WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Символ як категорія мислення й мови. Семантична структура слів-символів - Дипломна робота

Символ як категорія мислення й мови. Семантична структура слів-символів - Дипломна робота

вираз (звуковий, графічний, кінетичний) і пов'язаний з предметом, річчю (денотатом) та поняттям (сигніфікатом). Особливістю символу як семантичної одиниці є множинність значень, що виявляють себе в різних конституціях; поєднання і взаємодія цих значень завдяки дії аналогії і асоціативним зв'язкам. Якщозвернутися до слова-символу зозуля, то виявиться, що воно містить в собі набір символічних значень ("смуток", "жаль", "горе", нещастя", "розлука", "надія", "удовиця"), що, з одного боку, активно взаємодіють між собою, створюючи суміщений компресований образ (пор. "смуток", "жаль", "горе", нещастя", "розлука"), з іншого - протиставляються одне одному за значенням (пор. "горе", "надія"), аксіологічною характеристикою (позитивною і негативною). Водночас розкриваються можливості співвідношення символічних значень на ідеографічному ("ідеологічному") рівні, що визначаються соціальними, моральними й іншими чинниками, і на сенсорному рівні, що пов'язані із стимуляцією бажань і почуттів; пор., зокрема, соціальні аспекти слова-поняття зозуля в ситуаціях жалоби за померлим і його сприйняття при куванні, що може викликати неоднозначні почуття (тривоги, радості тощо).
Полівалентність символічних значень, що розподіляються завдяки аналогії на різних рівнях реального, може виявлятися водночас, що, однак, не утруднює їх розуміння, точніше кажучи, поступового упорядкування значення. Інтерпретація перетворюється у вибір одного рівня реальності як головного, при цьому питання взаємодії, градації символічних значень, їх обмеження частковими рамками залишаються поза увагою.
Символи не існують ізольовано; вони утворюють групи, символічні композиції, що можуть розгортаються в часі і просторі. Комбінуючись між собою, символи формують сукупне значення; йдеться, отож, про можливості символічного синтаксису. Розміщуючись у певному порядку, символи пов'язуються між собою, частково доповнюючи одне одного.
Сутність символу полягає в його здатності одночасно виражати різні аспекти (тезу і антитезу) репрезетованої ним ідеї; символічна функція виявляється саме при зіткненні протилежностей.
В основі символізації багатьох назв лежить давній анімітизм (оживлення), анімізм (одухотворення) й антропоморфізм (олюднення). Найбільш типове (в більшості архетипні) символи якраз і народилися внаслідок первісних вірувань. Таке осмислення не втратилося безслідно; воно набуло лише іншого характеру; ці і подібні слова закріпилися в мові (передовсім народній) у вигляді символів і метафор.
Символ є водночас і універсальним, і специфічним засобом вираження. Як універсалія він виходить за межі історії, часу і етносу; як специфічне явище він пов'язаний із певним періодом, мовою і народом.
На шляхах лінгвістичної інтерпретації окреслено основні диференційні ознаки, які відрізняють символ від метафори, визначено типи символів, форми виявлення їх значення тощо (пор., зокрема, типи символів - універсальні, специфічні, випадкові, міфологічні, первісні, релігійні та ін.; зрозуміло, що така класифікація не є одномірною; більш виправданою в лінгвістичному плані є, очевидно, таксономія, побудована на тематичному принципі). Разом із тим цілісної теорії символізації в мові з урахуванням походження, розвитку значень, функцій словесних символів у різних мовних структурах з опорою на умови контекстного вживання донині не отворено. Словесні символи, в тому числі в українській мовознавстві, як правило, розглядалися лише принагідно, в зв'язку з дослідженням мовної метафори.
Лінгвістична інтерпретація символу зумовлена різним витлумаченням самого поняття символу, в яке вкладається далеко не ідентичний зміст; у теорії символів при їх широкому розумінні відбилися, зокрема, погляди дослідників на мову як знакову систему. Так, на засадах семіотики виникла теорія "символічних форм", у якій сама мова розглядається як символічна сутність; отож увесь мовний масив інтерпретується як знаково-символічна побудова. Виявити приховане, потаємне, внутрішнє, що закладене в слові, означає встановити його символічно-образне наповнення. Так, зокрема, у символічному сприйманні слова рушник втрачене значення "шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом" і виявилося поняття щастя, долі, красивого тощо, однак первинне уявлення про рушник як ритуальний засіб вплинуло на таке переосмислення: рушник - від рука, ручний, пор. поняття "рукотворний образ" тощо.
Показово, що найбільш чітко символічне значення виявляє іменник. Імена (іменники) самою своєю назвою передають внутрішню (символічну) сутність речей; невипадково "поетами імені" називають символістів.
Символічне значення створюється колективним досвідом, колективною волею мовного середовища, що відображає колективне світобачення, свою поетичну мову в контексті своєї культурно-історичної традиції, практики.
Характерною рисою символу, що ускладнює вивчення його мовної сутності, є властивість мотивувати значення не через перенос, а через фонові знання, прагматику, отже, категорія символу виявляє свій зміст лише в плані встановлення національних, культурних, соціальних, релігійних та інших чинників. В своїй більшості словесні символи породжені власне національною космогонією, народним світосприйняттям.
До загальнослов'янського фонду символічних образів були віднесені такі, як вода, трава, що уособлювали жіноче начало (звідси русалки, нявки, мавки - мешканці водяного царства), змія, оса, кропива - символи злоби, ненависті; сіль, хліб - символи багатства, достатку тощо.
Як довели дослідники, навіть спільні для слов'ян образи-символи в умовах кожної конкретної мови здобувають додаткову інтерпретацію, специфічні ознаки. Якщо червона калина - символ дівоцтва у східних слов'ян загалом, то в українців водночас - це і символ рідною краю, батьківщини. Береза - як символ красивого і водночас корисного, потрібного відзначається передовсім у росіян; в українців символізуються такі дерева, як тополя, явір, верба.
Великий вплив на опрацювання української словесної символіки мала епоха бароко з "його прагненням сили, перебільшень, гіпербол, його коханням в парадоксі, та любов'ю до незвичайного", "гротеску" . Органічне сполучення в бароковій культурі середньовіччя і ренесансу викликало звернення до християнської символіки, оновленої новим баченням місця людини у Всесвіті, а тим самим нове осмислення образів-символів минулого.
Новий імпульс в осмисленні мовної символіки надали українські романтики; за їхнім переконанням, "людина так само повна таємничих сил, як і весь світ"; це Таємниче з погляду світла розуму є "несвідоме", усякі збочення від "нормального", розумного ходу душевного життя: божевілля, сон, натхнення, передчуття, "нічна сторона" душі і т.д.".
Індивідуально-авторські символи, що характерні для художньо-творчого осмислення дійсності, є, з одного боку, виявом художніх уподобань, манери письма, з іншого боку, відображенням уявлень і знань
Loading...

 
 

Цікаве