WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Із історії перекладознавства - Реферат

Із історії перекладознавства - Реферат


Реферат на тему
Із історії перекладознавства.
З історії вітчизняного перекладознавства за часів Київскої Русі існувало багато
зв язків із сусідними країнами ( політичні , культурні , торгівля ) , з Візантією , слов янскими державами , Францією , Німеччиною , східними країнами. Це вимагало великої кількості перекладачів (толмачів) з грецької, латинської,аравійської, німецької , скандинавської на тюрської мов. Окрім усних існували писемні переклади . Серед перших - анонимні з високим професійним рівнем:
" Троянская притча"
"Олександрія" (роман про А. Македонського)
XIV-XVII cт. - більшу частину займають переклади релігійної літератури.
Максим Грек - вчений-монах, був викликаний у Москву в XIV ст. І заснував школу перекладачів. Перші переклади на Русі: Власій , Дмитро Курмятів, Ніл Герасимов.
Перекладалися і вітчизняні твори. XV ст. - твори ораторського мистецтва (анонімне):
" Голосіння через падіння великого города" ( про взяття Константинополя турками ). Тут
зберігся пафос , оптимістика , образність без дослівності.
Перекладалися лицарські романи , книги з географії , медицини , алхімії (тільки проза).
XVII ст. - перші спроби віршованих перекладів ( псалми ). Московські бояри замовляли твори сучасного німецького поета Флемінга.
У XVII ст. вперш був викликаний у Москву для перекладу "Дон Кіхота Чеська дослідниця Светла Матхадзерова відновила , базуючись на багатьох стародавніх джерелах , судження про переклад у давні часи.
Класифікація цих суджень.
1.Необхідність перекладати силу і розум.
2. У разі міської літератури можливий вільний переклад.
3. При переказі літургічних (релігійних ) текстів необхідний переклад від слова до слова.
4. Судження школи М. Грека -граматична теорія перекладу (важливість збагнення граматики іншої мови )
5. Синтетичні судження (перекладати і смисл, і форму викладання ) належить Сімону Полоцькому , а також Данте та Цицерону.
Для XVII ст. характерний синтез крайніх тенденцій за змістом і за літературою, вільний і чітко дослівний переклад (взаємопросякання тенденцій перекладу релігійної та міської літератури )
XVIII ст. - для Російської Імперії переламне та перехідне століття. Перестає відчуватися потреба в релігійній літературі . Петро I забороняв перекладати релігійні тексти , негативно ставився до дослівного перекладу : "
На початку XVIII ст. перекладалися книги практичного змісту з військової справи , техніки, точних наук , питань права, збільшується цікавість до художньої літератури. Перекладали і античну літературу , філософів , істориків, сучасних французських поетів.
У другій половині XVIII ст. характерний оптимістичний пафос ( це відобразилося в теорії перекладу- перекладачі розуміють важкість перекладу , але вважають можливим її
подолати ) . Тредіаковський : "Це дійсно важко , але не вище за людські можливості ".
Перекладач від творця тільки ім ям різниться. Якщо творець був вигадливим , тож і перекладач має бути ще вигадливішим".
Як і на Заході , в епоху класицизму була вимога великої свободи у виборі перекладацьких засобів , визнання за перекладачєм такої ж ролі , як за автором (можливість спрощувати , скорочувати)
Протягом XVIII ст. у оригінальній та перекладеній літературі йшов процесс створення літературної мови. Поети є водночас і перекладачами ( Ломоносов , Державін , Тредіаковський, Сумароков). Між ними проводилися творчі змагання ( кожен з них пропонував свою версію перекладу од Горація і псалмів , од Жана Батиста Руссо ). Вони
передбачалися для вузького кола читачів.
Також у XVIII ст. з явилися перекладачі - професіонали. Було створено організацію "Зібрання , що намагається перекладати іноземні книги " (складалося зі 114 чоловік)
XVIII ст.- початок XIV cт. - під час перекладів існує тенденція до зміни оригіналу. Державін перекладав оди Горація і назвав переклад " Похвала сільского життя " (є щі та патриархальнє російськє оточення )
