WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль займенників у формуванні імпліцитних смислів (на матеріалі драматургійних текстів М.Куліша, В.Винниченка, С.Черкасенка) - Дипломна робота

Роль займенників у формуванні імпліцитних смислів (на матеріалі драматургійних текстів М.Куліша, В.Винниченка, С.Черкасенка) - Дипломна робота

комунікативній площині драми відображено події, що відбувалися в період так званої українізації. Головний герой (Мaзайло) - противник цих процесів, який заперечує все українське i навіть змінює своє прізвище на російське.
Відправною точкою для адекватного декодування сегмента е лексема хто. Належачи до розряду питaльних займенників, вона концентpує увагу на предметі мовлення, акцентує на певних, притаманних йому параметрах. Уживаючись двічі y репліці Мокія Ти вже не Мaзайло? Дак хто ж ти Teпep? Хто?, згадана лінгвоодиниця допускає широкий спектр імплікацій, можливими з яких є: раніше головна дійова особа (Мaзайло) була кимсь, тобто важливим; з певних причин персонаж втратив те, що було притаманне йому раніше. Ha такy інтерпретацію фрагмента "працюють" слова вже, тепер та поки що, які служать своєрідними каталізаторами, здатними скерувати рецепцію y визначене автором русло. Вони вказують на контрастність зображуваних подій, відсилають до минулого.
Репліка Мaзайла y відповiдь Я? Я тепер поки що ніхто, aле я буду... виступає епіцентром семантичного розгортання, підтверджуючи висловлене припущення. Займенник Я, вжитий мовцем двічі, характеризує дійову особу (Мазайла), "приписує" йому "розуміння своєї індивідуальності, неповторності" . Таке трактування співвідноситься з інформацією про роль учасника спілкування (Мазайла) в aктi мовлення: якщо персонаж раніше був кимсь; людиною, з якою рахувалися, до думки якої прислухалися, то після зміни прізвища образ головного героя втрачає позитивні аксіологічні виміри, набуває параметрів невизначеності (ніхто) аж до рецепції його y протилежному ракурсі:
Н
Д Наведені приховані смисли реалізуються y контексті: y житті дійової особи (Мазайла) відбуваються зміни, y результаті яких вона втрачає все: високу посаду, повагу близьких.
Вказівні лексеми забезпечують семантичну компресію висловлювання, що сприяє його декодуванню у визначеному адресантом руслі.
Розглянемо приклад:
Батько: … Люди зробились вовками. Зберуться вони, оті всі нещасні наймити, сердешні покритки… [36, c.364].
Так, сполучення вони, оті всі початково містять приховані компоненти значення "знищені", "бідолашні", ті, хто не має ніякої ваги, до кого не прислухаються, які не варті уваги. Займенники виступають важливим засобом формування прихованого смислу, вони виявляють нову інформацію. Наведені одиниці служать для характеристики дійових осіб,надаючи їм протилежних аксіологічних вимірів.
Займенники у структурі драми сприяють множинній інтерпретації тексту, розкоивають глибинні смисли, закладені в ньому. Розглянемо сегмент:
Тарасовна
- То за що ж, куме така мені драма? За віщо?
Кум
- Тілько Той знає.[18, c.110].
Епіцентром інформаційного розгортання є лексема той, яка введена в репліку кума, імплікує у контексті прихований смисл. Той - в значенні того, в кого просять допомоги, тобто Господь. Таким чином займенник той імплікує зміст інших, а тому скорочує структурний обсяг висловлювання, не змінюючи його інформаційного навантаження.
Займенники та дейктичні сполучення є домінантами, здатними максимально конденсувати приховані смисли висловлення, виявляти додаткові відтінки значення лише у конкретній ситуації спілкування.
Розглянемо приклад:
- Їм страшні всі, дитино, навіть вони самі собі. Страх - єдиний їхній засіб і нападу, і самозахисту, і взагалі головної дії в житті…[6, c.125].
