WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Символ як категорія мислення й мови. Семантична структура слів-символів - Дипломна робота

Символ як категорія мислення й мови. Семантична структура слів-символів - Дипломна робота

достатньо широкої групи осіб, що передає погляди певного соціуму.
Наявність колективних, обмежених у функціонуванні і індивідуальних символів свідчить про можливість різного рівня символізації, що зумовлений закріпленістю образно-символічного значення в загальнонародному вживанні; ширшою чи вужчою сферою його вживання, психолінгвістичними чинниками, засвоєнням художньою літературою,фольклором тощо.
На перший план висуваються слова-символи; що знайшли широке розуміння всіма членами даної національної спільноти, легко відрізняються в цьому значенні в контекстах різного стильового призначення, послідовно використовуються як символи в художніх творах протягом достатньо довгого періоду. Наприклад: загальноукраїнські слова-символи хата, земля, червона калина тощо.
До другої групи відносяться слова, які можуть сприйматися як символи з урахуванням їх вживання в обмеженому мовленнєвому середовищі, в тій чи тій соціальній, професійній групі: тополя - "дівчина", явір - "козак" тощо, тобто їхнє використання спирається на взаємне розуміння "із півслова".
Третю групу складають слова, що лише за умов конкретного вузького вживання усвідомлюються як символи; для їх сприйняття потрібний достатній передтекст, конституція, які б стимулювали їх образне значення: ніс - "зарозумілість", "пиха", кінь - "трудар" тощо.
Усвідомлення слова-символу в усьому багатстві його значень, як правило, ще не є основною метою його введення, хоч його осмислення створює передумови, мовленнєву ситуацію, необхідну для вираження думки. Поряд із словом-символом часто-густо вживається інше слово-поняття, розкрити зміст якого якраз і покликане це слово-символ. Скажімо, спочатку усвідомлюється образно-символічне значення слова-символу тополя, потім воно шляхом асоціативного процесу поєднується з поняттям дівчина.
Символічна репрезентація змістових категорій у їх різноманітних і різнопланових виявах і формах зрештою характеризує світ людини - homo symbolicus. У символі поодиноке являє собою загальне - не як сон, не як тінь, але як живе, миттєве відкриття незбагненного.
1.3. Деякі символіко-міфологічні аспекти поетичного мислення Т.Г.Шевченка
Важко переоцінити вплив Т.Г.Шевченка на сучасну українську свідомість - він Поет і Пророк, натхненний голос свого народу і духовний батько відродженої української нації. Куліш говорив: "Шевченко - наш поет і первий історик. Шевченко перше всіх (говорив) запитав наші німі могили, що вони таке, і одному тільки йому дали вони ясну, як Боже слово, одповідь. Шевченко перше всіх додумався, чим наша старосвітчина славна і за що проклянуть її грядущі роди" (Куліш П. Чого стоїть Шевченко яко поет народний.// Твори П.Куліша. - с.490). Поезія Шевченка, її внутрішня ідея, завдяки небаченій емоційній прямоті й щирості, визначалась, по суті, як однозначна, справді проста. Через відсутність будь-якого чіткого і всеосяжного методу, який би торкався усіх рівнів значень і символіки у творах Шевченка, вивчення його праць чимдалі помітніше застигало на мертвій точці. Точніше, декілька авторів виказали свою обізнаність з тим фактом, що художній всесвіт Т.Шевченка великою мірою символічний і закодований.
Цілком ясно, що фундаментальною вимогою до будь-якого дослідження глибинних структур і символічного коду Шевченка є охоплення усієї його творчої діяльності. У цьому плані перше й найголовніше завдання - встановити рамки чи "уніфіковане поле" для всіх форм та видів поетового самовираження.
Світ Шевченкової поезії відкритий для досвіду і поглядів дорослої людини: її постать, звісно, не фіксована й не статична, але її серцевина міцно пов'язана з раннім досвідом поета. Тільки в українській поезії душа Шевченка резонує влад з "національною душею", тобто з усім діапазоном спільних, не до кінця виказаних знань, почуттів, вражень. Саме колишній "український" світ дає поезії художню силу й основу для символічного коду. У свідомості мільйонів співвітчизників та й багатьох учених образ Шевченка сформований передусім його поезією. Це - мученик і пророк, що живе життям народу й лише для народу. Таким є справжній Шевченко. Перефразовуючи слова Клода Леві-Строса, поет став продуктом і героєм свого власного міфу.
Говорити про цей міф, безперечно, означає говорити про символічні значення. Водночас для більшості вчених, критиків суть міфу полягає у самих символах, а їх обговорення значною мірою прирівнюється до обговорення власне міфу. Хоч би яким цінним було вивчення окремих, повторюваних і нібито універсальних символів для компаративного аналізу міфів, воно не може замінити аналізу реально існуючих структур і різноманітних динамічних зв'язків даного міфу.
Традиційне шевченкознавство звернуло увагу на найбільш очевидні символи: могили, три душі або три ворони у "Великому льосі", старий дуб у вірші "Бували войни й військовії свари", самотнє дерево в пустелі ("У Бога за дверима лежала сокира"). Це не можна зігнорувати хоча б тому, що ці символи свідомо поставлені у центр композиції чи оповіді і утворюють, як у "Великому льосі", частину літературної, романтичної умовності. Але ці символи складають, так би мовити, лиш видиму поверхню широкого підґрунтя. Адже символічний рівень, як відзначалося, хоч і не єдиний рівень Шевченкової поезії, усе-таки є визначальним, центральним, а отже, й дуже складним і розгалуженим. Він виявляється в образах героїв, в предметах і місцях (дерево й сокира, місто Чигирин, село Суботів), в подіях (вибори гетьмана, постриг козака в монахи) і, найголовніше, в розвитку образів та зв'язках, в доля різних персонажів і самого поета.
Кожен з цих аспектів має символічний зміст. Будучи знаком, що містить певні асоціації, несе певні навантаження, кожен з них є символом. Хоча більшість із них можна зрозуміти як символи тільки після спеціального аналізу, головним об'єктом такого аналізу мають бути не самі символи, а відносини між ними й структури, що їх визначають.
У традиційному шевченкознавстві переважає тематичне осмислення художніх текстів. Історія, надприродні сили (включаючи умовності, передбачені жанром балади), народні звичаї й вірування (а також поетика усної і народної літератури), суспільні й політичні погляди, літературні моделі та впливи (на першому місці - вплив Біблії) - ось, здається, головні напрямки дослідження поезії Шевченка.
Шевченкову поезію умовно можна поділити на три головні типи:
1. Риторичні, пророчі, нарешті, "політичні", чи "ідеологічні" вірші, такі як "Посланіє" ("І мертвим, і живим, і ненародженим..."), "Кавказ", переробки й наслідування старозавітних пророків тощо.
2. Інтимні, або "чисто ліричні", або "сповідальні" вірші, переважно короткі, написані в період заслання.
3. Оповідні поезії, котрі, як правило, довші, хоча серед них трапляються її такі, як "Русалка" - балада всього на 62 рядки. Остання група, що включає поеми "Катерина", "Гайдамаки", "Відьма", "Княжна", "Невольник", "Москалева
Loading...

 
 

Цікаве