WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Фонологічні характеристики морфеми і слова - Реферат

Фонологічні характеристики морфеми і слова - Реферат


Реферат на тему:
Фонологічні характеристики морфеми і слова
Морфеміка - 1) сукупність морфем мови; 2)розділ граматики, який вивчає поділ слова на морфеми, вичленування морфів у слові, аломорфію морфеми, межі аломорфії, перетворення на морфем. Швах, спрощення, пере розклад у морфемі, індетифікацію морфем, їхню структуру, дистрибут., функт. Класифікацію. Морфеміка аналізує розподіл морфем, морфемний склад слова, описує закони конструювання морфем. структур слова, визначає допустимі в мові структури, їхні ознаки, правила форм., семант. та стиліст. сполучуваності морфем.
Фонологічні характеристики морфеми і слова
Ввідні зауваження
Звукові засоби мови служать будівельним матеріалом для експонентів всіх мовних знаків, і перш за все таких, як морфема і лексема.
Характеризуючи з фонологічної точки зору морфеми і лексеми, витікає, проте, мати на увазі, що це одиниці абстрактні, які, з одного боку, можуть бути описаний як набори істотних ознак, а з іншою, як класи своїх варіантів. А це значить, що лінгвіст повинен спершу зосередити свої зусилля на описі фонологічної структури більш конкретних одиниць, а саме морфов і лексов (словоформ) і лише потім розглядати фонологічні характеристики морфем і слів, що є по суті справи сукупності фонологічних характеристик морфов і словоформ.
Фонемний аналіз морфеми і слова
Аналіз на морфемному рівні (морф і морфема) Фонемний аналіз експонента морфа включає:
" характеристику його сегментної структури, а саме:
o його опис його фонемної структури (склад фонем, порядок їх проходження, обмеження на появу в початковій і кінцевій позиціях певних класів фонем, допустимі поєднання згідних на початку і кінці морфа, довжина морфа у фонемах);
o опис його складової структури (односкладова або багатоскладовість, довжина морфа в складах, види складів, співвідношення складових меж з межами морфа);
Оскільки морфема є парадигматический класом морфов, то її фонологічна характеристика якраз і складається з суми характеристик морфов.
При цьому може виявитися, що різні морфи однієї морфеми можуть мати у складі своїх експонентів не одну і ту ж кількість фонем (день /d'en'/ ~ дн-я /d'n'/) і навіть різні фонеми (сад-а /s"ad/ ~ сад /s"at/ ~ саж-а-j-у /saZ/; вод-ы /v"od/ ~ вод-ы /vad/)/.
Чергування фонем типу /d/ ~ /Z/ пояснюються дією звукових (фонетичних) законів минулих періодів розвитку російської мови, це історичні чергування. Чергування ж типу /d/ ~ /t/ і /d/ ~ /Z/ відображають дія звукових законів сучасної російської мови, це живі чергування.
В трактуванні цих явищ якраз і розходяться Московська і Петербурзька фонологічні школи.
В щербовской школі живі чергування потрактують як чергування різних фонем, поява яких може бути обмеженою в певних фонетичних позиціях.
А ось Московська фонологічна школа (А.А. Реформатській, П.С. Кузнецов і ін.), запозичивши у Н.С. Трубецкого поняття нейтралізації фонологічних зіставлень і зробивши упор на розрізненні сильних і слабих позицій (позицій, в яких нейтралізації не відбувається, і позицій, де спостерігається нейтралізація), бачить в чергуючих в слабих позиціях d ~ t, про ~ а реалізації одних і тих же фонем в їх різних варіантах.
А.А. Реформатский затверджує, що в так званих неспіввідносних слабих позиціях (наприклад, у позиції першого голосного в слові баран) пізнання фонем неможливе і тут виступає гиперфонема.
В словах же сад, вода в співвідносних з сильними слабих позиціях функціонують фонеми t, про, які з'являються у відповідних сильних позиціях (саду `воды).
У позиції першого ненаголошеного голосного в словах сама і сома представники МФШ постулювали різні фонеми (ср. сам і сом). В результаті має місце перетин класів реалізацій різних фонем в однакових звуках, з чим категорично не погоджуються представники Петербурзької фонологічної школи.
Річ у тому, що фонема в розумінні МФШ виявляється більш абстрактною одиницею, ніж фонема в розумінні ПФШ. В Московській школі фонема виявляється прив'язаною не до морфу, а до морфеми, тоді як в Петербурзькій школі фонема прив'язана до морфу (і словоформі).
Але вона практично відірвана від обліку матеріальної сторони фонеми і у результаті менш пристосована до мети викладання поизношения.
Трактування фонеми по-щербовски адекватніше відображає зв'язок фонеми з її фонетичними (артикуляторно-акустико-перцептивными) коррелятами і краще служить інтересам лингводидактики і робіт в області автоматичного введення і висновку мовної інформації.
Аналіз на лексико-морфологічному рівні (словоформа і слово)
Оскільки слово (лексема) є у принципі парадигматический класом словоформ, той його фонемний опис об'єднує в собі більш конкретні фонемні описи словоформ, тобто
