WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Символ як категорія мислення й мови. Семантична структура слів-символів - Дипломна робота

Символ як категорія мислення й мови. Семантична структура слів-символів - Дипломна робота

криниця", "Титарівна", "Неофіти" і "Марія", найскладніша і найцікавіша.
У цих поемах, як і в "справжньому", тобто в колективному, примітивному чи класичному міфі, головною формальною одиницею є оповідь. Оповідна поезія - це "перший поверх" через який можна ввійти до символічної будівлі. Символічний код поезії Шевченка існує на двох рівнях, у двох паралельних модальностях, а відтак передбачає дві базові лінії дослідження, які доповнюють одна одну. Перша з них, психологічна,передовсім стосується символічної автобіографії автора. Інший рівень коду - міф та його структуру.
Міфологічне мислення Шевченка не обмежується тільки віршами на "історичну" тему, воно виявляється в його поезії загалом.
Світ українського села - основа й головне художнє тло усіх сюжетів Шевченка.
Міф, виражений у Шевченковій поезії, Г.Грабович вважає "індивідуальним витвором", а самого поета - "одночасно носієм міфу і міфотворцем", "учасником" витвореної ним "міфологічної будови" .
Проблема "Шевченко і народна творчість" цікавила багатьох дослідників, проте вона далека ще від всебічного вивчення. Народна творчість відіграла значну роль у житті й поетичній діяльності великого Кобзаря. Характеризуючись високою художністю, величезною силою соціальних узагальнень, яскравою типізацією, вона стала для Шевченка школою, в якій він учився правдиво зображувати життя, побут, думи й прагнення трудящих мас. Твори Шевченка позбавлені механічного наслідування, стилізації під зовнішню форму народної пісні, що було характерним для більшості українських романтиків того часу, зате в них яскраво відбито прагнення автора втілити дух народного мистецтва, підкорити його поетичну стихію своїм ідейно-творчим завданням.
Колективна творчість, поетична мова народних мас відіграла велику роль у формуванні оригінального поетичного стилю Шевченка. В мові народу, в його піснях, думах і казках поет знайшов невичерпне джерело словесних багатств і перлин справжньої поезії. Глибоке вникнення в мову народу, розуміння внутрішніх законів її розвитку дає можливість художникові не тільки зобразити сучасність найбільш реалістичними мовними засобами, а й повністю виявити свою творчу індивідуальність і сприяти розвиткові та збагаченню народної мови.
Наполегливо працюючи над своїми творами, розуміючи закономірності розвитку рідної мови, Шевченко не тільки використовував звичайні засоби вираження, а й збагачував їх значення, вкладав у них глибокий соціальний і політичний зміст.
Найхарактернішими ознаками поетики народної творчості є порівняння, паралелізми, символи, епітети, метафори, різноманітні види риторичних фігур, лексичні та синтаксичні повтори тощо. Саме ці поетичні засоби, дуже поширені в творчості Шевченка, і є яскравим свідченням органічної спорідненості художніх засобів поета з народною творчістю.
Найчастіше в українській народній поезії порівняння беруться з життя природи. Народнопоетичний засіб побудови порівнянь та інших художніх засобів був для Шевченка зразком творення оригінальної поетичної системи. Споріднений з порівнянням інший поетичний засіб - паралелізм. На відміну від порівняння, в паралелізмі обидві картини пов'язані між собою не синтаксично, а тільки логічно. Паралелізм оснований на зіставленні двох образів, розташованих у двох паралельних рядках і найчастіше взятих з природи і людського життя. Як і порівняння, паралелізм розвинувся на основі спостережень людини над явищами і предметами природи. Ознаки символу, який перебуває в глибокому внутрішньому зв'язку з зображуваним через спорідненість деяких властивостей і рис, переносяться на предмет зображення з метою виразнішого визначення або наголошення саме того, що найбільш цікавить поета у даний момент. Отже, символ ніби перетворюється в предмет зображення або вірніше, його основні ознаки переносяться на зображуваний предмет.
Деякі образи паралелізму в українській народній поезії так розвинулися і укріпилися, так вживилися в народній мові, уявленнях і мисленні трудящих мас, що сама тільки згадка про те, з чим порівнюється, мимоволі викликає уявлення про те, що порівнюється. На цій основі розвинулось багато символів, які можуть виступати і поза паралелізмом. Наприклад: ліщина, калина, береза, зірка символізують дівчину; явір, дуб - козака, парубка; голуб і голубка - милого і милу; щебетання соловейка - спів милого, коханого; кування зозулі - плач дівчини, матері, віщування щастя або нещастя, довгих або коротких років життя; шум дерева - журбу.
Шевченко широко користувався народнопоетичними символами. Так, слідом за колективною творчістю він вживає для змалювання образу дівчини народні символи - калина, зірка, пташка, маковий або рожевий цвіт, - що з великою поетичною силою відбивають глибоку любов поета до народу, його співчуття до скривджених дівчат-сиріт, наймичок:
Рости, рости, моя пташко,
Мій маковий цвіте,
Розвивайся, поки твоє
Серце не розбите,
Поки люди не дознали
Тихої долини.
Дознаються - пограються,
Засушать тай й кинуть.
За допомогою народнопісенних образів голуба і голубки поет відтворює безвихідне становище дівчини-сироти, прагнення героїв до щастя:
Чи ж винна голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,
Літає, шукає, дума - заблудив.
За допомогою фольклорних символів Шевченко зображує і різні складні суспільні та психологічні процеси, абстрактні поняття.
Так, наприклад, щоб поетично змалювати довгу, а то й вічну розлуку козака з батьківщиною, коханою і рідною, він використовує поширений народнопісенний символ заростання шляху терном:
А журавлі летять собі
на той бік ключами
Плаче козак - шляхи биті
Заросли тернами
В іншому випадку, бажаючи образно показати тяжкий душевний стан своїх героїв або виразити свій внутрішній біль, тугу, поет користується фольклорним символом-порівнянням журби із змією, що обвивалась кругом серця:
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється...
Або:
Як убитий. Тяжко йому,
Тяжко, а не плаче.
Ні, не плаче: змія люта,
Жадна випиває
Його сльози, давить душу,
Серце роздирає.
Використання Шевченком народнопісенних символів не обмежується тільки застосуванням їх до зображення соціально-побутових сторін життя народу, рис його характеру, як у народній творчості. Думи поета народжені тяжкою кріпосницькою дійсністю, соціальним і національним поневоленням батьківщини, а тому він називає їх "нерозумними дітками" матері-України. Отже, думи-діти, Україна-мати, безталанна вдова:
Привітай же, моя ненько!
Моя Україно!
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.
Або:
Прощай же ти, моя нене,
Удово небого,
Годуй діток; жива правда
У Господа Бога!
Глибокого переосмислення набув у поезії Шевченка поширений у народній творчості образ хати, що символізує горе
Loading...

 
 

Цікаве