WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовознавство Середньовіччя та епохи Відродження (V-XVI ст.) Мовознавство Середньовіччя - Реферат

Мовознавство Середньовіччя та епохи Відродження (V-XVI ст.) Мовознавство Середньовіччя - Реферат


Реферат на тему
Мовознавство Середньовіччя та епохи Відродження (V-XVI ст.) Мовознавство Середньовіччя
План
1. Загальна характеристика.
2. Мовознавство в середньовічній Європі.
3. Мовознавство епохи Відродження
Література
1. Загальна характеристика.
Епоха середньовіччя для світової цивілізаціїї в цілому характеризується зародженням феодалізму в ряді країн, створенням нових культур, формуванням і зміцненням світових релігій - індуїзму, будизму, іудаїзму, іслама і християнства. В Європі розширенню і становленню християнства сприяло падіння в V ст. Західної Римської імперії. Світові релігії - це не тільки вірування. Вони включают до себе філософію з вченням про буття, політичне вчення про суспільство і державу, право, мораль, систему естетичних воззрінь, під знаком яких розвивались усілякі види мистецтва - архитектура, скульптура, живопис, формувалась художня література, а також наука.
Зруйнування античних державних формувань і перехід суспільства до нового політичного. Економічного, релігіозного і морально-естетичного стану створюють нове становище не лише в галузі культури, але і в сфері мов. В цей період виокремлюються дві сфери мов: сфера мов каноничних і класичних( все це мови древніх цивілізацій), усвідомлених в суспільно-мовній практиці і теорії мовияк мови "правильні"; сфера мов "варварських" або "вульгарних"(все це безписьмові або новописьмові мови), усвідомлених в суспільно-мовній практиці і теорії мови як "неправильні"(1, 112)
Становлення нових цивілізацій і світових релігій в суспільно-мовній практиці характеризується двома протилежними тенденціями: з одного боку, з метою підтримання давніх традицій і збереження самобутності і єдності релігії, морально-естетичного, історио-культурного, ідеологічного змісту ряд текстів, які грають важливу роль в цьому прцесі, канонизується. В середні віки канонічні тексти виходять за межі державних створень, прагнуть розширити територію їх застосування. При цьому мова канонічних текстів вважалася правильною, неканонічних - неправильною. З іншого боку, для більш ефективного проникнення в нові сууспільства релігіозного і культурного вчення до суспільно-мовної практики залучають "неправильні" мови.
Поширення релігіозних текстів, таких як Біблія, Коран, індійські Упанішади (букв. - таємне вчення; коментарі до Вед), твори будизму та інш., супроводжувались іх тлумаченням, коментарем, уніфікуванням змісту, який складав основу канона. Канонічні тексти складають ідеологічний фундамент суспільства і стають основою всій системи знань і змісту навчання.
Головна мета мовознавства полягає в таких умовах в узгодженні нового письмового тексту з старим письмовим текстом у межах кожної "правильної" мови, усунення розбіжностей. Які виникають в різних школах писців. Результатом цього процесу виступає канонизація античної граматики, а також поетики, риторики, логіки, оскільки останні були невід'ємною частиною мистецтва теологічного спору. Інше завдання мовознавства обумовлювалось природним розвитком писемності "неправильних" мов, у зв'язку з перекладом на них канонічних текстів. Переклад канонічних текстів на "неправильні" мови вимогал створення, впорядкування і нормалізації писемності, граматичного опису цих мов згідно з античними граматичними традиціями. І хоча цей процес повільний і неравномірний у різних регіонах, починається він в раннім Середньовіччі. Наприклад, в V ст. Канонічні тексти "опановує" вірменська мова, в VII-IX ст. - ірландська, давньоанглійська, давньоверхньонімецька, в IX ст. - старослов'янська. Таким чином виникають іноді нові канонічні мови. Наприклад, під час перенесення християнського канону на грунт слов'янської мови, головним чином як переклад з грецької, виникла канонічна церковнослов'янська мова.
В середні віка виникають дві осбливі сфери дослідження канонічних текстів - герменевтика і екзегенетика. Герменевтика ( з грец. hermeneutike(techne) - мистецтво тлумаченя) і кзегетика ( з грец. exegetikos - пояснюючий, той , що дає тлумачення) з різних боків досліджували канонічні тексти. Герменевтика тлумачила зміст текстів, первісний смисл яких загублений через їх давність або недостатню збереженість давніх пам'ятників. В герменевтиці розуміння тексту досягається граматичним дослідженням мови, форми твору, розкриттям натяків, смисл яких з часом зробився незрозумілим. В Священнім тексті, наприклад, в Біблії, герменевтика з'ясовувала трибічний смисл: почуттєво-буквальний, відволіченно-моральний та ідеально-містичний. Екзегетику цікавила історія виникненя і життя канонічних текстів,справжність і умови їх сворення, історія подій, описаних в них, і це давало суттєвийматеріал для герменевтики. Обидві стали основою для текстології, палеографії, епіграфіки та інших наук про мовний текст.
Таким чином, мовознавству середніх віков притаманна нормалізаторська діяльність у сфері відповідних канонічних мов, застосування граматичних принципів античності до описання систем нових мов, широкі лексикологічні дослідження, пов'язані з тлумаченням канонічних текстів, розвиток античних традицій в області теорії мови , зокрема теорії найменування.
2. Мовознавство в середньовічній Європі.
В середні віка відроджуються сперечання про природу назв - сперечання реалістів і номіналістів. Реалісти, на чолі з єпископом Кентерберийським Ансельмом (1033-1109), стверджували, що загальні поняття є об'єктивними і реальними і передують матеріальним речам. Ідеї, поміщенні в форму поняття, є внутішнім словом бога, що творить материальні речі.
Номіналісти, очолювані Росцеліном з Комп'єна (прибл. 1050- прибл. 1120), вважали, що реальними є лише речі з їх індивідуальними якостями і властивостями, а загальні поняття, які виводить наше мислення, не лише не існують незалежно від предметів, а й навіть не відображують їх властивостей.
Середню позицію займали поміркованні номіналісти на чолі з французьким філософом П'єром Абеляром (1079-1142) , які вважали, що реально існують лише окремі предмети, які є базою загальних понять. На їх думку, загальні поняття не існують окремо, а виводяться свідомістю дюдини з узагальнення реально існуючих властивостей предметів і відображують їх властивості.
Отримуя в різні епохи неоднокову наповненість і різні інтерпритації, цей спор ще раз підтвердив надзвичайну актуаьність для людської думки теми, яка уходить своїми коренями в доісторичні прачаси: співвідношення між словом, думкою, предметом, людиною і Твірцем.
Зародження і розвиток феодалізму в середньовічній Європі характеризується затуханням тех творчих інтенцій, які виявились в період розквіту греко-римської цивілізації, спадом в розвитку культури і науки, який продовжується аж до XV століття.В області мовознавства цей період характеризується схоластичним підходом до мови, перебільшенням значення латинської мови як єдиного засобу науки і освіти. Латинська мова стає єдиною мовою, яку вивчають, до того ж її вивчають лише з прктичною метою- для отримання освіти.Верхом ученості вважається опанування граматики латинської мови у викладі Доната і Присціана. Правила і поняття латинської граматики вважалися всезагальними, їх автоматично переносили у
Loading...

 
 

Цікаве