WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Слов'янські народи і мови - Реферат

Слов'янські народи і мови - Реферат

українській мові, більшості її нинішніх говорів. Центром багатьох інновацій, очевидно, були говірки Київської землі. Деякі риси мовної системи говорів півдня Східної Славії, можливо, збереглися ще з праслов'янської доби(наприклад, тверді або напівтверді приголосні д, т та інші перед е).
Об'єднання східнослов'янських племен у Київській Русі сприяло поширенню інновацій у певних регіонах держави, часто - на величезних обширах. Проте тільки одне єдине нове фонетичне явище охопило всю Східну Славію - занепад редукованих (дуже коротких) звуків ь, ъ у слабкій позиції та прояснення їх у звуки повної тривалості відповідно е (дьнь -> ден', д'ен') та о (мъхъ -> мох). Процес розпочався на півдні Київської Русі наприкінці XI ст. і завершився в середині XII ст. На північних землях держави ця інновація фіксується вже у другій половині XIII ст.
Для того щоб з'ясувати процес формування найдавніших характерних рис української мови, стисло викладемо основні (а не всі!) особливості її системи, які задокументовані в писемності X- XIII ст. Вони дають уявлення про живе мовлення предків українців у зазначену добу. За браком місця приклади з пам'яток докладно не паспортизуємо і не покликаємося на дослідження інших авторів 29.
28 Німчук В. В. Періодизація як напрямок..., с. 4-6.
29 Найдокладнішє цитується й аналізується фактичний матеріал із писемних пам'яток східних слов'ян XI-XIII ст. у названій вище монографії Ф. П. Філіна "Происхождение...".
У ділянці фонетичної системи відзначимо такі риси живої мови півдня Русі:
1. Зміна е в о після історично м'яких приголосних перед споконвіку твердими приголосними, незалежно від наголосу в слові, зокрема після шиплячих приголосних, ц та j (й). Явище відбите в текстах від XI ст. (чоловЂкъ - Ізборник 1073 р., жона - Ізборник 1076 р.; пор. рос. человек, жена).
2. Перехід давнього звука, що позначався буквою Ђ і звучав, мабуть, як дифтонг іе, у звук і. Процес почався, напевне, в XI ст. і остаточно завершився в кінці XII - початку XIII ст. (въ мироу вино пиющихъ - Ізборник 1076 р., тобто "в міру").
3. Збіг приголосних ы та и в середньому (українському) и відбивається вже в текстах XI ст. (риба - Ізборник 1073 р., просыти, съвЂтьныкъ - Добрилове євангеліє 1164 р.). У Євсевієвому євангелії 1282 р. фіксується навіть е на місці ненаголошеного и - да ж(е)вотъ имоутъ (коли тут не описка!).
Занепад редукованих голосних ь, ъ викликав ряд звукових змін на півдні Русі.
4. Споконвічні о, е, подовжені після занепаду ъ, ь, імовірно, дифтонгізувалися, а згодом перейшли в монофтонги тільки в південних східнослов'янських говорах (дифтонгізація охопила й частину говірок південного ареалу майбутньої білоруської мови). Рефлекс довгого о - звук у в нових закритих складах фіксується в пам'ятках, починаючи з XIII ст. (субутныи - Типографське євангеліє № 6 XII-XIII ст.). Дифтонгізація довгого е в новозакритих складах виявляється через написання Ђ (т. зв. новий Ђ) на його місці в південних пам'ятках XII і наступних століть, а монофтонг и (тобто і) - відповідник етимологічного е в новозакритому складі - фіксується з XIII і наступних століть (нестроинья - Путенське єв.). Варто зазначити, що монофтонг у або у (графічно ю) засвідчується на місці е, який раніше перейшов у о після м'яких перед споконвік твердими приголосними (щюдръ - Типографське євангеліє № 6 XII-XIII ст.; иудЂюмъ - Галицьке євангеліє близько 1266 р.).