Німецька балада Бюргера " Ленора" у перекладі Жуковського була названа "Людмила", у перекладі Катеніна-" Ольга".
Жуковський Василь Андрійович (1783-1852): " Перекладач у прозі є раб , перкладач у віршах є суперник ".
Пушкін Олександр Сергійович дуже сильно вплинув на переклад. Він перекладав небагато текстів, але у різні періоди життя він обирав залежно від своїх смаків різні тексти. Ранній період - епіграми французських поєтів XVII -XVII cт . еронична поезія Парні. Наступний період- захоплення англійською, особливо Горациєм , потім - зацікавленність до романтизму (переклад фроьклорних творів- балада Адама Міцкевича "Воєвода" та "Будриз та його сини" ). У перекладах Пушкіна- зацікавленність до орієнталистики (переклад уривків з "Корану" та "Пісня пісень " із Старого Заповіту). В
залежності від текста він по- різному перекладав (епіграми-вільно, фольклор та видатних поетів- намогався зберегти риси мисцевого та історичного колориту).Він перекладав не з освічувальною, а з познавальною метою- не власне переклад , а збагачення своєї поетичної мови. Пушкін був супротивником дослівного перекладу , його переклади межують з оригінальною творчістю.
Вяземський Петр Андрійович (1792-1878)-протилежні погляди. Свої принципи втілив у перекладах кримських сонетів Адама Міцкевича (перекладав їх прозою) , дотримуючих форм польської мови , але цей шлях не став популярним.
Лермонтов М.Ю.- перекладав Байрона, Шиллера , Гейне, Гьоте, сообразуючи з вимогами романтизма (вариації на задану тему).Його переклади видатні як внесок в оригінальну творчість, як російські вірші , які стали класичними.
Середина XIX ст.- у літературі характерна жорстока боротьба між двома тенденціями: мистецтво для мистецтва , та мистецтво для народа. З 1840 по 1860 рр. - найбільша у XIX ст. -кількість віршових перекладів.
Плещеєв та Михайлов (мистецтво для народа)- перекладали сатиричні вірші Гейне, Шевченко Т., філософську поезію Гьоте та Беранже.
Фет, Майков,Мей, А.К. Толстой (мистецтво для мистецтва) - перекладали любовну лірику Гейне, його історичні балади, філософську поезію Гьоте, Беранже, балади Гьоте.
Інтереси обох груп пересіклися. Спільне у перекладачів обох груп- прагнення передати художнью своєрідність оригіналу та створити близький до нього ефект.
40-60 рр. XIX ст.- із перекладачів прози найбільш яскрава фігура-Іринарх Введенський (перекладав Ч. Дікенса та Текерея). Вільно поводився з текстом, намагаючись відобразити емоційне забарвлення, але це привело до того , що він додавав цілі фрази та абзаци; були стилістичні недбайливості (" облокотился головою" , "жестокосерднье
сердця" ). Але він довгий час вважався зразком у перекладі та ввійшов в енциклопедію Брокгауза та Ефона. Він вважав, що перекладав так, як висловився би автор, живучи в Росії.
Кінець XIX-початок XX cт. - у літературному процесі час кризи реалізму та підготовка досприймання модернізму. Кількість перекладів зростає , а їхня якість знижається (постійно зглажують художні особливості оригінала).
Видатні перекладачі цього часу: Вейнберг, Кронеберг, Гербель, Мін, Лихачьов, Холодковський.
Вейнберг - чудово перекладав прозу Гейне та п єси Шекспира , але для перекладання лірики Гейне йому не вистачало художнього почуття (використовував будь-який розмір вірша).
Кронеберг-переклав ряд трагедій Шекспира.
Гербель-переклав лірику та драматургію Шекспира й Шилєра.
Мин - все життя перекладав "Божествену комедію" Данте.
Лихачов- перекладав п єси Мольєра ,Корнелія,Шилєра.
Холодковський - переклав "Фауста" Гьоте, прозу Гьоте і п єси Шекспіра.
У цей період з являлося багато перекладів одразу ж після вихода оригіналу.
Прозаїчні переклади здійснювалися безперервно, більш були представлені англійські та французськи письменники (Дикенс, Текерей, Гюго, Дюма - отець, Бальзак, Флобер, Мопасан, Золя). Німецькі письменники були представлені менш (проза Гьоте, Шиллера, Гецне, Гофмана).
Заново перекладались твори прошлих століть: "Дон
Loading...

 
 

Цікаве