WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лінгвістичні школи 20-го століття - Реферат

Лінгвістичні школи 20-го століття - Реферат

для кожного поняття була окрема карта. А у верхньому куті, де називалось поняття, якому присвячена ця карта, подавалась загальнофранцузська назва, а під кожною цифрою стояла назва на діалекті. Там, де спостерігалися однакові явища, вони поєднувались певними лініями (ізоглосами), а на зведених картах виникали пучки ізоглос. Метод лінгвістичної географії базується на цьому понятті (пучки ізоглосів).
Лінгвістична концепція Фердинанда де Соссюра
Фердинанд де Соссюр (1857 - 1913) - один з видатних лінгвістів ХХ ст. Він народився в Женеві у родині вчених. 1875 року Соссюр почав навчання в Женевському університеті, а з 1876 року навчався в Лейпцизі, де слухав лекції Лескіна, Остгофа, Бругмана. У 1879 р. він надрукував відому книгу "Трактат про первісну систему голосних в індоєвропейських мовах". У 1878-79 навчальному році Соссюр навчається в Берлінському університеті. Наприкінці 1879р. він повернувся до Лейпцига і в лютому 1880р. захистив докторську дисертацію "Родовий абсолютний у санскриті". У наступні роки Соссюр читає лекції в Парижі, де в нього навчались Л.Майє (1866 - 19360, М.Граммон (1866 - 1946). 1891 року він повертається до Женевського університету, де згодом став професором санскриту й порівняльної граматики індоєвропейських мов. У 1906 р. Соссюр отримав кафедру загального мовознавства. У 1906-1911р. тричі прочитав курс загального мовознавства, який слухали Ш.Баллі (1865 - 1947) та А.Сеше (1870 - 1946). Прочитані Соссюром курси із загального мовознавства були після його смерті видані за записами лекцій Ш.Баллі та А.Сеше в 1916р. під назвою "Курс загальної лінгвістики". 1933 року в Москві було видано його російський переклад. Ця книга стала всесвітньовідомою своєю оригінальною концепцією і вплинула на становлення різних напрямків лінгвістики ХХ ст.
Проблеми, поставлені й розглянуті Соссюром у "Курсі загальної лінгвістики", - мова й мовлення, системність мови, її знаковий характер, синхронія й діахронія й внутрішня лінгвістика - вже багато в чому були сформульовані його попередниками й сучасниками: В. фон Гумбольдтом, Бодуеном де Куртене, М. Крушевським, В. Уїтні та іншими мовознавцями. Проте заслуга Соссюра полягає в тому, що він , поєднавши ці проблеми, створив загальну теорію мови, хоча багато в чому суперечливу й позбавлену остаточного вирішення всіх питань. Головним методом побудови лінгвістичної теорії Соссюр обрав метод антимоній, який широко використовував В. фон Гумбольдт та інші лінгвісти ХІХ ст. (наприклад, французький лінгвіст В Анрі видав 1986 року книгу "Лінгвістичні антиномії").
Перша важлива антиномія концепції Соссюра - мова й мовлення. Проблема їх співвідношення вперше була поставлена Гумбольдтом, потім її розглядали Потебня й Бодуен де Куртене. Вирішуючи цю проблему, Соссюр відштовхується від загального поняття мовленнєвої діяльності, складниками якої є мова й мовлення. Мовленнєва діяльність дуже різноманітна, вона стосується й індивідуальної, і соціальної сфери, стикається з такими галузями як фізика, фізіологія, психологія, має зовнішній (звуковий) і внутрішній (психічний) бік. Мовленнєва діяльність - це властивість, притамання людині. Мова й мовлення - це лише частини більш загального феномена, яким є мовленнєва діяльність. Мова й мовлення "тісно пов'язані між собою і взаємно передбачують одне: мова необхідна, щоб мовлення було зрозуміле й виконувало всі свої функції; мовлення, у свою чергу, необхідне для того щоб встановилася мова: історично факт мовлення завжди передує мові" (103,42). Разом з тим мова й мовлення різняться між собою рядом ознак.