5. Відпадіння початкового jь на південному заході відбите в пам'ятках з XIII ст. (не пати замість не имать в Євсевієвому євангелії 1283 р.).
6. Сполуки ръ, лъ, рь, ль на південному заході Русі дали рефлекси ры (ри), лы (ли) (яблыко - житіє Сави Освященого XIII ст.), а на півночі - ро, ло (яблоко - Пандекти Никона Чорногорця 1296 р.).
7. У південних і західних говорах Русі перед початковими р, л, якщо після них занепадав слабкий ь, розвинувся приставний голосний / (й); коли після них занепадав слабкий ъ, міг розвинутися приставний о. Це явище задокументовується з XIII ст. (праведнаго Илва "Льва" - Євсевієве євангеліє 1283 р.).
8. Редуковані ы, і дали на південному заході Русі рефлекс ый, ий, а на північному сході - ой, ей, що безсумнівними прикладами засвідчується з XI- XIII ст. (князъ великой - Московське євангеліє 1339 р.).
Досить чітка диференціація спостерігалася в частині системи приголосних звуків (фонем).
9. Східнослов'янська мовна територія за вимовою спільнослов'янського звука g дуже рано поділилася на дві великі діалектні зони; південну - з фрикативним ? (згодом у частині говорів він перейшов у фарингальний h) та північну - з g. Хронологія переходу g в h точно не з'ясована. Можливо, процес g -> h почався ще в спільнослов'янську добу. Випадки написання х на місці г у південних пам'ятках XI ст. (ходъ замість годъ - Ізборник 1073 р.), мабуть, указують на тенденцію позначати буквою х фрикативний ? чи фарингальний h. У галицьких грамотах XIV-XV ст., написаних латинськими літерами, замість g вживається h.
Варто згадати, що після занепаду ъ, ь унаслідок одзвінчення к перед дзвінкими приголосними на півдні Русі знову з'являється фонема g (з XVII ст. позначається літерою ґ).
10. У південно-західних і західних говірках Русі праслов'янські сполуки *zdj, *zgj, *zg' дали ?d?, що на письмі, починаючи з XII ст., передавалося через жч (дъжчь "дощ" - Галицьке євангеліє 1144 р.).
11. На півдні, заході, північному заході Русі приголосний в вимовлявся як губно-губний звук w, що відбивається в написанні у на місці в й навпаки (прауда - Ізборник 1073 р.; уздумалъ - Смоленська грамота 1229 р.; wгнъмъ невъгасающимъ - Євсевієве євангеліє 1283 р.). Але на більшості території давнього новгородського діалекту і на північному сході Русі (Ростово-Суздальщина) приголосний в вимовлявся як губно-зубний звук, тому в писемності з цих теренів немає чергування у-в.
12. У говорах на більшості давньоруської території виник протетичний (приставний) в (w), що засвідчують пам'ятки, починаючи з XII ст. (вовъца - Галицьке євангеліє 1266 р.), однак на північному сході та сході зазначене явище, очевидно, віддавна було нереґулярним. Припускається, що на південному заході східного слов'янства дуже давно розвинувся й протетичний г (h). За нашими спостереженнями, протетичний г фіксується з XV ст. (бито з гарматъ - 1494 р.; від італ. armata - військо).
Дивергенцію в давніх східнослов'янських говорах викликали явища, пов'язані з ствердінням й пом'якшенням приголосних.
13. У південних пам'ятках, починаючи з XII ст., засвідчується перехід ы в и після г, к, х у питомих слов'янських лексемах (великий - Юріївське євангеліє після 1119 р.). На початку XIII ст. процес переходу гы, кы, хы -> ги, ки, хи спостерігається у верхів'ях Дніпра, а в другій половині XIII ст. - і в новгородському діалекті, і лише в XIII-XIV ст. він охоплює й північний схід Русі.
14. Приголосні перед е, и з давніх східнослов'янських
Loading...

 
 

Цікаве