WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мова – характер народу - Реферат

Мова – характер народу - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Мова - характер народу
П Л А Н
1. Мова - це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність.
2. Функції мови.
3. Мова і суспільство.
4. Мова і мовлення.
5. Структура мови.
6. Сучасна українська літературна мова.
7. Значення мови.
Мова - це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбивається психічний склад народу, його звичаї, традиції, побут, сучасне і минуле, його розум і досвід, краса і сила душі. Все це народ оформлює словом. Рідну мову Панас Мирний назвав "живою схованкою людського духу", Іван Франко - "генофондом культури". У відомому вірші "Рідна мова" М. Рильський дає таке поетичне визначення рідної мови:
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих - рідна мова.
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів
Життя духовного основа.
Українську мову знають насамперед за безмертиним мистецькими зразками класиків і народнопоетичною творчістю. Визначний учений Росії І.І. Срезневський стверджував, що українська мова - "одна з найбагатших мов слов'янських" і назвав її "поетичною, музикальною, мальовничою".
Відомий російський письменник Микола Берг із захопленням писав про українську мову і пісню: "чарівна, ніжна й граціозна", а Лев Толстой додав: "Скільки в них краси і грації, скільки дужого, молодого почуття й сили!" Любив "чарівні мелодії української народної пісні, хвилюючу красу української музики, прекрасну українську мову" М. Горький, народну поезію України він назвав "апофеозом краси".
Мова, як відомо, є основним знаряддям людських стосунків, нею повсякчас користується людина, висловлюючи свої думки, спрямовуючи свою діяльність до певної мети. Без мови не може існувати і розвиватися суспільство, бо за допомогою мови налагоджують своє виробництво, передають новим поколінням величезний досвід, набутий людством протягом віків.
Ми думаємо, як правило, словами. Мова й думка йдуть поряд. Освіта, наука, мистецтво, культура, пов'язані з мовним вихованням, вони не можуть розвиватись, якщо занепадає мова - найголовніше і найбагатше джерело національної духовності.
Величезну роль у розвитку суспільства відіграло виникнення письма, що являє собою розмовну мову, закріплену в знаках. На основі писемної мови, в процесі історичного розвитку суспільства виникає літературна мова, тобто мова державних установ, громадських організацій, навчальних закладів, науки, преси, театрів, а пізніше - кіно, радіо, телебачення тощо.
Літературна мова має свій словниковий склад, умовні граматичні форми, установлену вимову, єдиний правопис. Спочатку літературною мовою вважалася книжна мова. Склалося так, що після прийняття в Київській Русі християнства (988 р.) книжною мовою стала староболгарська (церковнослов'янська мова), яка прийшла на Русь разом з культовими книжками. Створили її брати-месіонери, проповідники православ'я Кирило та Мефодій на основі західноболгарської (македонської) говірки міста Солуня (тепер Салоніки).
Близько 863 р. брати переклали грецько-візантійські церковні книжки рідною їм говіркою, і згодом ця мова в Болгарії поширилася як літературна. Для здійснення такого перекладу потрібна була слов'янська азбука, її й створив старший брат, пристосувавши грецькі літери до звукового складу рідної мови. Це письмо стало називатися кирилицею. Вона лежить в основі і нашого сучасного алфавіту.
Староболгарська книжна мова була досить близькою до давньоруської мови, тому наші предки непогано її розуміли. Використовували її не тільки в перекладних церковних книгах, а й у світській літературі, а також у школах, монастирях тощо.
Що таке мова? Здавалося б на це запитання можна дуже легко відповісти, бо кожен із нас користується мовою у повсякденному житті і вона є для всіх звичайним явищем, над природою якого пересічно люди не замислюються. Однак, відповісти на це просте запитання не просто. І хоч спроби такі було зроблено ще вченими Давніх Китаю, Індії, Греції та Риму, й до нині однозначного розв'язання цієї проблеми немає. У науці відомі три погляди на природу мови. Одні вчені розглядають мову як біологічне явище, другі - як психічне, а треті - як суспільне. Так, скажімо, німецький мовознавець Август Шлейкер, який започаткував натуралістиіний напрям у мовознавстві, вважав, що мова - природний організм, в який народжується, розвивається, старіє і вмирає. Німецькі вчені Макс Мюллер та Йоганн-Готфрід Гердер розглядали мову як явище психічне. Репрезентований цими вченими напрям у мовознавстві отримав назву психологічного.
