WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Символ як категорія мислення й мови. Семантична структура слів-символів - Дипломна робота

Символ як категорія мислення й мови. Семантична структура слів-символів - Дипломна робота

співчутливе ставлення до самотньої, покинутої людини.
Ой одна я, одна,
Як билиночка в полі,
Та не дав мені Бог
Ані щастя, ні долі
В поезії часто можна зустріти образи героїв, які порівнюються з билиною:
У багатих ростуть діти -
Верби при долині;
А в удови одним одно,
Та й те, як билина (І, с. 224)
Як билина підкошена,
Ярина схилилась,
Як з квіточки роса вранці
Сльози полилися
Оцінка загалом позитивна. Основні компоненти значення - "самотність", "тендітність", "туга", "нещастя".
Образ лілеї - символ цноти, душевної і тілесної чистоти, невмирущості людського духу й непорочної краси. Це символ гармонійної людини, прекрасної зовнішньо і внутрішньо. Вважають, що в основу балади "Лілея" Т.Шевченка ліг поширений ународній творчості мотив перетворення знедоленої дівчини у квітку, щоб потім розповідати про кривди людей. У міфології всіх народів лілея асоціюється з чистотою, невинністю. У деяких народів вважають, що в образі лілеї з'являються душі померлих людей і що лілеї виростають на могилах невинно загиблих.
В українській легенді водяні лілеї символізують дівчат, які, щоб не потрапити до турецького полону, втопилися в річці. І втому місці, де вода сховала красунь від ворогів, на світанку з'явилися білі пуп'янки невідомих квітів... Відтоді ці чудові ніжні квіти, яких прозвали лілеями, прокидаються із сонцем і засинають з його заходом.
Отже, в міфології лілею пов'язують із смертю, із потойбічним світом. Але якщо в грецькій міфології рослинні метаморфози відбуваються з волі богів, які або увіковічують святих людей у квітах, або карають їх прокляттям, перетворюючи у квіти, то в українській міфології перетворення відбувається з волі самих людей в ім'я встановлення справедливості, утвердження любові до людини, краси, оскільки давні українці вірили, що добро переможе смерть і оживить мертвих, може, в іншій подобі.
Ця особливість української міфології і відтворена в баладі Шевченка "Лілея": вигнана, зневажена людьми дівчина гине зимою під тином, а весною відроджується - в образі лілеї. Вона проростає не з волі богів, а для того, щоб осудити, затаврувати несправедливість, егоїзм, жорстокість людей і суспільства, яке ці явища породило:
Я вмерла
Зимою під тином,
А весною процвіла я
Цвітом при долині,
Цвітом білим, як сніг, білим
Аж гай звеселила! (І, с. 337)
Геніальність поета - у звернені до витоків народного джерела слова. Свій проти несправедливості, проти людського егоїзму, бездушності Кобзар висловлює в риторичних питаннях Лілеї:
Скажи мені, мій братику,
Королевий цвіте:
Нащо мене Бог поставив
Цвітом на сім світі?
Щоб людей я веселили
Тих, що вбили
Мене й матір?.. Милосердний,
Святий Боже, милий!
Події й образи балади настільки об'ємні й багатогранні, що викликають роздуми не лише над соціальними взаєминами, а й можуть трактуватися символічно: Лілея - образ безсмертності правди і краси людини, як безсмертна мистецька творчість.
ІІ. 8. Орнітологічні слова-символи
Звернення до світу птахів як до джерела знання про навколишнє середовище тягнеться коренями в часи міфологічних уявлень про перетворення птахів у людей.
В образному значенні крило - те, що високо підносить, обгортає. Крила стають ознакою злету, натхненням, свідченням "Божої іскри", що дається лише обраним.
Бандуристе, орле сизий!
Добре тобі, брате:
Маєш крила, маєш силу,
Є коли літати.
Опосередковано давнє символічне значення виявляється в групі фразем із стрижневим компонентом крило: брати під своє крило, "брати когось під свою опіку, захист"; виросли крила в когось "хтось відчув прилив сил для великих звершень" (тобто передбачає, що доля йому посміхнеться) тощо.
Ярема гнувся, бо не знав,
Не знав, сіромаха,
Що виросли крила,
Що неба достане,
Коли полетить.
Основні компоненти символічного значення - "неминучість", "доля", "піднесення", "плин часу", "мінливість", "втома".
Узагальнений образ птаха (птиці) в поетичній творчості сприймається передовсім як символ польоту, натхнення. Символ птах в українській міфології закріпив за собою семантичну домінанту духовного пориву як людини, так і цілої нації. Тільки птах дає змогу відчувати свободу чи не свободу по-справжньому. Крик півня сповіщає про кінець влади містичних сил, починається рух в життя.
Треті півні кукуріку! -
шелеснули в воду
Спів жайворонка та солов'я символізує продовження життя, тоді як кування зозулі - віщування чогось не доброго.
Защебетав жайворонок,
У гору летючи;
Закувала зозуленька,
На дубу сидячи;
Защебетав соловейко -
Пішла луна гаєм.
У баладі "Тополя" спів солов'я на калиновому кущі і спів закоханих душ - паралелізм, що посилює поетичну трансформацію психологічного стану дівчини і козака.
Защебече соловейко
В лузі на калині,
Заспіває козаченько,
Ходя по долині.
Соловей (соловейко) - символ радощів, молодості, любові; слово-поняття несе ідею вільного, безжурного життя. Він приносить добру звістку про милого, матінку тощо. Наприклад:
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає
Слово соловей поєднується з дієсловами, з забарвленням замилування, ніжності: защебетати, щебетати, витьохкувати, не рідко використовуються в формі орудного порівняння або в порівняльному звороті на позначеннях пестливого ставлення до когось:
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Защебече соловейко
Сохнуть дрібні сльози
Компоненти символічного значення "радість", "молодість", "любов". Оцінні характеристики високо позитивні; слово несе значний заряд пестливості, поетичності.
Образ зозулі символізує, з одного боку, віщування, провідництво, що визначає межі життя і смерті, щасливого або не щасливого кохання, з іншого - сумної жіночої долі. Архетипним є значення горя, смутку, нещастя. В основі багатьох образно-метафоричних перетворень слово-поняття зозуля лежать тотемічні уявлення про перевтілення в зозулю жінки, що загубила свого чоловіка.
В народній поезії, як уже зазначалося, зозуля - носій ідеї горя і смутку; це видно в поезіях Т. Шевченка:
"Е...е...лю-лі,
Питала зозулі,
Зозуля кувала,
Правдоньку казала,
Буду сто літ жити..."
Зозулене кування часто віщує недобре, воно викликає почуття страху, перестороги, водночас людина замислюється над своїм майбутнім, оцінює своє життя.
Ой зозуле, зозуленько,
Нащо ти кувала,
Нащо ти їй довгі літа,
Сто літ накувала?
Зозуля - символ смерті, загибелі, щось зловісне:
Поховали громадою
Як слід, по закону...
Прилітає зозуленька
Над ними кувати
Зозуля - це ще й образ співчутливої, ніжної істоти, котрій не властиві риси грізної сили, неминучого лиха; її оцінні характеристики здебільшого позитивні. Типовий епітет - сива, що
Loading...

 
 

Цікаве