WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль займенників у формуванні імпліцитних смислів (на матеріалі драматургійних текстів М.Куліша, В.Винниченка, С.Черкасенка) - Дипломна робота

Роль займенників у формуванні імпліцитних смислів (на матеріалі драматургійних текстів М.Куліша, В.Винниченка, С.Черкасенка) - Дипломна робота

[1, с.5]. Уточнюють наведене визначення ще такі твердження: імпліцитне "існує не на поверхні, а в глибині мови, як нижній, прихований шар змісту, воно є "щось несамостійне, залежне, похідне" [ 1, с.6].
Дослідник наголошує також на функціональному (мовленнєвому) моменті, зауважуючи, що "проблема імпліцитного стає очевидною, коли ми ставимо такі питання, як: що говорить ця людина і що вона хоче сказати цим, [...] що вона має на увазі,[...] який прихований смисл, підтекст її слів" [1, с.8]. Проте мовленнєвий аспект у нього значною мірою підпорядкований логічному. За В.Багдасаряном, "імпліцитними можуть бути як цілі судження і навіть міркування, так і менші одиниці мисленнєвого змісту, виділені за яким-небудь принципом. Якраз перевага логічного підходу до імпліцитного підводить автора монографії до висновку, за яким "експліцитними чи імпліцитними бувають думки, а не мовні одиниці, але думки не самі по собі, а в своєму стосунку до засобів мовного вираження" [1, с.6]. На цьому твердженні зупинимося детальніше, бо воно не в усьому збігається з лінгвістичним розумінням прихованого.
У мовознавстві поняття імпліцитного стосується не лише площини мовного змісту (семантики), про що, наприклад, свідчать навіть назви праць на зразок "Імпліцитний зміст висловлювання" , а також інші дослідження. До цієї категорії звертаються в граматиці у процесі розгляду тексту, дериваційних процесів тощо, а характеристику "імпліцитний" застосовують і щодо лінгвоодиниць. Наприклад, у праці "Російські складні речення асиметричної структури" є розділ "Імпліцитні складні речення з відношенням 2: 3", у якому розглядаються такі "імпліцитні конструкції, в яких [...] двом предикативним одиницям в імпліцитному висловлюванні відповідає три предикативні одиниці в семантично тотожних експліцитних". На терміносполучення "імпліцитні конструкції" натрапляємо у статті В.І.Кононенка "Прийменниково-субстантивний комплекс в аспекті синтаксису" . Поняття імпліцитної деривації (implizite Derivation) та імпліцитних дериватів (implizite Derivate) відшукуємо у В. Фляйшера .
Учений розмежовує "патроніми експліцитні (патронімічні деривати)" й "патроніми імпліцитні (семантичні утворення)", в яких "формальні показники патронімічності відсутні" (Гончар, Мороз, Франко), й П. Чучка .
Отже, у мовознавстві простежуємо таке розуміння імпліцитності, яке не повністю узгоджується з тим, що випливає з її трактування В.Багдасаряном. Правда, дехто з лінгвістів, навіть тих, хто серед різних аспектів розгляду імпліцитності (психологічного, логічного, філософського, комунікативного тощо) прагне обмежитись тільки лінгвістичним, також фактично зводить його до аналізу способу вираження смислової структури висловлювання значною мірою з погляду логіки:
"Кожне імпліцитне висловлювання є зняте міркування. За називанням факту тут завжди приховується логічна мета умовиводів [...]". А з цього випливає досить категоричний висновок: "Імпліцитність як мовне явище поширюється тільки на висловлювання, тобто на конструкції, що мають форму речення. Не може бути імпліцитності у сфері морфем, слів і словосполучень. Із цим твердженням важко повністю погодитися. Не викликає сумніву те, що саме у висловлюванні (реченні), як мовленнєвій одиниці, безпосередньо й найпомітніше виявляє себе можлива імпліцитність компонентів його змістової структури (пор. Ми, безсумнівно, зустрінемось завтра і розгорнутий варіант: Я не