Більшість учених розглядають мову як явище соціальне. Так трактування мови започаткували вже Дені Дідро, Ж.-Ж Руссо, Мішель Бреам, а згодом обгрунтували Поль Лафар, Антуан Майє, Жозеф Вандрієс, Ферденанд де Соссюр, Альберт Сегне, Ш. Боллі, яких вважають основоположниками соціологічного напряму в мовознавстві.
Мова, безумовно не є біологічним явищем, бо вона не закладена в біологічній природі людини. Якщо б вона мала біологічну природу, то дитина, народившись, одразу б сама заговорила. Однак такого не буває. Дитину потрібно навчити мови. Діти, які з якихось причин опинились поза суспільством, стають безмовними. Нації відомо чимало випадків, коли діти виростають серед тварин. Вони, звичайно, не розмовляли. Більш того, повернувшись у людський колектив, діти вже не могли спілкуватися навіть на примітивному рівні, оскільки пропустили так званий синзетивний період (він від 2 до 5 років) - період найактивнішого опанування мови.
Про те, що мова не є біологічним явищем, свідчить і той факт, що межі мов і рас не збігаються.
Мову не можна розглянути і як явище психічне. Оскільки психіка в кожної людини своя, неповторна, та за умови психічної природи мови на світі було б стільки мов, скільки людей.
Мова - явище суспільне. Вона виникла в суспільстві, обслуговує суспільство, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза суспільством існувати не може.
Визнаючи суспільних характер мови, слід зазначити, що в мові є чимало такого, що пов'язує її з біологічними і психічними явищами. Так, скажімо, на відміну від інших приматів тільки людина має мовний ген, тобто природну схильність і здатність до оволодіння мовою. У мовленні окремих людей відображені їх психічні особливості, а в загальнонаціональній мові - психічний склад нації, її менталітет.
Про те, що мова є явищем суспільним засвідчують її функції. Так, основними функціями мови є комунікативна і мислетворча, які мають виразний соціальний характер.
Комунікативна функція (від лат. cummunicatio спілкування) - функція спілкування. Мова і створена для того щоб спілкуватися, а спілкування можливе лиш в суспільстві. Що правда, існують й інші комунікативні засоби, наприклад, жести і міміка. У мовознавстві існує думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою жестів і міміки, і лише згодом - звуковою мовою. Як доказ комунікативної придатності жестів та міміки можнанавести пантоміму. У театрі пантоміми та балетному спектаклі, де пантоміма відіграє значну роль, глядачам зрозумілі діалоги дійових осіб і всі колізії подій. Однак у звичайному людському спілкуванні жести і міміка є лиш допоміжними, супровідними щодо звукової мови засобами. Допоміжними засобами спілкування можна якоюсь мірою назвати музику й живопис, проте якими б досконалими вони не були, замінити мову не можуть. У кожної людини музика й живопис викликають свої враження, почуття, думки. А от спілкуючись за допомогою мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловлене. Тому-то мову вважають найважливішим засобом людського спілкування. До того ж комунікативну функцію виконує не тільки звукове мовлення, а й написані чи надруковані тексти.
Мислетворча функція мови - функція формування й формулювання думки. Мислення (думка) не тільки виражається словом, але й здійснюється в ньому. Не випадково один з найвидатніших мовознавців ХІХ ст.. Румбольдт назвав мову "океаном, який творить думку".
Яка із названих двох функцій є головнішою? Одні вчені вважають, що найголовнішою функцією є комунікативна, інші - функція мислення. Обидві функції дуже тісно пов'язані між собою: для того, щоб спілкуватися потрібно мислити й уміти передавати свої думки за допомогою мовних засобів.
Усі інші функції мови, про які йдеться в мовознавській літературі, похідні від головних бо є ніби уточненням, детальною видовою класифікацією їх. Так, з комунікативною функцією пов'язані такі функції: фактична (від грец. рhatos "розказані") тобто контактоустановлювана; репрезентативна (від франц. representation "представництво")
Loading...

 
 

Цікаве