Комунікативна ситуація, відбита у драмі В.Винниченка "Між двох сил", демонструє трагічні парадокси революції, що невблаганно впливають на долю людини, родини, ширше - усього людського роду. Лексеми їм, всі, вони самі собі, сприяють створенню проблемної ситуації, набувають у кожному окремому випадку інших, іноді протилежних смислів.
Механізм формування образності грунтується на компресії висловлення за рахунок дейктичних конструкцій та використанні протиставлень, наслідком взаємодії яких е поява оцінних вимірів, a звідси - збільшення обсягy інформації, кваліфікованої як латентної.[13, c.261].
Висновки
У зв'язку з тим, що у сучасній лінгвістиці функціонально-комунікативний підхід до вивчення мови набуває все більшої актуальності, увагу мовознавців привертає і проблема імпліцитного, пов'язана з ним.
Вона знайшла своє відображення у низці праць українських та зарубіжних лінгвістів ( В.Х. Багдасарян, Ф.С.Бацевич, Є.Г.Борисова, Н.Г.Брагіна, К.Г.Крушельницька, Ю.С.Мартем'янов, І.Л.Муханов, Л.М.Невідомська, М.В.Нікітін, Л.В.Фролкін та ін.), однак і на сьогодні бракує єдності поглядів на її інтерпретацію.
Трактування імпліцитності у лінгвістичній науці зосереджується на кількох домінантах. Так, Л.М.Невідомська досліджує латентну семантику лінгвоодиниць, в основному, крізь призму словотвору, Є.І.Шендельс - граматики, Ю.С.Мартем'янов і О.Г.Борисова розглядають імпліцитнісь на різних рівнях мовної системи, М.Ю.Федосюк акцентує увагу на виявленні прихованого значення ухудожньому тексті. Однак, у вітчизняній лінгвістиці поки що немає самостійного монографічного дослідження, де б розкривалося багатоаспектне й суперечливе поняття імпліцитності.
За Є.Г.Борисовою та Ю.С.Мартем'яновим, імпліцитна інформація - це та, яка не входить безпосередньо у значення компонентів тексту, наприклад, слів, грамем, зафіксованих у словнику, але водночас вичленовується і сприймається слухачем [5].
У "Словнику лінгвістичних термінів" Ахманової О.С. імпліцитний трактується лише як "прихований, невиражений, той, що мається на увазі".
"Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів" дає подібне визначення цього терміна: "імпліцитний - той, що прихований, не має явної фрми вираження"
На нашу думку, імпліцитність - це та невербалізована інформація, яка виділяється на снові зв'язку експліцитних значень мовних одиниць з контекстом, фоновими знаннями комуні кантів і найбільшою мірою виявляється в конкретних умовах спілкування.
Як і будь-яка мовна величина, імпліцитність має свої засоби вираження.
До них відносять лексичні, граматичні, словотвірні, інтонацію, різного типу скорочення - і все це найбільшою мірою виявляється в конкретній ситуації.
Імпліцитна інформація розкривається у різних типах текстів, однак драматургійний має свої особливості.
Хоча драма, як і епос, характеризується такими рисами, як образність, дієвість, діалогічність, сюжетність, її властиві категорії простору і часу, однак названі ознаки неоднаково виявляються у різних літературних родах.
Вихідними категоріями у драмі є сценічність, самохарактеристика дійових персонажів, драматична дія та конфлікт. Імпліцитність, на нашу думку, є тим чинником, який великою мірою спрямовує дію у тексті та є причиною виникнення драматичного конфлікту.
Важливим засобом у формуванні імпліцитного смислу є займенники. Багато уваги приділялося i займенникам як носіям латентного смислу. Так, К.Г.Крушельницька, аналізуючи мовну імпліцитність, визнає їх "одним iз найуніверсальніших її засобів" [цит. за 22, c 14]; В.Х.Багдасарян, виділяючи дев'ятнадцять способів існування імпліцитного, розглядає серед них займенник, вказуючи, що він "виступає як свого роду змінна, i лише при використанні, на основі контексту, під
Loading...

 
 

Цікаве