сумніваюсь, що зустрінуся з тобою завтра). Однак, здатність комунікативних величин (висловлювань) зосереджувати й виявляти приховану додаткову інформацію не може не бути закладеною у певних властивостях мови як ієрархічно структурованої знакової системи, механізмах співвідношення планів змісту й вираження на різних рівнях її складної будови. Тому ми схиляємося до думки тих дослідників імпліцитності, що вкладають у це поняття достатньо широкий зміст, який дає змогу охоплювати ним не тільки вияви прихованої семантики мовних одиниць різної структури, а й прихованість дериваційних структурно-семантичних перетворень.
До речі, В.Багдасарян, який наголошує на імпліцитності "думки, а не мовної одиниці", стверджує, що "імпліцитне проявляється як закономірна, внутрішньо властива мові форма функціонування" і "виступає специфічними способами на всіх рівнях мови (слово, словосполучення, речення, мовлення)" [1, с.135]. Ще одне міркування цього дослідника потребує коментарів. Слушно вказуючи на важливість, необхідність вивчення імпліцитного, В.Багдасарян, на наш погляд, дещо применшує потребу з'ясування сутності експліцитного. Для нього питання "про експліцитне в принципі збігається з питанням про вираження думки в мові взагалі, у процесі якого імпліцитне є лише специфічним допоміжним, додатковим аспектом". А "тому експліцитне не є науковою проблемою, на відміну від імпліцитного" [1, с.6].
У зв'язку з цим одразу виникає питання: "Чому експліцитне як вираження думки в мові взагалі не є науковою проблемою?" Адже мовлення - це, зрештою, не просто говоріння, а "спосіб формування і формулювання думки за допомогою мови", кодування інформації мовними знаками, які, власне, забезпечують вираження думки в мові, інакше кажучи, те, що В.Багдасарян уважає експліцитним.З огляду на те, що експліцитний спосіб вираження наслідків мислення - це комплекс складних проблем, для розв'язання якого лише складаються певні теоретичні й експериментально-практичні передумови [1, с.12], ми не сприймаємо експліцитність як самоочевидний факт, що не потребує жодних пояснень. Крім того, певна нечіткість у трактуванні експліцитного щодо імпліцитного породжує суперечності в інтерпретації останнього.
Наприклад, нульові показники в мові часто є характерною ознакою певного виду імпліцитності - поверхневої репрезентації одиниць синтаксичної структури речення за допомогою синтаксичного чи морфологічного нуля. Водночас висловлюється протилежне: "Нульові показники (нульова морфема, нульовий артикль) варто розглядати швидше як рівноправні маркери поряд із ненульовими в системі опозицій". Однак у лінгвістиці маркованість стосується випадків насамперед явного (позитивного) вираження, зокрема вираження семантики за допомогою матеріальних показників звукової форми. Зауважимо, що поняття експліцитності мовних значень на противагу їх імпліцитності якраз і розкривається як безпосередність матеріального вираження цих значень. Саме так окреслює перше зі згаданих понять М.Нікітін, який не тільки не оминає питання експліцитності, а й подає перелік тих значень, що він у мовленні визнає експліцитними. До них належать знакові (кодифіковані) значення мовних одиниць, узуальні значення невербальних, паралінгвальних засобів тощо. Причому усі вони експліцитні, бо в "них є матеріальне вираження"
У сучасному мовознавстві при розкритті сутностіімпліцитності простежується тенденція розрізняти її вузьке і широке розуміння. Деякі дослідники при цьому твердять відповідно про її мовне і психологічне трактування. Інші пропонують "розрізняти два види імпліцитності: вузьке розуміння імпліцитності як чисто мовного, точніше граматичного явища, і широке розуміння імшпцитності як явища екстралінгвістичного, що має однак безпосередній
Loading...

 
 

Цікаве