- опис фонемної структури (кількість фонем, їх інвентар, обмеження на появу в певних позиціях тих або інших класів фонем, допустимі поєднання згідних в анлауте, тобто абсолютному початку, і ауслауте, тобто абсолютному кінці, слова, довжина слова у фонемах);
- опис складової структури (кількість складів, їх види, складові межі, їх співвідношення з межами словоформи, довжина словоформи в складах);
- опис звукових явищ, що характеризують взаємодію сусідніх морфов у складі однієї словоформи і сусідніх словоформ (явища стику, що включають в своє число, зокрема, явища елізії, сандхи, наявність або відсутність горлової змички або нового нападу; творення фонетичних слів завдяки процесам сингармонизма або наявності єдиної акцентної вершини).
Вимагається звертати особливу увагу на прояв живих звукових законів в комбінаторних і позиційних змінах звуків (коартикуляция, різні види акомодації, асиміляції, эпентезы, гаплологии, метатезы, редукції, оглушення дзвінких і озвончения глухих і ін.), які іноді не обмежуються модифікаціями фонем (тобто виникненням аллофонных, внутрішньофонемних) чергувань,
але і приводять до чергувань фонем.
Цікаві асимілятивні в своїй основі явища гармонії голосних (тюркские і угро-фінські мови), що стали вже історичними чергування голосних по ряду (умлаут) і по ступеню підйому (заломлення) в німецьких мовах.
Просодічеській аналіз морфеми і слова Просодеми у складі морфеми і морфа
У фонологічний аналіз морфеми включається і виявлення характеристики просодической структури морфеми і що входять в її склад морфов (наявність або відсутність тональної складової, за наявності такої вказівка на спожиту тонему; наявність або відсутність акцентної складової, при її наявності характер наголосу).
При описі просодической структури морфеми тональних (политонических) мов особливу проблему утворює виявлення системи розрізняльних тонів (тонемо): встановлення їх числа; характеристика їх фонетичних коррелятов і т.п.
Тони характеризуються у фонетичному відношенні по:
висоті тону
напряму її змін
тривалості складу
якості голосу
іноді по інтенсивності
наявності фарингализации і
наявності горлової змички.
Розрізняються тони
" рівні (регістрові) і
" ковзаючі (контурні).
Для рівних тонів істотно число функціонально помітних рівнів (порядка чотирьох - п'яти).
Ковзаючі тони, окрім регістра, розрізняються характером руху: однонаправлені (висхідний і низхідний) і різноспрямовані (восходяще-низхідний і нисходяще-висхідний).
Фізичним носієм тієї або іншої тонеми (тобто функціонально помітного тону) є склад, роль функціонального носія тонемы є морфема (силлабоморфема). Тонеми можуть служити або диференціації різних морфем (слів), або розрізненню граматичних і словотворчих значень слів.
Тонемамі займається тонология. Вона виявляє інвентар фонем (він у принципі кінцевий) і досліджує варіювання тонемо в різних дистрибутивних контекстах.
Тон і наголос, як правило, несумісний в одній мові. Якщо ж їх поєднання спостерігається, то воно свідчить про перехід мови від тонального типу до ацентному.
Просодеми у складі слова і словоформи
Фонологічна характеристика словоформи і слова включає не тільки опис фонемного складу, але і опис просодической структури слова (наявність в експоненті словоформи суперсегментних явищ мелодійного, динамічного і тимчасового характеру, створюючих відповідні просодемы - складові акценти, словесні наголоси).
Словоформа і слово як клас словоформ в акцентних мовах характеризуються наявністю словесного наголосу, тобто контрасту сусідніх складів. При зверненні до фонетичних коррелятам розрізняються типи наголосу мелодійне, динамічне, довготне і тембральное.
Його фізичним носієм є послідовність складів, що контрастують один з одним по ступені выделенности, а функціональним носієм виступає слово (словоформа). акцентну парадигму і охарактеризувати наголос
як вільне і зв'язане (по відношенню до складової структури) і
як нерухоме і рухоме (по відношенню до морфемної структури).
Виявляються основні фонологічні функції словесного наголосу:
интегрирующая (кульминативная, вершинообразующая)
дистинктивная (розрізняльна) і
делимитативная (розмежувальна).
Наголос є об'єктом акцентології.
Не слід змішувати тон і складовий акцент (складову інтонацію, word асcent і word stress). Останній спостерігається в таких акцентних мовах, як скандінавські, балтійські, сербскохорватский. Тут немає тону як такого, є лише мелодійне варіювання словесного наголосу, зв'язане з варіюванням інтенсивності.
Список рекомендованої літератури
1. Вихованець І.Р. Таїна слова. - К., 1990
2. Вихованець І.Р. У світі граматики. - К., 1987
3. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис. - 2-ге вид. - К., 1989
4. Гнатюк Л.П., Кононенко О.В. Українська мова. - К., 1995
5. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: Навч. посіб. - К., 1999
6. Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. - К., 1986
7. Деркач П.М. Короткий словник синонімів української мови. - Львів, 1993
Loading...

 
 

Цікаве