WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Символ як категорія мислення й мови. Семантична структура слів-символів - Дипломна робота

Символ як категорія мислення й мови. Семантична структура слів-символів - Дипломна робота

образних ілюзій.
Поетичний образ, переходячи у символічний, "наповнюється сутнісною глибиною і невичерпністю, зберігаючи при тому властивості художнього образу, його конкретну відчутність і реальність". Символ є тоді найзмістовніший, коли він багатозначний, - стверджує С.Аверинцев. Конкретність зображення і смислова глибина образу-символу зливається у Шевченка в органічну єдність, "в якій понятійний і зображувальний плани взаємопроникають, поглиблюючи смислову перспективу образу". Майже всі твори Т.Шевченка пройняті особливою стихією, яку А.Єлистратова вдало назвала"поезією політики". Міфологічні образи, створені Шевченком, у свідомості читача аналогізувалися з сучасною їм дійсністю, органічно поєднуючись з конкретними реаліями життя.
Романтична міфологізація і символізація в поезії Шевченка відзначається особливою актуальністю - це, насамперед, міфологізація і символізація дійсності. Міфологічні образи, створені поетом, у свідомості читача асоціювались з конкретними реаліями сучасної історичної епохи. Використавши біблійні легенди про перших християн, Шевченко втілив у своїх творах зміст універсального образу, до образу-знаку, до символу, притчі, тобто до образів багатозначного смислу.
Зіткнення з історією, з динамічними силами вічно твореного життя, прагнення бачити людину в центрі універсального буття вело Шевченка до широкого використання засобів символізації і міфологізації. Геніальний художник, як підтверджує віковий досвід, неминуче звертається до символів, коли величезний об'єм почуттів, високу ідею, унікальний світовий факт хоче передати колоритно, представити образно, почуттєво, безпосередньо, не за допомогою мертвих абстракцій, а в чомусь надзвичайно близькому, діє на людське уявлення і втягує до активного сприймання всі органи чуття.
Осмислена орієнтація на створення узагальнюючих символічних образів - одна із визначальних рис творчості Шевченка. Символи і символіка не просто стали важливим компонентом його поетики, не тільки формою втілення певного змісту чи ідеалу, але й способом мислення поета. Образ, як відомо, є категорією змісту і одночасно форми художнього твору. Шевченка захоплювала різноманітна символіка - антична, середньовічна, біблійна, фольклорна. Символізація стала тілом і кров'ю його творення. Поет звертається до символіки не лише у творах, які співвідносять зображуване з великими подіями історичного характеру. Символіка "присутня" і в тих випадках, коли мова йде про визначальні, виняткові моменти людського життя в цілому, про великі моральні, етичні проблеми часу.
Одним з найчастіше вживаних у поезії Шевченка символів є образи долі, лиха, сліз, серця, вітру, червоної калини, зарослих терном стежок і т.д. Все це образи-символи фольклорного походження. З одного боку, їм властива певна стабільність значення, а з іншого - варіантність: у кожному новому творі такий образ видозмінюється, наповнюючись все новим і новим змістом. Так, наскрізний образ долі в поезії Шевченка трансформується від фольклорного ("лиха доля") до складного філософського образу долі пізнішого часу, де він, здавалось би, втратив зв'язок з фольклорною поетикою, то наповнюючись революційним закликом спрямувати розвиток світу іншим шляхом ("Минають дні, минають ночі"), то ідентифікуючись з долею поета ("Доля", "Чи не покинуть нам, небого") і з долею України.
Образ долі у Шевченка, як і в народній творчості, персоніфікований. Доля - жива істота (живими істотами виступають також вітер, лихо, думи). Долю можна запитувати, зустрічати, закопати, втопити, заховати у торбу, як у поемі "Невольник". Вона - "за морем блукає", "по тім боці плаче", ходить полем, збирає полоски, то вигідно примостилась у торбі за плечима людина. Та чи не найрозповсюдженішим у творчості Шевченка є символічний образ могили, що безпосередньо зв'язаний з такими ж образами-символами, як доля, лихо, воля, в основі своїй народнопісенного походження. Цей образ в Шевченка надто складний. Про те, чим були для нього могили, ці свідки минулого, він розповідає у поемі "Варнак": "О могилы! могилы! Сколько возвышенных, прекрасных идей переливаются в моей молодой душе, глядя на вас, темные, немые памятники минувшей народной славы и бесславия".
Шевченків образ могили, на відміну від свого попередника, в народній творчості майже повністю ідеологізований. У віршах Шевченка могили, наприклад, ведуть мову про забуту героїчну старовину, "про волю нишком в полі з вітрами говорять", могили виросли над "козацькою волею". Дальшою трансформацією образу могили, в якій похована воля, є "великий льох" із однойменної поеми і віршів "Розрита могила" та "Стоїть в селі Суботові".
Образ могили в поезії Шевченка підпорядкований зображенню, з одного боку, національно-визвольної боротьби українського народу, а з другого - колоніальної політики царизму на Україні. Тому в нього могили одночасно свідки слави і безслав'я, боротьби за свободу і пригноблення. Незмінним супутником могил виступає "орел чорний" (символ соціального і національного гніту і символ царизму). Царизм, розуміючи, агітаційну роль могил (нагадування про боротьбу з усяким злом і неправдою), таємно їх руйнував (Шевченко теж використав факти розкопок могил для викриття царизму в його грабіжницькій політиці), тим самим прискорюючи свою загибель. У пошуках козацьких скарбів царські чиновники розривали могили, в яких, за концепцією Шевченка, похована воля. Розкопати могилу означало викопати яму самому собі. У цьому полягає внутрішня суперечність суспільства, яку осягнув Шевченко, і в чому виявилась еволюція самого образу могили, що втілює багатоаспектність і суперечність романтичного мислення поета.
Широкого переосмислення в поезії Шевченка зазнали образи античної і біблійної міфології, які належать до категорії так званих вічних образів: Прометея, Христа, Марії. В цих образах поет втілив ідею непереможності народу, який бореться за свободу. Ця ідея є наскрізною у творчості Шевченка, центральною в його концепції світу.
Античні і біблійні міфи "допомагали Шевченкові знайти вираження для тої стихії, яка чим далі, то виразніше оволодівала його творчістю: для стихії суспільного пафосу".
У використанні античних і біблійних сюжетів поет, безперечно, опирався на велику традицію, яка склалася у світовій художній і суспільно-політичній практиці.
Шевченко насамперед переосмислював образи деяких історичних і міфологічних персонажів, імена яких набули в літературі прозивні символо-алегоричні значення (Нерон, Іуда, Ірод, Каїн, Пилат, Давид, Егерія та ін.). Звертаючись до цих імен, автор орієнтувався на те, що вони так або інакше ввійшли в свідомість читача із своїм поетичним змістом. Кожне із цих імен це "номінативний емблематичний образ, "знак", носій певного постійного змісту, який збуджує в читача певні асоціації (історичні, літературні, естетичні, емоційні)".
Фольклорна, міфологічна та історична символіка у творчості Шевченка
Loading...

 
 

Цікаве