Перша відмінність між ними полягає в тому, що мова соціальна, а мовлення індивідуальне. Мова - соціальний елемент мовленнєвої діяльності, зовнішній відносно індивіда, той не може ані створювати мову, ані змінювати її. Мова як соціальний продукт засвоюється кожним індивідом уже в готовому вигляді. Визнаючи соціальний характер мови, Соссюр наголошує на її психологічній природі: мова - це сукупність асоціацій, наявних у мозку й скріплених колективною домовленістю. На відміну від мови мовлення завжди індивідуальне, воно є "індивідуальним актом воле вияву й розуміння". У мовленні немає нічого колективного, його прояви - індивідуальні й миттєві. По-друге, мова протистоїть мовленню як потенція його реалізації. Мова потенційно існує в мозку індивіда у вигляді граматичної системи й словника; реалізація цих потенційних можливостей відбувається в мовленні, у використанні засобів мови з метою комунікації. По-третє, на відміну від нестійкості й одноразовості мовлення, мова стійка й довговічна. І , нарешті, мова відрізняється від мовлення, як "істотне від другорядного і більш-менш випадкового". Істотними є нормативні факти мови, закріплені мовною практикою, другорядні й випадкові - коливання й індивідуальні відхилення в мовленні. Враховуючи зазначені чинники, Соссюр вимагає окремо вивчати кожен бік мовленнєвої діяльності, пропонуючи розрізняти лінгвістику мови й лінгвістику мовлення, яка має другорядне значення.
2.Протиставлення мови й мовлення Соссюр образно називає першим перехрестям на шляху лінгвіста. Другим перехрестям він називає антиномію синхронії. Синхронія - це стан мови у даний час, статистичний аспект, мова в її системі. Діахронія - це еволюція мови, послідовність мовних фактів у часі, історичний або динамічний аспект. На думку Соссюра, "синхронічне все, що стосується статистичного аспекту" лінгвістики, "діахронічне все, що стосується еволюції". Звідси походить вимога виділити нову пару незалежних дисциплін - синхронічної та діахронічної лінгвістики. Синхронічна лінгвістика має вивчати логічні й психологічні відношення між існуючими елементами мови, які утворюють її систему, розглядаючи їх так, як вони сприймаються однією й тією самою колективною свідомістю. Діахронічна лінгвістика має вивчати відношення, які пов'язують елементи мови в порядку послідовності; ці елементи "не сприймаються однією й тією самою колективною свідомістю", вони заміняються одні іншими, але не утворюють систему. Таким чином, синхронічна лінгвістика вивчає мову як систему, тобто має справу з мовою, а діахронічна досліджує мовлення, її об'єкт не утворює систему. Варто зазначити, що антиномію синхронії-діахронії розробляв уже Бодуен де Куртене як статику й динаміку мови.
3. Ще одне протиставлення лінгвістичної концепції Соссюра - антиномія зовнішньої й внутрішньої лінгвістики. Питання зовнішнього й внутрішнього в мові,роль зовнішніх чинників у її розвитку розглядав тією чи іншою мірою В.фон Гумбольд, Бодуен де Куртене та ін. Але заслуга Соссюра в тому, що він чітко розмежував сферу дії зовнішніх і внутрішніх чинників у мові. Він відокремлює саму мовну систему, розвиток якої визначається внутрішніми чинниками, від зовнішніх умов функціонування й розвитку мови. Серед позамовних чинників, які впливають на мову, Соссюр виділяє передусім зв'язок історії мови з історієюсуспільства, нації, цивілізації в цілому. Історія мови й історія суспільства переплітаються і впливають одна на одну: звичаї народу відбиваються в його мові, мова
Loading...

 
 

Цікаве