WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Символ як категорія мислення й мови. Семантична структура слів-символів - Дипломна робота

Символ як категорія мислення й мови. Семантична структура слів-символів - Дипломна робота

тут присутній, скільки молодого існування, а молоде, нове, як усе в природі, живе не згадкою про минуле, власним, неповторним і неминущим життям. Більше того, у свідомості поета, навіть зла, нечиста кров може творити кров святу, чисту, праведну. Навіть коли понесе "в синє море кров ворожу", то море (тут символ забуття) прийме її, розчинить у своїх неосяжних водах, тобто і за таких обставин кров не зникає. Від констатації безневинного кровопролиття до узагальненого бачення магічності, символіки ідеї вічної крові спокути - такий коловорот проходить слово-поняття кров у поетичному дискурсі Шевченка. А за цим символом-ідеєю приховано висвічується ще одна глибока християнська ідея-віра в безсмертя людської душі, і праведної, і грішної, бо де межа, хто здатний беззастережно відділитидобро від зла, правду від кривди?
Шевченкові образи-архетипи зближуються, переплітаються, непомітно переходять один в одний. Ось знаменна паралель: виявляється, та сама вода, що гасить полум'я, але в новій якості води зцілющої й живущої, за Шевченком, не лише не нищить вогню, а навпаки, стає причиною його появи, до того ж вогню особливого, незвичного - чистого.
І немощну мою думу
За світ посилаю -
Зцілющої й живущої
Води пошукати.
Як інколи, то й принесе ...
І засвітить огонь чистий.
В асоціативно-образному сприйнятті це вже й не вода як матерія, а вода як животворний дух. А що духові роздмухати, засвітити вогонь? Але й не вогонь це в звичайному, побутовому розумінні, а щось піднесено поетичне, вічне, це світло, що запалює душу, породжує високі думки. З іншого боку, вогонь нищення, кари і загибелі не може єднатися з кров'ю як носієм ідеї помсти, смерті. В багатьох контекстах іде пряме зближення двох образів - вогню і крові, причому на засадах обопільного детермінізму: вогонь несе кров і загибель, а кров відблискує вогнями.
До крові дійде, до кості
Огонь той лютий, негасимий.
Беручи початок від понять із конкретним, власне предметним значенням, що випливає із чуттєвого сприйняття (вогонь гарячий, вода холодна, кров тепла тощо), ці слова-образи вже в своєму прадавньому, ще біблійному наповненні несли в собі основоположне, вихідне бачення світу. Ці поняттєві узагальнення закладені в самій матері-природі, зумовлені споконвічним розумінням добра і зла, життя і смерті. Т.Шевченко не лише використав могутній потенціал цих архетипів, а й вперше на українському мовному матеріалі розкрив їх семантичні можливості як художнього засобу. Ідучи від слова-поняття в конкретному вираженні (вогонь - гази, що виділяються під час горіння і світяться, вода - безбарвна рідина, кров - червона рідина в замкнутій кровоносній системі), поет приходить до їх тлумачення як образів-метафор (вогонь - нищення, вода - нездоланна стихія, кров - життєдіяльна сила тощо) і зрештою підіймається на вищий щабель - до усвідомлення метафізичності, трансцендентності цих образів-символів, і тоді вони передають ідеї добра і зла, життя і смерті, слави і забуття і тим самим стають словами-ідеями.
Важлива послідовність в осягненні поетом цих образів-архетипів вогню, води, крові: вони уособлюють водночас і добро, і зло, і життя, і смерть, і щастя, і радощі буття, тому й поєднуються між собою в більш складні асоціативні символічні угрупування, зрештою - в триєдину сутність, архетипну трійцю. Так образи-ідеї часом не дають однозначної відповіді: добре це чи погано, бо все зрештою може бути і добрим і водночас - недобрим, залежно від обставин, моральних тощо. Бо сама творчість у Шевченка далеко не завжди розкладає явища дійсності за критерієм несуперечливої оцінності, адже, як зазначають мовознавці, за таких обставин йдеться "не про властивості об'єкта, а про цінності показники властивостей". Через систему таких "показників властивостей" Шевченко й визначав роль і місце образів-архетипів не лише щодо конкретики поетичного твору, а й щодо національної і людської сутності загалом.
2.2. Словесні символи-міфологеми
Язичницька міфологічна символіка ґрунтувалася передовсім не сприйнятті явищ і предметів у їхньому безпосередньому, а не в опосередкованому - через слово, образ, знак - вираженні.
Як зазначає В.Шевчук, породження людської фантазії цікавлять нас "як дивовижний і глибокопоетичний світ, художнє узагальнення, як витвори народної фантазії, і образи цього світу входять в нашу свідомість не як категорія реальна, а як категорія естетична" . Сучасне прочитання образів-міфологем нерідко призводить до виділення своєрідних новоутворень, що виникли на їх грунті, - словесних символів - міфограм. Збереження міфотворчих засад у народних казках, легендах, переспівах підтримує традицію і водночас сприяє дальшій символізації міфологем.
У символічно-образних значеннях, що беруть початок в українській демонології, первинно-тотемічний зміст поступово зникав, проте його залишкове нашарування виявляє себе з більшою або меншою прозорістю. В той же час власне образне переосмислення старих погляді і переконань наклало на слова, що позначали демонологічні сили, семантичні ознаки, які перевели їх в інше коло понять - символічних.
Отже, демонологічні постаті і образи - символи - категорії неідентичні; слова на позначення міфологічних істот пройшли семантичну трансформацію, яка й визначила даний розряд слів-символів.
Так, образ-символ русалка, за повір'ям, - водяне божество. Їх уявляли молодими вродливими дівчатами (найчастіше з риб'ячими хвостами), що живуть у кришталевих замках під водою. Саме слово-поняття русалка пов'язується із стародавнім святом на честь сонця - русаліями. За давніми уявленнями, у ці дні загублені душі померлих виходили із води, лісу і з поля, аби зустрітися з живими.
Виспівує та щебече,
Поки місяць зійде,
Поки тії русалоньки
З Дніпра грітись вийдуть
За сучасними уявленнями, русалка - чарівниця, спокусниця, загадкова, ваблива жінка. У цій особі переплелися риси милої дівчини і згубниці, позитивного й негативного в жіночій натурі. Вона викликає почуття страху, пересторони; співчуття:
Пливи, пливи, моя доню,
Дніпром за водою.
Та випливи русалкою
Завтра серед ночі ...
Образ-символ русалка пов'язаний із символом води (забуття, небуття, смерті), звідси ідея її згубності, невблаганності. Водночас русалка із її ніжністю, палкістю сприймається як носій щастя, кохання, отож почуттів добрих, радісних.
Чіткої межі між русалками й людьми немає. У "Причинній" русалки - це дівчата, "малії діти" з трагічними долями.
Аж гульк - з Дніпра повиринали
Малії діти сміючись.
"Ходімо гріться", - закричали. -
Зійшло вже сонце!
Споконвічне існування русалок є реально-фантастичним, а найстрашнішим, жахливим, трагічним у їхньому "родоводі" є те, що привело їх туди з людського середовища. Ганна з "Утопленої" - позашлюбна дитина багатої вдови, яка перетворилася у русалку, і закоханий у неї рибалка-самогубець після смерті
Loading...

 
 

Цікаве