WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Символ як категорія мислення й мови. Семантична структура слів-символів - Дипломна робота

Символ як категорія мислення й мови. Семантична структура слів-символів - Дипломна робота

невідривна від загальної міфологізації зображення і міфологічних образів величезного узагальнюючого значення. Шевченко не тільки відкрив для літератури фольклорну символіку як щось неповторне, джерело високої поетичності, а й античну і слов'янську міфологію, що зосереджувала незвичайний матеріал високої художньої якості. Широким і бурхливим потоком у його твори входять переосмислені образи русалок, духів добра і зла, різноманітні метаморфози, що виникли на основі тотемістичних і анімістичних вірувань первісної людини. Таким чином появилися балади "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Лілея", котрі розкривають красу людських почуттів, щирість, вірність, відданість,поетичність як невід'ємні якості "народної людини". Творче використання міфів сприяло сприйняттю світу як вічної боротьби суперечностей, світу, повного загадок і таємничих процесів.
Разом з тим, Шевченко не тільки використовував традиційні міфи, по-різному трансформуючи їх, але й намагався створити власні. Це було йому під силу, оскільки він належав до тих найталоновитіших і найгеніальніших митців, яким було під силу піднятися до рівня величезного синтезу людської історії. До рівня створення великих синтетичних узагальнень сучасного йому світу піднявся Шевченко у деяких своїх творах, де домінантною формою художнього синтезу став міф, символ, які узагальнюють явища життя не в формах самого життя, а в образах умовно-фантастичних. Це, перш за все, "Сон", "Кавказ", "Великий льох". Так, у поемах "Сон", і "Великий льох" навіть фабула "міфологічна". Використовуючи форму сну у першій із них, Шевченко переміщає свого героя в "одну мить" на великих просторах Російської імперії. Але в "міфологізовану" форму поет вводить реалії із сучасної йому дійсності, які за винятком тих, що безпосередньо відносяться до життя народу, не втрачають загального міфологічного спрямування, міфологічної наповненості.
Поема "Великий льох" ще в більшій мірі "міфологізована". За жанром - це містерія, типова романтична жанрова форма. Тут усе незвичайне: таємничі знамення, передбачення, душі померлих, що караються за тяжкі "гріхи", злі духи в образі трьох ворон. Крізь ці ірреальні, фантастичні образи просвічуються політичні та історіософські ідеї Шевченка. Так, у першій частині твору ("Три душі") поет представляє широку панораму найскладніших поворотів української історії, осуджує окремі явища в минулому України. У другій частині ("Три ворони") у фантастичних образах трьох ворон поет втілив все антинародне і реакційне в історичному житті України, Росії і Польщі. Особливо складним є тут символ-образ близнят Іванів ("Один буде, як той Гонта, катів катувати! Другий буде ... оце вже наш - Катам помагати"). У цьому образі поет розкрив соціальний антагонізм, національну неоднорідність. Третя частина ("Три лірники") є також алегоричною. І тут фантастичне не випадає із загальної структури: розмова трьох лірників сповнена міркуваннями, які свідчать про те, що вони знаходяться в межах міфологічного бачення світу, що дає можливість зримо представити розмитість національної свідомості провідників українського народу, які ще в недалекому минулому були глашатаями народної волі і незалежності.
В образах "трьох душ", "трьох ворон" і "трьох лірників" уособлені різні пласти суспільно-політичного життя України, доля народу, що поступово втрачав свою незалежність і стояв над глибокою могилою, ставала для нього реальною перспективою. І лише блимав отой вічний незгасний вогник, скоріше міфічний, ніж реальний, що вселяв надію на те, що все ж появиться "новий Гонта" - Месія.
Епіграфом до поеми поет взяв рядки із 43-го Давидового псалма, які поряд зі віршем ("Стоїть в селі Суботові") синтезують його історичну концепцію.
У поемі "Великий льох" Шевченко матеріалізував драматичну, трагічну історію української нації в універсальних образах, що концентрують віковий досвід боротьби, філософію людського життя.
Як бачимо, реальна історія - "міф і доля" - настільки грандіозна, драматична і катастрофічна, що вимагала від Шевченка монументальності, яка могла бути досягнутою завдяки символічним образам міфологічного масштабу.
Отож, можна зробити висновок, що прагнення бачити людину в центрі національно-універсального буття вело Шевченка до широкого використання засобів символізації і міфологізації. Геніальний художник неминуче звертається до символів, коли він величезний обсяг почуттів, високу ідею, унікальний факт хоче передати колоритно, представити образно, почуттєво, безпосередньо, не за допомогою мертвих абстракцій, а в чомусь надзвичайно близькому, що безпосередньо діє на людську уяву і втягує до активного сприймання всі органи чуття.
Осмислена орієнтація на створення узагальнювальних символічних образів - одна із визначальних рис Шевченкової творчості. Символи й символіка не просто стали важливим компонентом його поетики, не тільки формою втілення певного змісту і одночасно форми художнього твору. Символізація стала тілом і кров'ю його поезії. Т.Шевченко звертається до символіки не лише у творах, які корелюють зображуване з великими подіями історичного характеру. Символіка "присутня" і в тих випадках, коли мова йде про визначальні, виняткові моменти людського життя в цілому, про великі моральні, етичні проблеми часу.
Фольклорна, міфологічна, історична символіка в творчості Т.Г.Шевченка невіддільна від загальної міфологізації зображення і міфологічних образів величезного узагальнюючого значення. Т.Шевченко не лише відкривав для літератури фольклорну символіку як щось неповторне, джерело високої поетичності, а й античну та слов'янську міфологію, що зосереджувала незвичайний матеріал високої художньої якості. Широким і бурхливим потоком у його твори входять переосмислені образи русалок, духів добра і зла, різноманітні метаморфози, що виникли на основі тотемістичних і анімістичних вірувань первісної людини. Творче використання міфів сприяло сприйняттю світу як вічної боротьби суперечностей, світу, повного загадок і таємничих процесів.
Водночас Т.Шевченко не лише використовував традиційні міфи, по-різному трансформуючи їх, а й творив геніальних митців, які піднялися до рівня величезного синтезу національної історії і загальнолюдських ідеалів.
Одним із найчастіше вживаних у поезій Т.Шевченка символів є образ могили, що безпосередньо зв'язаний з такими ж образами-символами, як лихо, доля, воля, в основі своїй народнопісенного походження.
ІІ Розділ Семантична структура слів-символів
ІІ.1. Архитипні слова-символи
Відомо, що ще праукраїнці поклонялися вогню-сонцю-світлу як носію ідеї життя, радощів буття, як символу оновлення, свободи. Вогонь використовувався в ритуальних обрядах для очищення старого, зашкарублого, непотрібного. О.Потебня вважав, що загальний образ вогню, світла на ґрунті української народної поезії виявляє себе навіть в образах красної дівиці - червоної калини . Цей ряд образів - понять вогонь - сонце -
Loading...

 
 

Цікаве