до того, що запропоноване дослідницею лінгвістичне розуміння імпліцитності спрямоване на з'ясування природи такого типу прихованості, який пов'язаний із компресією. Проявом останньої виступає, зокрема, функціонування еліпсів. Стосовно цього К.Крушельницька слушно зазначає, що "в мові у багатьох випадках існує два (чи більше) ряди варіантів для вираження того самого змісту: розгорнуті та еліптичні форми.
При розкритті специфіки імпліцитності як мовного явища, що поширюється тільки на факти граматики, спостерігаються протилежні погляди на еліптичні структури. Деякі мовознавці не вважають такі конструкції імпліцитними, бо виходять із того, що "в імпліцитній структурі ніщо не пропускається, ніщо не опущене, а домислювання чи переосмислення не вимагає вставлення слів чи форм, хоч інколи може вимагати трансформації .
На противагу такому підходові ми повністю поділяємо думку білъшості мовознавців, які зараховують еліпси до проявів імпліцитності. Адже неявне, опосередковане, вираження якихось семантичних компонентів у межах певної актуалізованої лінгвоодиниці означає, що в ній самій немає спеціальних матеріально-звукових словесних, граматичних засобів, які, згідно з їх системною закріпленістю, можуть об'єктавувати аналогічні семантичні елементи в інших випадках. Водночас імпліцитні лінгвовеличини містять певні експліцитні сигнали, які здебільшого знаходяться в контексті, що забезпечують усвідомлюване чи неусвідомлюване домислювання прихованої семантики. Домислюватися можуть й окремі фрагменти позалінгвалъної інформації з опорою на факти мовленнєвої ситуації та знання позамовної діцсності. Отже, контекст, ситуація та інші чинники (серед них і мовна парадигматика) допомагають не прямо, а опосередковано сприйняти приховані змістові складники. Цей шлях їх сприйняття простежується при різних проявах імпліцитності. Відмінності стосуються джерел останнъої та пов'язаного з цим характеру домислювання. Якщо джерелом виступає небажання повторювати щось, вже назване в контексті, чи те, що передбачається назвати в ньому, то з'являються пропуски: Тільки образи покинули мене. Одвернулись од мене мої улюблені, різні, дорогі [образи]... (О.Довженко). Подібно не вербалізуються, прямо не експлікуються змістові елементи, які в типових мовленнєвих ситуаціях маються на увазі: А відки ви, пане? - перший спитав Андрія дід. - 3 Тернополя (I.Франко). У проілюстрованих випадках домислювання, оперте на контекст, ситуацію має відновлювальний характер, бо спрямоване не на отримання додаткової, прирощеної, інформації, а на встановлення тих змістових фрагметів, які у висловлюваннях не отримали експліцитних показників, викликаних редукуванням плану вираження.
Дещо інший характер домислювання простежується тоді, коли джерелом виступає лексична незаповненість певних синтаксичних позицій, синкретизм вираження синтаксичної семантики, що зумовлено внутрішньою формально-змістовою природою відповідних типів висловлювань, наприклад, розглянутих раніше одноядерних речень. Домислювання подібних імпліцитних структур при їх актуалізації є здебільшого неусвідомлюваним мовцями і спрямоване не на контекстуальне чи ситуаційне словесне відновлення якихось невербалізованих семантичних компонентів, а на мисленнєве доповнення, достатнє для адекватного сприйняття комунікативного змісту таких імпліцитних висловлювань. Причому вказане домислювання спирається на системну парадигматику, зіставлення одноядерних типів речення з їх можливими двоядерними еквівалентами. хоча і стосовно цього виду саме останній дає змогу виявити синтаксичну функцію називного відмінка іменника у номінативних реченнях і встановити, що вони не тільки більшою мірою експлікують суб'єкт висловлювання, приховуючи предикативність, але й, навпаки, становлять собою своєрідну предикативну характеристику суб'єкта: Ти, звичайно, знаєш Атанасіу, Копровського, Новака? - Звичайно. Роботи знаю їхн. Титани. (Н.Щербак). Тут номінативне висловлювання Титани - це об'єктивація предикативної частини думки, суб'єкт якої названо в попередньому контексті і яка при її експліцитному вираженні могла б мати вигляд: Атанасіу, Копровсъкий, Новак є титанами.
Отже, синтаксичні структури, імпліцитність яких зумовлена їх внутрішніми формально-змістовими особливостями, закладеними в мовній системі, зближує з еліпсом те, що у них відсутня поверхнева вербалізація за допомогою спеціальних показників певних компонентів їх змісту, які вимагають домислювання. I якщо домислювання в першому випадку є менш помітним і не веде до відновлення якихось складників плану вираження, а в другому - значно простішим, бо контекст чи ситуація відразу "підказують", який елемент висловлювання пропущено, то це не е достатньою підставою для виведення еліпсів за межі імпліцитності. Певні відмінності її проявів лише викликають необхідність зважати на відповідні види (підвиди) домислювання та виділяти різні типи прихованої семантики.
Викладене засвідчує, що проблема визначення категорії імпліцитності породжує супровідну проблему: виявлення тих сфер, конкретних лінгвальних фактів, які це поняття охоплює.
Зауважимо, що дискусійність окремих питань трактування імпліцитності спостерігається не тільки тоді, коли йдеться про менш досліджені її прояви. Навіть щодо граматичних, зокрема синтаксичних, імпліцитних форм, яким присвячено помітну кількість праць, простежуємо відмінність лінгвістичної інтерпретації деяких теоретичних положень та лінгвальних фактів. Це стосується, зокрема, різноманітних згорнутих синтаксичних структур, що можуть функціонувати поряд із розгорнутими відповідниками (порівн. горщик для розсади і горщик призначений для вирощування розсади; горщик, у якому вирощують розсаду). Подібне зіставлення засвідчує, щопевні змістові фрагменти не вербалізуються у згорнутих конструкціях, тобто залишаються імпліцитними. Крім того, згортання синтаксичних структур пов'язане з економією виражальних засобів. Та поряд із указаним існує погляд, згідно з яким аналогічні згорнугі словосполучення, а також деякі інші синтаксичні конструкції не визнаються імпліцитними, а зв'язок тенденції до економії з імпліцитністю взагалі піддається сумніву [27, с.49]. Ймовірно, що якраз такий підхід разом із певним розумінням прихованості. властивої висловлюванням, спричинив те, що Н.Паніна не зараховує до імпліцитних такі структури, які інші мовознавці вважають проявами імпліцитності в синтаксисі. Йдеться про конструкції російської мови, побудовані за двокомпонентною моделлю "Якщо А, то С" (Если хотите купить
Loading...

 
 

Цікаве